Глава 4. Зберігач капелюха

Капітан Сінкін, поправляючи свої окуляри і чухаючи борідку з сивиною, походив більше на професора, ніж на командира. В його погляді завжди була осмисленість і мета. Все, що він робив, мало значення тут і зараз. У його командному пункті, який нагадував чи то музей старовинних речей, чи то картинну галерею, чи то бібліотеку, завжди був порядок і гармонійне поєднання предметів.

Мабуть, головне місце в цьому приміщенні займав дивний графік, сенс якого важко було зрозуміти. На білому полотні були зображені дві лінії: горизонтальну і вертикальну,  спрямовані до кінців полотна, із зазначеними стрілками на кінці. Ці дві лінії брали початок в крайньому лівому нижньому кутку, де була позначена жирна крапка - точка сходження, яка іменувалася «Нуль». Лінії були підписані як: Час - горизонтальна та Простір - вертикальна.

Над всією горизонтальною лінією розміщувалася синусоїда, яка рівномірно то стикалася з лінією, то окреслювала півколо, і знову торкалась горизонтальної лінії. Кожен осередок півкола, створений синусоїдою, був позначена цифрами: «0-1», «2-4», «7-9», «12-18», «20-25», «30-35», «40-45», «50-55», «65-85». Над синусоїдою, була нанесена ще одна лінія, але вже іншого кольору, більш жирна і помітна - «Істинне Я».

Особистість власника кав’ярні вже довго перебувала в приміщенні, перш ніж озирнувшись, помітила когось у себе за спиною.

- Вітаю вас, пане Зберігач капелюха, - сказав Сінкін, не піднімаючи голови, і продовжив щось писати, поглядаючи на графік, звіряючись із записами у великій відкритій Книзі.

- Добридень, - трохи забарився з відповіддю Власника кав’ярні.

- Невже дощ? - багатозначно запитав Сінкін, продовжуючи займатися своїми, мабуть, важливими справами.

- Так, дощ. І міцна нерозчинна кава без цукру, - відповів Зберігач капелюха, трохи посміхнувшись з якимось відтінком ніжності і турботи.

Вони зрозуміли один одного. Запанувала тиша. Сінкін продовжував писати, Зберігач розглядав приміщення. Увагу власника кав’ярні привернув старий проектор для по кадрових кольорових зображень. На полиці поруч з проектором знаходилася величезна кількість світлин, розкладених охайно по коробках, з підписами на них років життя, а також купа проявлених плівок, які ще не були надруковані.

- Навіщо вам потрібні ці старі світлини? - запитав Зберігач капелюха, швидше за все вимовивши думки вголос, ніж задаючи питання.

Все приміщення було заповнене старовинними речами, призначення яких знав тільки їх господар.

- Я маю на увазі, навіщо ви це зберігаєте, при наявності сучасних технологій? - запитав Зберігач капелюха, виправдовуючись за своє некоректне питання, яке несподівано зірвалося з вуст. 

Нарешті капітан Сінкін відірвався від своїх справ. Чи то питання Особистості власника кав’ярні змусило його це зробити, чи то він чекав саме цього питання, це залишилося загадкою. Він швидко кинув олівець на стіл, рішуче повернувся до Зберігача і став з усією серйозністю, але дуже натхненно розповідати.

«Душа людини, як і все його життя, складається з інформації, прийнятої від будь-якого джерела по всіх можливих каналах зв'язку. Саме тому в нашому дослідному центрі, який називається «Свідомість», стоять екрани, які вловлюють будь-які зміни в інформаційному полі, аналізують їх, передають на комп'ютери, перевіряючи, чи не несе ця інформація загрозу - руйнівний характер. Проаналізована інформація, перетворюється в тематичні сюжети, образи, для кращого зберігання у Палаці «Пам'яті підсвідомості».

Сінкін опустив голову, щоб краще розглянути Особу власника кав’ярні, і його окуляри полізли на кінчик носа. Кілька секунд він стояв мовчки, можливо, даючи час усвідомити сказане ним. Так він робив завжди. Командир відрізнявся ввічливістю і тактовністю, ніколи не навантажуючи своїми розповідями. Він жив за принципом: «Не спікер задає тон, а слухач!» Переконавшись, що Зберігачу капелюха цікаво, Сінкін продовжив:

- Візуалізація - кращий засіб зберігання інформації! У «Підсвідомості» зберігається життєвий досвід, накопичені знання, звички, традиції та багато іншого, з чим стикається душа на своєму шляху. Навіть почуте один раз з будь-якого джерела інформації - TV, FM, Net та ін. - знаходиться в різних залах Палацу Пам'яті, охайно складене за сюжетними лініями і очікує свого часу. Але також там зберігаються біль, рани, втрати, пережиті емоції, почуття, дитячі травми. І все це у вигляді своєрідних світлин, які можна бачити в цій кімнаті. Це і є людська душа.

Після цих слів Особу власника кав’ярні немов пронизав струм. Він стрепенувся, його зіниці розширилися і почали швидко рухатися, ніби шукаючи в пам'яті щось дуже важливе, але втрачене. Зберігач капелюха підняв обидві руки до обличчя і почав судорожно його терти, при цьому так швидко потираючи лоба, що здавалося, він зламає собі шийний хребець. Раптом він перестав терти свій лоб і відкрив обличчя так, що Сінкін міг бачити круглі від захоплення і здивування одночасно очі власника кав’ярні.

- Це ж те, що потрібно! - прокричав Зберігач капелюха. - Саме для цього я сюди і прийшов! Дощ! - продовжував неголосно викрикувати власник кав’ярні, стримуючи свої емоції. - Міцна нерозчинна кава без цукру!

Сінкін посміхався.

- Як можна допомогти ювеліру? І це можливо? Його турбує дитяча травма!

Капітан корабля «Душа» Сінкін продовжував дивитися на Зберігача капелюха, не приховуючи усмішки. Він найбільше любив ці моменти прозріння і дитячу щиру радість, яку завжди випромінювала Особистість власника кав’ярні. Коли емоції у Зберігача капелюхи вляглися, і він знову став сконцентрованим і зосередженим, Сінкін поправив свої окуляри і сказав: