Глава 8. Остання звитяга

Іван стояв на краю всесвіту. Величезна скеля з виступом, яка простиралась наче в нікуди, мала довгий гладкий виступ, який висів над порожнечею. Скеля буда єдиним твердим тілом, на якому стояв Іван. Все інше навколо було бездонної прірвою в просторі. Навкруги не було ні небесних світил, ні небесних тіл, навіть первинних порошинок космосу. Була самісінька темрява, яка поглинала все і одночасно ідеальний спокій без єдиного звуку і руху. Єдиним джерелом енергії був виступ скелі, якщо його можна саме так охарактеризувати, на якому знаходився пан Іван. Цей вступ був продовженням Трону, на якому сидів Отець Небесний. Іван не бачив ні Його рис, ні силуету, тому що від трону йшов сильний потік світла, який заважав розгледіти Отця. Лише глибоке відчуття безумовної любові, проникаюче наскрізь і відчутне кожної клітиною, кожною ДНК, кожним геном нового астрального тіла, яке мав тут Іван. Ця любов була наче будівельний матеріал, - всеосяжна, важка, глибока і проникаюча всюди, якою можна було загорнутись і почуватися в безпеці одночасно.

- Це твоя остання звитяга для переродження та продовження життя безсмертної душі, - промовив голос від Престолу і продовжив, - для того, щоб уподібнитися Мені і стати богом, ти маєш сотворити свій Всесвіт, в якому будеш владарювати вічність.

Після всього, що прожила і пройшла душа особистості Власника Кав’ярні, це завдання вже не здавалося таким привабливим, як раніше, коли пан Іван дійсно хотів бути богом, відчував себе богом і творцем своє власної долі та доль інших, оточуючих його людей. Він обернувся до безодні обличчям, хотів було щось сказати, але згадав, що тут кожна думка одразу матеріалізується після того, як ти тільки скажеш Слово. Він зупинився. Замислився і почав перебирати в своєму розумі, щоб він хотів відтворити. На перших порах це було досить цікаве відчуття, наче у казці «По щучому велінню по моєму бажанню», «що накажеш робити новий господар!», скажи тільки слово і все цієї ж митті з’явиться і залишиться с тобою навічно. Думка про те, що бажане більше нікуди і ніколи не зникне протягом вічності, наче холодний піт, привело Івана до тями.

«Я не можу просто так щось сказати, я не маю права! Ні, я маю право. Але я несу і нестиму за це відповідальність. Стоп! А що я взагалі хочу? Чого прагну? Як я уявляю свій ідеальний світ?». Іван походив виступом, почесав потилицю, щось хотів спитати у Творця, але зрозумів, що Він вже все віддав в його руки і це має бути усвідомлений вибір самого Івана. Згодом він походив ще трохи і розсміявся: «Може я просо чихну і все якось само собою збереться до купи та перетвориться на ідеальний світ за мільярди мільярдів років, часу ж то не бракує в рамках вічності?». З часом Івану вже зовсім не було смішно і тягар відповідальності почав тиснути на його. Він став розмірковувати і намагався послідовно підійти до вирішення звитяги.

Іван ще раз озирнувся на Творця і вирішив піти шляхом, який йшов Той при створенні Землі. «Спочатку Творець створив воду. Потів відділив воду від води на ту воду, що під твердю та воду, що над твердю Земною. Потім почав ділити воду що під твердю Земною, розділивши безпосередньо на сушу та воду. З води створив всіх мешканців водних, з суші всіх мешканців земних, а також небесні пташки. Стоп! Ні! Спочатку Творець створив Час та Простір. Лише потім Він створив воду, яка стала матеріалом, з якого Він творив все існуюче на Землі і порядкував їх існування Часу та Простору. Земля мала парниковий ефект та орошалась паром. Всі зерна рослин та дерев були закладені в середину ґрунту допоки не з’явиться, не буде створена людина для того, щоб взяти всю відповідальність за їх вирощування та доглядання. Потім Він створив скафандр для перебування в часі та просторі – тіло, з того ж матеріалу, що складається сама земля. Потім вдихнув в тіло Свою Сутність і створив в тілі душу, яка зможе орієнтуватися в часі і просторі та отримувати від Духа Його рекомендації щодо керування Землею. Він отримував задоволення від усього, що створював, проголошуючи «Добре!». Тобто те, що з’являлось, відповідало тому, що Він задумав, чи не так?! Стоп! А ще Його Дух ширяв над безоднею. Тобто Він вимірював все Своєю Сутністю. Це означає, що Він все вимірював Своїм об’ємом особистості, Своїм Розумом, Своїм Розумінням сутності речей та їх побудови, Своїм Баченням причинно-наслідкових процесів. Тобто всі знання були в Ньому Всередині, були Ним. І Він все вимірював тим, що знає особисто".

Іван ходив в зад – вперед і почав думати про те, що йому конче потрібні знання і подумав про те, що було б добре, якби він мав зараз доступ до всіх існуючих книжок. Раптом перед ним з’явилась в уяві планета чималих розмірів цілковито складена з книжок. Всі відомі людству знання займали чимало простору і тепер здавались неосяжними. А це лише те, що люди збагнути і їм відкрилося. А якщо враховувати те, що розум Творця невичерпний і пізнавати його можна вічність, щоб хоч би трохи збагнути те, що знає Він, то ідея починати будівництво свого всесвіту з читання книжок, здалася марною справою.

Тепер Івана об’яв жах від думки, що треба створити людину за своїм образом та подобою. Тобто за своїм мисленням, цінностями та за своєю модель поведінки і мотивами, де в центрі виміру буде він сам, як одиниця виміру, еталон і гарантія якості. Наче виробник, який має взяти відповідальність за всі можливі сценарії розвитку подій, або відхилення від задуманого. «А яке воно має бути це – задумане? Тільки таке, як я бачу. Тобто виміряне мною самим. І тут Іван віджахнувся від цієї думки. Він наче знову опинився в дитячі кімнаті серед своїх дітей, коли він їх вичитував, пояснював, як потрібно робити правильно, як ставив себе в приклад і завжди казав рівнятися виключно на нього, як на еталон успіху. Він вже намагався побудувати ідеальний світ для дітей. І пам'ятає, чим це все закінчилося. В решті решт  вони з дітьми існували в паралельних всесвітах, які не перетиналися.