65

Уламки боляче падали на мене, проте шкоди не завдавали. Моя регенерація працювала на відмінно. Почув крик Кіріана:

- Швидше несіть антимагічні кристали та утворіть коло навколо Кіроса. Тепер він не втече.

Отже, брат живий. Навіть не знав чи радіти такій новині. Відчув як чиїсь невидимі руки підхопили мене та потягнули за стіну. Саймон переніс мене у сусідню, ще не зруйновану кімнату, й допоміг підвестися на ноги:

- Як ви? Портал створити можете?

- Авжеж, – запевнив його та відкрив нам шлях до палацу. Гомін за дверима посилювався, мене шукали і двоє нарпів уже зайшли до цієї кімнати. Кіріан несамовито кричав:

- Знайдіть кристали, що означає зникли?

Я ледь усміхнувся та щез у сяйві порталу. Радіти було нічому, брат оголосив мені війну і надія на примирення з ним померла. Зробив Саймона видимим й помітив кров на його скроні. Уламки стелі трохи зачепили чоловіка. Я втомлено упав на широке крісло:

- Звернися до нашого цілителя, у тебе голова поранена, – він невпевнено підніс руку до рани. Вона була не глибокою, тому вирішував спершу справи, - ти спіймав Тобіаса?

- Так, з ним складно. Здається Нефтіс наклала на нього свої чари й виконував її накази проти своєї волі. Я розмістив його в ізоляторі.

Ця гадюка підкорила свідомість мого вартового. Треба ретельно перевірити й тільки після цього винести йому вердикт:

- Чому нарпи перебувають у клітках, а не в камерах які для цього існують?

- Начальник в’язниці таким чином використовував цих тварин у власних цілях. Щоб жити у камерах нарпи виконували його доручення, а саме займалися контрабандою, у шахтах вони не працювали. Доставляли товар за купол та поверталися. Втекти не могли, з них взяли магічну клятву. З того, що я встиг знайти, можу зробити висновки - він добре збагатився на такій нелегальній роботі істот.

Нечувано. Робити такі афери у мене під носом, а я навіть не здогадувався. Ніхто з робітників мені не доповів, схоже не так все добре у моїй імперії, як я вважав. Доведеться звільнити всіх працівників у тій в’язниці. Але це все потім, я надто стомлений, щоб обдумувати сьогодні такі речі:

- Йди відпочинь, а завтра проінспектуємо ту в’язницю.

Сам пішов до покоїв, у яких міцно спала моя дружина. Лукас і Кассандра сиділи на дивані та боролися зі сном, який непомітно підкрадався до них. Я тихо прошепотів:

- Повертайтеся до себе. Завтра я вас покличу і переселю.

Чоловік кивнув і вони покинули кімнату через портал, який я створив. Сів на край ліжка, зняв черевики і штани. Заліз під ковдру, ліг, пригорнувши до себе свою крихітку. Кохана щось промуркотіла та, притулившись до мого тіла, знову заснула. Була схожа на найяскравішу зорю і сяяла тільки для мене. Я так боюся її втрати, вона для мене і сила, і слабкість одночасно. Не витримав й поцілував її лоб, щоку, вуста, у перервах між поцілунками тихо промовляючи:

- Моя. Моя крихітка. Нікому. Тебе. Не віддам.

- А я нікуди й не піду, – сонно прошепотіла Адріана. Напевно я її розбудив. Ніжно поцілував її губи:

- Тсc, спи, кохана, спи.

Вона обійняла мене та знову заснула. Поруч з нею почувався коханим, потрібним та бажаним. Крихітка перша хто по-справжньому кохає мене, до неї жодна жінка з якою я мав стосунки не мала таких почуттів. Дехто з них відчував легку симпатію, пристрасть, захоплення, але більшість вабила моя посада та можливості, які я можу дати. Адріана ж кохала безкорисливо, віддано та щиро. Нарешті я зрозумів, що таке істинна пара. З нею я був щасливий тільки тому, що знаходився поруч.

З такими думками я заснув і прокинувся вранці від сигналу свого будильника. Щоб не розбудити кохану, швидко вимкнув його. Не хотілося звільнятися з обіймів своєї дружини, але у мене призначена рання зустріч. Обережно підвівся та попрямував до ванної кімнати, де привів себе до ладу. Зв`язався по зв`язкофону з Лукасом, адже залишити крихітку без нагляду боявся:

- У мене запланована зустріч, потрібно, щоб хтось з вас охороняв Адріану.

- Зараз будемо, - сонний голос чоловіка вказував на те, що вони ще спали. Це не дивно, адже світати почало не так давно.

 Залишивши Кассандру стерегти сон своєї дружини, сам перемістився до кабінету. На щастя там уже чекав Галіонт. Я привітався та зручно вмостився на кріслі. Розвідник, який перебував у замку Фулвіана під виглядом нарпа, почав свою доповідь:

- Вчора я надто пізно дізнався яку саме пастку готує Кіріан, він до останнього моменту нікому не повідомляв. У нього є артефакт який подвоює магічну силу вдвічі. Ним раніше користувалася Нефтіс, коли жила у палаці і як я зрозумів їй вдалося з його допомогою ненадовго підкорити вас, – тепер зрозуміло чому я піддався чарам цієї гадюки, вона збільшила свою силу. Галіонт продовжував, - Кіріан за допомогою цього артефакту хотів спробувати свої сили. На випадок невдачі приготували антимагічні кристали, які повинні були викласти навколо вас. Відібравши здатність до регенерації, планували позбавити життя. Дізнавшись про це, мені вдалося викрасти та заховати кристали. Кіріан хоче вашої смерті за всяку ціну і не зупиниться поки цього не досягне. Я вважаю потрібно вбити його першими.

Хоч з Кіріаном я знайомий лише два дні, але незважаючи на це, він був моїм братом. Не хотів вбити його, матір мені цього не пробачить якщо дізнається. Не казав їй, що син живий, не хотів давати марну надію. Хоча, можливо, вона зможе достукатися до нього. Проте, у такому випадку Десма дізнається правду, дізнається, що її чоловік намагався вбити їхнього сина. Не знаю чи зможе вона знайти у своєму серці прощення. Після недовгих роздумів, вирішив зачекати з убивством брата, пораджуся з батьком як бути далі: