44

Мимоволі стиснула сильніше руку Кіроса. Не віддам, він мій! Але перевівши на нього погляд, побачила, як чоловік зачарований незнайомкою, не зводить з неї очей. Застиг на місці, милується її красою. Кого я обманюю? Він ніколи не був моїм. Дівчина теж пильно дивилася на нього. Лукас повідомив:

- Це Нефтіс, ми зустрілися з нею коли тут ем…прогулювалися.

Кірос відпустив мою руку та, навіть не глянувши на мене, підійшов до дівчини:

- Можна я огляну вашу руну?

Навіть дозволу її питає, а мене не питав, сукню надірвав коли оглядав мою неіснуючу руну. От і вся різниця між мною та нею. Тільки побачив її, одразу забув про моє існування. Отже, ніколи й не кохав. Важко визнавати те, що я лише тимчасова заміна. Вона мило всміхнулася йому:

- Так, оглядайте. Це подружня руна. Я шукаю свого чоловіка, підозрюю, що він охоронець. У минулий четвер цей знак з`явився у мене саме тоді, коли я бачила чотирьох охоронців та нарпа, вони зникли у порталі. Ви не могли б з`ясувати хто саме тут був?

Кірос не відводячи очей від її руни, хоча підозрюю, що насправді від її глибокого декольте, поцікавився:

- Де ви бачили тих охоронців?

- Неподалік звідси, кожний день сюди приходжу, в надії що мій чоловік шукає мене, та напевно йому добре й без мене. Одягла відкритий корсет, щоб одразу було видно руну, думала, так швидше його знайду, – Нефтіс важко зітхнула. Звісно добре, мені точно було добре без неї. Вона грайливо торкнулася жилетки мого Кіроса та проводячи вниз рукою, продовжила, - а може це ти мій чоловік? Відчуваю до тебе тяжіння.

Здивувала. У Кіроса така зовнішність, що будь-яка жінка відчуватиме до нього тяжіння. Нарешті він відірвав свій погляд від її грудей та перевів його їй в очі. Дівчина швидко, одним рухом відкинула половину жилетки чоловіка та ахнула побачивши його руну. Зрадівши та не стримуючи свого захоплення, обійняла Кіроса, майже повиснувши на ньому:

- Я знала, що тебе знайду, не втрачала надії, ти мій чоловік, мій суджений!

Мій коханий мовчки обійняв її у відповідь і нарешті, поглянувши на мене, згадав про моє існування. Швидко відсторонився та перевів на неї погляд. Навіть дивитися на мене не хоче, ніяк не намилується своєю дружиною. Я гнівалась, але вдіяти нічого не могла. Боляче дивитися як його руки пригортають у свої обійми іншу. Декілька хвилин тому він так само пригортав мене, дарував свої поцілунки, огортав ніжністю та теплом. Моє щастя було швидкоплинним. Нефтіс продовжувала щебетати:

- Чому ти мене не шукав?

Ніжно зловивши її за руки та ніби виправдовуючись, Кірос зізнався:

- Я шукав, але як виявилося не там де потрібно.

- Нічого, ми ж тепер не розлучні, назавжди разом!

Її слова наче ножем встромилися в моє серце. Не хотілося усвідомлювати, що я більше ніколи не буду з коханим. Він нахилився до неї та промовив на вухо:

- Поговоримо про це вдома.

Відкрив портал та навіть не попрощавшись, вони обоє зникли у ньому. У них тепер і дім один на двох. Отак просто, не задумуючись, не вагаючись, забрав до свого дому. Тепер точно триматимемо дистанцію одне від одного.  Вранці  не цього бажала, хотіла, щоб він визначився хто я для нього і Кірос це зробив. Тепер я для нього ніхто. Правду казали Фулвіан та Кіріан, передбачення Юфем, висновки Джораха – нам не бути разом, не судилося. Щоб я не робила цього не змінити.

 Лукас, пригортаючи у свої обійми Кассандру, весело зауважив:

- Ох, ця перша зустріч, перший потяг. Зовсім не говорити вони будуть. Ти ж пам’ятаєш наше знайомство? У нас не було часу для розмов, ми насолоджувалися одне одним.

Кассандра спіймала мій сумний погляд та вирвалася з обіймів свого чоловіка:

- Не можна стверджувати, що у них буде так само. І відколи це ти у пліткарі записався? У нас робота, розпоряджень ніяких не було, тож продовжимо шукати. Швидше знайшли б, якби долучили інших охоронців.

Лукас винувато опустив голову та відійшов від жінки:

- Кірос вважає, що серед охоронців можуть бути шпигуни, тож не довіряє нікому. Це завдання маємо виконати лише ми. Судячи з події, що трапилася, імператора ми скоро не побачимо, знову буде дуже рідко навідуватися, як і колись.

На моїх очах з`явилися зрадливі сльози. Коханий вибрав не мене, тепер він з іншою, ніколи мені не належатиме. Мене попереджали, а я вперто намагалася не помічати правди, будувала ілюзії щодо спільного майбутнього. Але ж Кірос нічого мені не обіцяв. Тепер зрозуміло, чому він навіть у своїх почуттях не зізнався, їх не було. Щоб не думати про це все та тут не розридатися намагалася зосередитися на роботі. Цілий день ми провели у пошуках пробоїни, але так її й не знайшли.

Ввечері стомлена та засмучена, без особливого апетиту їла свій брусок. Лукас, повечерявши, пішов по зв`язкофону звітувати Кіросу про нашу роботу і ми залишилися з Кассандрою вдвох. Вона якось підозріло поглянула на мене:

- Адріано, що відбувається? Я бачу, що зустріч Кіроса з його дружиною тебе дуже засмутила.

- Тобі здалося, – швидко збрехала я. Все одно дівчина не зрозуміє. Проте вона не здавалася:

- Навіщо ти мене обманюєш? Я ж бачу як ти дивишся на нього і бачу як він ставиться до тебе. Якою б сильною ця симпатія не була, більше вона ні в що не переросте. У тебе є Джорах, у нього – Нефтіс.