Борис. Гнів королеви

Мені було страшно. Вперше в житті я відчував щось подібне. Лякала, навіть, не сама ситуація, а гнів Мирослави. Ні, королеви. В її темних очах танцювало полум’я. Я знав, що гнів королеви витіснив страх самої Мирослави. Зараз дівчина була зібрана і натягнута немов струна. Навіть дрібно тремтіла. Здавалося, що вони стали одним цілим з павучихою.
Я не знав скільки часу ми рухалися і куди. Мирослава мовчала. Я розумів, що вона прораховувала всі шляхи для відступу. А може, вже знала, що буде робити.
Аліна продовжувала беззвучно плакати. 
От не люблю коли дівчата плачуть. Знайшла, чого сльози пускати. Хоча, інколи Мирослава лякала і мене. Надто вже сильним у неї був зв'язок із тіньовим світом. Та й самою королевою. Я бачив, що договір з павучою каблучкою діє на неї інакше, ніж на решту носіїв. Можливо, справа в тому, що її обрала сама королева тіньового світу. Дівчина не говорила, а я не наважувався питати. Хоча варто було. Гнів, що охоплював Мирославу, здавався мені чужим. Немов хтось навмисне підсилював емоції дівчини. Але, навіщо? Це така школа контролю і впливу?
Поглянув на Мирославу. Цікаво, коли в ній повністю проявиться королева?
Вона продовжувала мовчати, або просто вела з павучихою німий для мене діалог.
Я ж відчував втому і роздратування. 
Аліна продовжувала плакати. І звідки в неї скільки сліз?
Зітхнув, і почав гладити її по голові, аби заспокоїти. Здавалося, мене вона боялася найменше з усієї нашої компанії.
Не відразу, але мені це вдалося. Дівчина, вткнувшись обличчям мені в сорочку, провалилася в неспокійний сон. Так буде краще. І так для неї сьогодні було багато потрясінь…
Раптом до мене долинули розмиті звуки і я прислухався. В кімнаті говорили двоє чоловіків. Слова я не міг розібрати, але один голос мені здався знайомим. 
Невже, старший? І всі здогадки Мирослави – правда? Невже, вона змогла за добу розібратися в тому, на що я витратив останні п’ять років свого життя. 
Я був здивований.
Відчув хвилю гніву від Мирослави. Вона стояла на самому кордоні тіньового перетину і стежила за тим, що відбувається в кімнаті. Цікаво, її вже помітили?
Зробив спробу підійти ближче, як згадав, що у мене на руках спить Аліна. Доведеться помирати з цікавості…
«Хочеш знати, що там?»
Голос Тіні змусив мене здригнутися. Я швидко кивнув.
«Гаразд. Королева не проти…»
Я здивовано глянув на Мирославу і вона ледь помітно кивнула, підтверджуючи слова павучихи.
Тому я не став сперечатися і зосередився на тому, що відбувалося в кімнаті.
- У нас проблеми. – Голос належав старшому носію, я в цьому вже не сумнівався. – Вона з’явилася.
- Впевнений? – Другий голос теж був знайомий. Я десь вже чув його, але не міг пригадати.
- На всі сто, раднику.
Відповів носій, і я зрозумів, що вони дотримуються своїх тіньових титулів. Це могло значити лише одне – імені я не дізнаюся, а королеві для винесення вироку достатньо того, що вона вже знає. Нажаль, чи на щастя, закони тіньового світу лишалися жорстокими.
- Ти знайшов Марину?
Я помітив, як Мирослава стиснула руки в кулаки.
- Знайшов. – Відповів старший носій. – Вона поранена. Слабка. Думаю, проблем не буде.
- Добре. Ти знаєш, що робити. Ця сучка й так всі карти нам спаскудила.
- А що з павуком?
- Якщо виживе – підселимо нашій гості. Марина вже засвітилася скрізь, де тільки могла. Ще й додумалася – вбивати потенційних носіїв! 
Я почув, як загорланила якась скажена мелодія і слідом голос радника:
- Слухаю. Так, в кабінеті. Приведи її сюди. Зараз приведуть Марину. За цими дурними правилами, я маю її вислухати!
- Тільки не говоріть, що вам цікаво?
Раптом, я почув тупіт ніг і двері в кімнату відкрилася, наче від удару.
- У нас проблеми! – Закричав чоловік, влітаючи до кімнати. – Дівчина зникла!
- А конкретніше? – Здавалося, радник намагався заморозити своїм голосом. – Що ти бачив?
- Лише руку, що стирчала з велетенської чорної плями! Це був якийсь монстр! З велетенськими червоними очицями! Воно зжерло ту дівчину!
- Заткнись! – У стіну щось гепнуло. – Геть звідси! Ідіот!
- Що будемо робити? – голос старшого носія здавався стурбованим. – Це вона. Її рук діло. Сам бачив, як вона з такої плями вилазила.
- Ти теж вирішив мені істерику влаштувати?
- Н-ні…
- Тоді замовкни і роби те, що повинен!
Раптом голоси знову розмилися і я подивився на Мирославу. Вона ледве стримувала свій гнів. Її, навіть, почало колотити.
- Я їх зараз пороздираю своїми руками… – Прошипіла вона.
«Ти не маєш права застосовувати до людей смерть. Це не входить у твої обов’язки. Тіньовий світ не може вбивати людину. Це правило стосується і королеви…»
Від слів павучихи Мирослава завмерла, наче на неї вилили відро холодної води.
- Твоя правда, Тінь. Я вже не в силах тримати в собі цю злість.
«Тоді тобі варто подумати про візит до тіньового королівства. Без підготовки і ритуалу офіційної коронації ти довго не протягнеш серед людей…»
- Я тебе почула, Тінь. Думаєш, я готова?
«Якщо хочеш з цим розібратися, то в тебе не лишилось вибору…»
- Гаразд, я подумаю. Але спершу заберу звідти її.
- Марину Олександрівну? – Я здивовано подивився на Мирославу. – Вона ж хотіла тебе вбити?!
- Але ж, не вбила. Хоча могла це зробити в будь-яку хвилину. От я і хочу дізнатися, чому? Чому вона вбивала тих дівчат і не чіпала мене? Що її зупиняло всі ці роки?
Мирослава прислухалася до голосів в кімнаті і кивнула своїм думкам.
- Марина в них. Тепер мій вихід. Тінь, ти як? Зможемо їх полякати?
«Зможемо. Але, не знаю, як довго…»
- Тоді я маю швидко вирішити всі питання. Тінь, не випускай цих двох.
«Я знаю…»
- Чекайте! – Я нарешті зрозумів, що мене непокоїло останні кілька хвилин. – Чому я зараз чую голос твоєї Тіні, коли вона говорить з тобою?
- Тебе щось не влаштовує? – Мирослава схилила голову набік і вигнула дугою брову.
«Я можу не говорити з ним…»
- Стривайте-стривайте! Все влаштовує. Так навіть набагато простіше…
- Молодець! – Мирослава кивнула. – Сам відповів на це питання. Так зручніше, ніж потім переказувати тобі всі наші розмови. Тому не задавай дурних питань, Борисе.
- Добре, не буду. Дякую вам обом…
На мить мені здалося, що вони дружно хмикнули і Мирослава підійшла до контуру тіньового перетину.
«Сиди тихо…»
Почув я голос Тіні і позаду Мирослави згустилася темна пляма.