Павуча каблучка

Борис. Королева тіньового світу


Я вже не спав, але не поспішав відкривати очей. Прислухався. Знайомі звуки відразу сповістили, що я вдома. Але слідом виникло питання, як? Як я міг втрапити до свого житла, якщо дав павукам чіткий наказ охороняти кокон?
Все ж таки змусив себе відкрити очі і озирнутися. Я дійсно був вдома. На столі догорала товста свічка кидаючи на стіни велетенські тіні. Це вже було цікаво. Хто тут господарював без мого відома? 
Мої павуки сиділи по кутках кімнати і вели себе на диво тихо. Охороняють. Але чому тут?
Я ковзнув поглядом далі. В кімнаті я був не сам. На кріслі, підібравши під себе ноги, спала дівчина. Її бліде обличчя здавалося знайомим. Невже…
- Мирослава…
Як тільки я вимовив її ім’я, як тінь за кріслом ворухнулася, випускаючи павука. Ні, павучиху. Вона стала за дівчиною і завмерла прикипівши до мене поглядом червоних очей. 
Я відчув, як мої павуки дружно зреагували на неї. Це було дивно. Павуки приймали її за головну.
Я прийняв сидяче положення і відразу ж помітив цікаву річ. Мої павуки вели себе спокійно і не змінили своїх позицій. А от павучиха стала майже вдвічі більшою, хоча і продовжувала триматися тіні. Здається, якщо я підійду ближче, вона може напасти. Хоча загрози для себе я не відчував. Може, просто попереджує? Ризикувати не хотілося. Щось мені підказувало – це незвичайна павучиха. Але, я мав поговорити з дівчиною.
- Мирославо! – погукав я, стежачи за діями павучихи. – Мирославо, ти чуєш мене?
Дівчина не відповідала і мене це починало лякати. Скільки ми вже тут? А якщо їй потрібна допомога?
- Мирославо!
Я зробив спробу встати, але почув загрозливе клацання павучихи. Не пустить. Невже Мирослава наказала нікого до себе не пускати? З одного боку це правильне рішення, але не в такій ситуації.
Я перевів погляд на її руки в пошуках каблучки. І був здивований. Каблучка була, але без павука. Це було дивно. Її павучиха не була прив’язана до каблучки. Вона була вільною. І, вочевидь, зараз діяла самостійно. Невже вона підкорила Мирославу?
- Мирославо!
Нарешті дівчина поворухнулась і відкрила очі. Її сонний погляд спинився на мені.
- Все гаразд. Не лякайся. Я друг. Ти в мене вдома.
- Я знаю. – відповіла вона спокійним голосом. – Тінь принесла нас сюди.
- Тінь? – Я здивовано перевів погляд на павучиху. – Ти дала їй ім’я?
- Дала. Щось не так?
- Та ні…
Так ось чому її павучиха самостійна! Вона обрала цікавий варіант для співпраці з тіньовим світом. Але, в той же час, і небезпечний.
- Ми не даємо павукам імен.
- Чому? – вона здивовано вигнула одну брову.
- У нас домовленість на умовах: носій – господар, а павук – слуга.
- Так не цікаво. – Вона схилила голову набік і раптом примруживши очі, сказала. – До того ж, ви не лишили мені інструкцій до каблучки. Довелося імпровізувати. Та й часу в мене не було.
- Твоя правда. Але як ти знайшла мене? І як павуки підкорилися тобі?
- Знайшла вас Тінь. А ваших павуків я спіймала в павутину. Потім з ними домовилась. 
- Ти домовилась? Спіймала в павутину? Чекай, я не розумію, як?
Сказати, що я був здивований це нічого не сказати. Не знаючи правил, Мирослава пішла своїм шляхом. Вперше бачу, щоб між павуком і носієм були рівноправні відносини.
Я знову подивився на Мирославу. Вона мовчала. Зрозуміло. Не відкриє свого секрету.
- Як я домовилась? – Мирослава посміхнулась. – Тінь підказала, як краще зробити.
- Що? Ти можеш з нею говорити?
- Звісно, можу. Як би я сама з цим впоралася?
Я зітхнув. Сама б вона точно не впоралася. Але дозволити павучисі бути нарівні з собою – небезпечно. Відразу пригадалася Марина Олександрівна.
- Мирославо, твоя опікунка теж була носієм.
- Правда? – дівчина здивувалася. – Я не бачила її павука.
- Воно і недивно. Вона свого павука задавила власною енергетикою. Для неї він став лише зброєю та бронею. Павук змушений виконувати всі її забаганки.
- Зрозуміло. – Мирослава замислилась. – Це вона вбивала тих дівчат?
Я здригнувся від її питання. Раптом здалося, що ця дівчина знає набагато більше ніж говорить.
- Думаю, що так. Вона вбиває можливих носіїв силою свого павука. Я сам бачив. Він наскільки пригнічений, що я не зміг його відчути відразу. Мені вона завжди здавалася підозрілою.
- Тоді потрібно її покарати. І звільнити павука.
- Це неможливо!
- Чому?
- Павук зможе звільнитися тільки, як вона загине. До того ж, я не бачив у неї каблучки. Скоріше за все між ними не було складено договору. Я не знаю якими силами вона його змушує виконувати такі жахливі накази…
Мирослава притихла. Мабуть обмірковувала мої слова. Почулося клацання павучихи і дівчина підвела на неї погляд. Мені здалося, що вони про щось говорять. Але, про що? Я не знав. Мої павуки теж прийшли в рух. Вони почали клацати по черзі, наче говорили з павучихою. А та, в свою чергу, щось говорила Мирославі.
- Це правда, що ви врятували вночі дівчину від неї?
- Так, але скоріше за все, вона зараз у слідчому відділку. А як ти про неї дізналася?
- Павуки сказали. – Мирослава стенула плечима. – Здається я знаю, як спіймати мою опікунку та звільнити її павука.
Я здивовано подивився на дівчину. Або вона дурна, або ж встигла вивчити тіньовий світ краще за мене.
- Ти щось задумала, Мирославо?
- Так, є одна ідейка. У нас до ночі ще достатньо часу. Опікунка не вийде раніше. До того ж, здається, вона була поранена.
- Ти впевнена?
- Так, вона була в крові. Здається, рана на боці чи на животі.
- Виходить павук зміг її дістати…
Я задумався. Щось не сходилося в цій історії. Я давав павуку чіткий наказ захищати дівчину. Про напад на Марину Олександрівну не було і слова. Якщо вона поранена, то це міг зробити…
Перевів погляд на павука, що дістався від водія. Здається, я здогадуюсь, хто поранив її. А от чи це був наказ водія? Щось у цьому я починав сумніватися. Чи міг павук самостійно напасти на вбивцю? Міг, якщо та дівчина…
- Борисе!
Я перевів погляд на Мирославу, що вирвала мене з думок.
- Що?
- Розкажіть мені про тіньові перетини і павуків.
- Розказати, - я задумався, хто знає з чого починати. – Я й сам не багато знаю. Лише те, що колись самому розповів інший носій. Є легенда, що паралельно з нашим світом існує тіньовий. Він приховується в темряві і є фактичним віддзеркаленням цього світу. Але замість людей, в ньому живуть людські жахіття.
- Жахіття?
- Так, різні чудовиська, що приходять у вісні. Коли на землю спадає ніч, вони можуть потрапити до нас через тіньові перетини.
- Так це може трапитися будь де!
- Звичайно. – Я кивнув. – Тому завдання носіїв цьому завадити.
- Гаразд. Але чому тоді павуки, а не інші жахи?
- Я не знаю. Здається через їх можливість плести павутину. Якщо павук сплете павутину на тіньовому розломі, то ніхто не зможе вилізти в цей світ звідти.
- Павутину? – Мирослава замислилася. Мені навіть здалося, що вона щось запитала павучиху і та кивнула у відповідь плескатою головою. – Мені потрібно про це подумати. І багато носіїв павучої каблучки?
- Достатньо. – Я задумався, намагаючись пригадати точне число. – Близько ста в усьому світі. Але це число постійно змінюється. Багато хто з носіїв гине захищаючи тіньові перетини.
- А тут, в столиці? Скільки тут носіїв?
- Якщо, не враховувати нас з тобою, то – семеро…
- Отже, всього дев’ять…
Мирослава знову поринула в роздуми. Мені навіть стало цікаво, що зараз відбувається в її голові.
- А скільки жінок серед носіїв? – вона пильно глянула на мене, немовби хотіла зазирнути в душу.
- Набагато менше, Мирославо. Можливо десять носіїв не більше.
- Чому?
- Павуки рідко обирають в носії дівчат. Мабуть через їх високу емоційність.
- А в Києві? Окрім мене, є жінки носії?
- Ні. – Я похитав головою. – Поки що ти єдина. До того ж, у тебе павучиха. Це рідкісне явище.
- Це погано? – вона знову схилила голову набік, не відриваючи від мене погляду.
- Та ні. – Я почав відчувати, що розмова вислизає від мене. – З ними важче домовитись.
- Я б так не сказала. – Вона стенула плечима.
- Ти інша справа, Мирославо. Лише від носія залежить якого павука він прикличе з каблучки. І щось мені підказує, що твоя павучиха з високої ієрархії тіньового світу. Дивно, що вона відгукнулася.
- Я не гукала Тінь, Борисе. Вона сама мене знайшла.
- ЩО?! – Я схопився на ноги, ігноруючи клацання павучихи.
- Так, Тінь шукала мене.
- Мирославо, - Я підійшов до її крісла. – Нікому не говори про свою домовленість з Тінню. Ні те, що ти її чуєш, ні, тим більше, те, що вона САМА прийшла до тебе.
- Чому? – дівчина здивовано подивилася на мене.
- Здається, ми маємо справу з королевою тіньового світу.
Я на одному диханні випалив свою здогадку і відразу помітив, як очі павучихи звузилися. Невже я не помилився?!
Раптом тінь павучихи видовжилась і стиснулася, приймаючи жіночі форми. Вона лишилася стояти за кріслом Мирослави. На мене дивилися її пронизливі червоні очі. Тінь заговорила:
- Твоя правда. – Її голос був тріскучим і нагадував клацання павука. – Ти маєш справу з королевою тіньового світу. Але ти помилився. Я не королева. Я лише тінь королеви.
Я не знав, що відповісти. Як реагувати на те, що відбулося. Відчув, як по спині пробіг холодок. Але тепер все стало на свої місця.
- І ти нікому не розповіси про це. – Тінь пронизала мене холодним поглядом червоних очей. – Навіть тим, хто вже йде до тебе.
- Йде до мене? – Я здивовано подивився на Мирославу, але вона була спокійна. Невже, знала?
- Ні, не знала. – Відповіла дівчина, немов прочитавши мої думки. – Я вже втомилася дивуватися. Але Тінь дійсно захищає мене. Тому раджу прислухатися до неї.
- Я нікому нічого не скажу. – Я знову сів на диван.
У скронях гупала кров, а думки збилися в наполоханий табун. Такого розвитку подій я точно не очікував. Тепер ставало зрозумілим все, що відбулося. Ось чому павуки послухалися Мирославу. Ні, королеву…
- Я хочу забрати дівчину, яку ви врятували, Борисе. Це можливо?
Я подивився на Мирославу. Вона жартує? Ні, дівчина не жартувала. Її погляд був рішучий. Мені, навіть, здалося, що вона вже знає, як це зробити.
- Її охороняють, Мирославо. Вона бачила те, що цікавить слідчих. І вони витягнуть з неї цю інформацію.
- Тоді нам варто поквапитися.
Вона знову поринула в думки. А я не знав, що мені тепер чекати від королеви? І як захистити її від інших носіїв, що вже, можливо, були навколо мого будинку? Якщо вони дізнаються, хто насправді Мирослава, їй доведеться нелегко.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше