Глава 5. Занепад кар'єри

Пан Іван взяв з полиці кубок, подаруваний студентами. Слова на кубку змусили його посміхнутися: «Дорогому батькові і вчителю. Дякуємо за Ваш внесок в наше життя. Ви навчили нас жити!». Подібні слова Іван – політик любив слухати найбільше. Напевно, будь-яка людина любить, коли його вихваляють, але Іван обожнював, коли йому співали хвалебні оди. Він ними живився.

Коли в душі дитини нестерпно боляче, психіка обирає один з психологічних захистів, наприклад, посміятися над ситуацією або компенсація - довести свою правоту в якості помсти батькові за його зраду і відсутність. Едипів комплекс дає про себе знати у виборі професії - політика - як відповідь на виклик батька: "я доведу тобі, чого вартий?".

Ставши політиком Іван отримав головну вигоду - ганьба і сором для батька: "що люди скажуть?". А також хоч і негативний, але дуже емоційно заряджений зв'язок з батьком. Кожна дія давала Івану силу рухатися далі, на зло батькові, втілюючи в життя Наполеонівські плани, усвідомлюючи, що батько швидше за все стежить за його політичною кар'єрою. Конфлікти Івана - політика зі своїм оточенням і значущими фігурами, які мали нахабство висловлювати думку, відмінну від його думки, ніщо інше, як конфлікти сина з батьком. Нарцисизм заважав Іванові - політику спокійно приймати критику і врівноважено реагувати на зауваження опонентів. Івану необхідно було вирости, відмовившись від ролі сина, який намагається піднятися над батьком, інакше його чекали Танталові муки в Аїді. Але неможливо очікувати від дитини дорослих вчинків. Натоміть він наближав до себе підлабузників, людей не кмітливих, не самостійних в своїх рішеннях, а навпаки недолугих, які не задавали зайвих питань, а просто виконували доручення.

Коли людина з ущербним мисленням стає володарем, - земля страждає. Фізіологічно ми змінюємось, психологічно ж пережитий біль, як ланцюг, може тримати нас в минулому. Найважчі кризи віку, під час яких формується характер особистості мають ризики зафіксувати негативні відчуття назавжди, наче зупиняючи психологічний час розвитку. Якщо психологічна травма заподіяна особливо у віці 2-4, 7-9, 12-16 років, то вся палітра почуттів фіксується в підсвідомості назавжди. І в дорослих чоловічих і жіночих тілах продовжують жити маленькі хлопчики і дівчатка, які намагаються відігратися за своє дитинство дорослими машинками, яхтами, будиночками, іграшками тощо.

Рідко хто приходить у владу, щоб вирішувати потреби людей, в основному, щоб вирішувати свої власні. Влада не просто відкриває людям можливості, вона ще відчиняє і ящик Пандори з усіма спокусами, гріхами всередині людини, які жадають задоволення і ніколи не можуть насититись.

Звичайно, не можливо брехати завжди, тим більше собі. Але, інколи, намагання втекти від болю руйнує межу між маревом та реальністю. Людина хоче вірити в безкарність, в свою перевагу над іншими і живе в своєму вигаданому світі. Тим небезпечніше це стає, тому що одного разу ти сам перечепишся за свою брехню. Лукавому ворогові не цікаво рубати під корінь молоде деревце. Він чекає, допоки дуб зміцніє, стане потужним. Зваливши його, він підімне цим падінням половину гаю. Саме тому країна потребує батьків, а не психологічно хворих дітей або паханів, які сидять в заточенні, як пан Самосько.

Іван - політик вважав себе досконалою людиною і абсолютно ідеальною особистістю, яка зробила себе сама. Він не пробачав тих, хто йшов з його оточення. Це ранило його самолюбство, ображало і робило мстивим. Тим важче Івану було усвідомити те, що не зворотно сталося. Іван – політик програв позачергові вибори і звинуватив у поразці свою команду. Його покинули найкращі, які до кінця залишались з ним і приймали його, наче батька. Дехто лише чекав слушного моменту, бо вже давно втомився від Івана – політика. Більшість пішла маючи величезний досвід підлабузництва та пристосуванства, сміло дивлячись у своє майбутнє.  

Це стало великим психологічним потрясінням для Івана - політика. Вони не просто пішли, а почалося гучне розслідування справ через зловживання службовим становищем, привласнення бізнесів та звинуваченні у корупції і розкраданні державних коштів. Декілька років прізвище Івана не сходило зі шпальт ЗМІ. Все це закінчилося реальним строком та конфіскацією майна. Оговтатися від такого публічного осуду стало неможливим.

Знову зрада! Знову біль самотності. В його розумінні, його знову кинули, як тато, як мама, люди, поруч з якими Іван відчував себе героєм. Іван виявився безсилим перед внутрішнім болем, який знову виліз назовні, а сценарій життя повторився.

Цей психологічний удар був непоправним. Обставини остаточно похитнули самооцінку особистості Івана. Він став звинувачувати в усьому людей: «Я стільки зусиль доклав, щоб створити себе; я досяг таких результатів, про які інші могли тільки мріяти!. А люди невдячні! Люди підступні! Люди егоїстичні! Всі люди - зрадники!».

Він залишив все і поїхав далеко і надовго. Людина, яка так боялася зради і самотності, отримала саме те, чого так боялася. Іван тяжів до колишньої слави, популярності, пошани, але реальність виявилась інакшою. Тягар образи тяжів поранене серце, яке черствішало і ставало жорстоким.