Глава 4. Найуспішніший молодий політик

На самому видному місці посеред полиці стояла світлина в золотій рамці з підписом в куточку «Пам'ятник егоїзму!» Цей підпис пан Іван зробив сам. Це сталось післі того, як Іван переїхав в це маленьке затишне містечко, яке нагадувало йому роки дитинства. Згодом знайшов цю фотокартку серед речей і зробив напис...

Відкинувшись назад, при цьому розставивши широко ноги, в кріслі сидів молодий політик в робочому кабінеті. Пан Іван добре пам'ятав цей момент позерства. Він то нахилявся вперед, сідаючи на край крісла, щоб продемонструвати свою переконливість, то відкидався назад, щоб показати свою перевагу і недосяжність. Він добре умів грати на публіку, як усі політики. За потреби, він був веселим, балакучим, жартував і вмикав всі свої емоції. За потреби був стриманим, коректним і ввічливим. Ставав імпульсивним, харизматичним і гучним, звичайно за потреби. Все залежало від аудиторії і обставин. Він міг бути ким потрібно і коли потрібно.

Він грав роль відмінно, тому користувався популярністю. Ненависть опонентів сприймав як виклик, азарт. Як і в підлітковому віці, його вабили труднощі, до яких він звик. Це була його стихія, до якої він прагнув. Тому він створював собі проблеми сам, штучно, живучи за принципом: «Нехай говорять що завгодно, лише б правильно вимовляли моє прізвище!».

Залишаючись наодинці зі своїми помічниками, він намагався бути м'яким, чемним і уважним, як батько для своїх дітей, на що він постійно наголошував. Але варто було комусь з його оточення довірити щось особисте, як згодом ці приватні історії використовувались Іваном - політиком публічно. З іменами, прізвищами і подробицями. Те, що мало б залишатись бути між батьком і сином, йшло на розкрутку авторитету і іміджу успішного і мудрого політика, який мусить вирішувати самі недолугі проблеми.

Згодом оточення почало розуміти, що «кожне сказане слово може бути використане проти них». Все заради хайпу, зайвої показухи. Йому подобалось наголошувати на тому, які люди тупі. Натомість який Іван розумний. Та лише він може впоратися з відповідальністю суспільство, бо всього досягнув сам. Люди йшли за ним і любили його, бо він дійсно давав зернини мудрості, але тим не менш, бачили, як він майстерно маніпулює їх свідомістю. Коронний меседж Івана постійно повторювати, що в усьому світі не знайдеться нікого гідного за нього, хто так переймається долею людей. Він був яскравим, неординарним, що створювало враження бога на землі. 

Принцип, яким керувався Іван – політик був досить простим: важлива не сама правда, а те, як вміло доноситься потрібна інформацію. Тому в хід йшло все: правильно зроблений кадр, сенсація з простих речей, постійне хейтерство, не важливо, що ти знаєш, важливо, як сміливо та завзято ти критикуєш владу, - людям потрібні емоції і видовища; перебільшення заслуг та прикрашання досягнень, роздмухування проблем заради іміджу рятівника. Головне постійно залишатися проповідником емоцій!.

Зараз, коли пан Іван тримав в руках своє фото молодого політика на зорі слави, він розумів, що насправді рухало їм тоді. Він вирішив стати політиком, щоб довести своєму батькові, що зможе стати успішною людиною без допомоги останнього! Щоб батькові стало соромно, боляче, і він розкаявся за те, що залишив сина, який так потребував допомоги та підтримки.

Зараз, звичайно, Іван  вже розумів, що мотивом всього життя було егоїстичне прагнення довести своєму батькові, всьому світу і насамперед собі, що він чогось вартий. Фактично, він все життя не міг впоратися з болем від рани дитинства, тому ранив людей поруч і поводився, як дитина.

Пан Іван поклав світлину назад на полицю.