Глава 8. Місце, де кожен має значення

Допивши каву, пан Іван почав збиратися. Потрібно було купити кави і продуктів на тиждень. Власник кав’ярні намагався якомога довше залишатися на роботі, щоб обслужити більшу кількості людей. Кожен житель містечка хоч би раз, але побував в кав’ярні на перехресті старовинних вуличок. І кожен знав, якщо завітає знов, то зустрінешся з уважним і щирим серцем господаря, який був на своєму місці завжди, коли найбільше потребуєш.

Цим ранком на вулиці було безліч дітей. Теплі осінні дні ніби зазивали дітлахів на вулицю, щоб вдосталь награтися перед настанням зими. Діти порпалися в піску, будували хитромудрі споруди, татка підтримували своїх дітей на перелазі, а матері нервували від дитячого екстриму. Пан Іван ішов і насолоджувався життям.

«Напевно, і мої онуки так само зараз десь граються», - подумав Іван.

Налагодити стосунки з синами так і не вдалося. Дружина не відповіла на жодного листа і дзвінки. Іван не бачився зі своїми дітьми майже двадцять років. Зараз він звичайно розумів, як важко родині було з батьком-контролером, який вимагав, щоб будинок був прикладом порядку і дисципліни, а батьківство складалося, на його думку, лише з вимог дотримуватися списку правил. Йому не вистачало віри в своїх дітей, тому він все контролював сам.

Зараз він усвідомлював, що таким вихованням ламав дитячу волю і стрижень особистості. Відсутність відкритих стосунків та емоційної підтримки з боку батька призвело до того, що діти перестали висловлювати свої почуття і закрилися. Зараз Іван був вдячний своїй дружині Лізі, яка забравши дітей, врятувала їх від неврозів, з якими Іван не міг впоратись сам.

Власник кав’ярні крокував бруківкою і вітався з городянами.

- Доброго ранку, пане Іване!

- Доброго ранку, пані Танко!

- Доброго ранку, пане Іване!

- Доброго ранку, пане Самосько!

Для мешканців містечка пан Іван був справжнім супер героєм, який завжди поруч. До нього приходили з самими важкими життєвими обставинами. Дехто вважав його психологом, дехто ставився до нього як до священика і були готові відверто спілкуватися. Дехто вважав, що в його кав'ярні надзвичайна енергетика і навіть запрошували фахівців її виміряти. Дехто казав, що в нього сама смачна кава у місті, після якої навертає на роздуми. Але всі сходились в одному, після візитів до пана Івана на душі ставало легше.

Так, він не міг підіймати та приборкувати залізо, як Магнето, чим би став в нагоді автомобілістам. Не мав надшвидкість, як Флеш, чим би згодився в службі МЧС або швидкій допомозі. Не був ні людиною - павуком, ні людиною - кажаном, ні залізною людиною. Він був звичайною людиною люблячим серцем і великою душею, де було місце для кожного мешканця цього провінціального містечка. Для яких пан Іван був героєм з головною відмінною рисою супер людяність. 

Але ніхто навіть не здогадувався, скільки всього приховувала душа пана Івана. Мешканці чули історію про те, що Іван був колись відомим політиком у великому місті, а потім все кинув і переїхав сюди. Згодом їх перестали цікавити подробиці. А дехто досі ще вважав, що його винятковість якраз завдяки політиці. Тому він так добре розуміється на людських долях. Коли дехто наважувався в нього запитати, завдяки кому в нього такі здібності, він хитромудро відповідав, що найкращий його вчитель - це доктор біль. І дехто справді вважав, що це якийсь вчений зі кумедним прізвищем, і такою відповіддю задовольнялись. А пану Івану цього було досить. Він був вдячний долі за все, бо вбачав в цьому величезну мудрість: лише той може зрозуміти людький біль, хто сам зазнав біль втрат та відчаю, і вийшов переможцем. Він любив людей, люди любили його. Що ще потрібно, щоб стати супер героєм?