3 частина

                           3 частина
Прокинувшись, Матвій відправив Анжеліці на Вайбер повідомлення - привітання з добрим ранком, а потім відкрив шухляду письмового столу, відсунув стоси своїх студентських конспектів і дістав маленьку червону скриньку для прикрас. Тремтячими руками відкрив її - на червоному оксамиті виблискувала тоненька золота обручка, яку п'ять років тому він купив для Анжеліки, сподіваючись, що вона стане його нареченою.
   Коли поспіхом збирався до Харкова, обручку залишив в столі, а сьогодні раптом згадав про неї. Коли побачив кохану декілька днів тому, у неї на безіменному пальці правої руки красувалася масивна золота обручка з коштовним камінцем, яку їй одягнув на весіллі Зимін. У Матвія стислося серце від невимовної журби - було дуже боляче розуміти, що жінка, яку  кохав, заміжня за іншим чоловіком. 
- Матвію, ти що, досі  думаєш про ту дівчину? Досі не забув її?- почувся раптом позаду нього cтривожений голос мами. Він, здригнувшись від несподіванки, оглянувся - мама нечутно зайшла до кімнати і вражено зупинилася, дивлячись на обручку в руках сина.-Невже все, що казав Назар, правда?!!
-Мамо, ти все не так зрозуміла...
-Не треба мені нічого пояснювати... Мені все ясно,- розчаровано промовила мати,- ти досі думаєш про неї! Поговоримо про це потім...Ходімо снідати!
-Синку, які в тебе плани на сьогоднішній вечір?- поцікавився батько за сніданком.- До нас хочуть прийти в гості твої хрещені, вони ж не бачили тебе цілих п'ять років. Посмажимо шашликів, посидимо, поговоримо...
-На жаль, сьогодні ввечері я не зможу бути вдома, у мене інші плани.
-Які ж, якщо не секрет?
-Звичайно, не секрет - я їду на барбекю до Зиміних.
-Отже, ти повернувся сюди все-таки заради тієї Анжеліки?-Назар схвильовано поглянув на Матвія.- Ось, тату, подивіться на вашого ідеального синочка! Не такий вже він і ідеальний!
-Це правда, Матвію? Ти повернувся сюди через ту дівчину?- батько вражено поглянув на молодшого сина.
-Ні, тату, це неправда. Хіба ти мені не віриш?
-Тоді як ти поясниш те, що збираєшся їхати до неї додому! 
-Все зовсім не так,тату!  Ми з її чоловіком партнери, ми разом працюємо над проектом, і він сам запросив мене до них у гості.
-Чому ж ти відразу нам не сказав, що працюватимеш тут з її чоловіком?
-А що я мав сказати? Це моя робота, я приїхав сюди  лише заради підписання договору.
-Але чому тоді не поїхав до Харкова? Адже договір вже підписано. Чому ж ти залишився?
-Не поїхав тому що...
-Не треба більше нічого говорити.  Мені все зрозуміло і так...Я дуже сподіваюся, що ти не втратиш себе в погоні за жінкою.
-Батьку, зачекай, все не так!
-Навіщо ж ти тоді ошиваєшся навколо заміжніх жінок? - втрутився в розмову Назар.
-Що?!!-Матвій підхопився зі стільця.
-Що чуєш!- огризнувся брат.- Ми ж думали, що ти працюєш, а виявилося, що ти ганяєшся за одруженою жінкою...Який сором! Ти про батьків подумав? Як їм з цим жити? Ця дівка тебе опустила нижче плінтуса п'ять років тому,а ти тепер все забув? Вона вибрала собі в чоловіки багатого крутька, а тебе кинула! А ти тепер бігаєш за нею?!!
- Замовкни! Замовкни, бо я за себе не відповідаю,- прошепотів Матвій з силою стискуючи кулаки.
-Припиніть негайно! Замовкніть обоє!- крикнув батько.
   Матвій рвучко підвівся з-за столу і вийшов в сад.Сваритися з рідними людьми йому не хотілося, як і не хотілося ні перед ким виправдовуватися. Врешті решт він не маленький, і це його життя!
    Сумні думки перервав телефонний дзвінок.
-Привіт! Як справи?- почувся у слухавці приємний жіночий голос.
-Привіт, Ніко! У мене все добре.
-Ти вже виїхав до Харкова? Я чекаю на тебе. Зараз заскочу в крамничку,виберу вино, приготую обід, відсвяткуємо підписання договору і твій приїзд.
-Ніко, вибач мене, я повинен був ще вчора тобі сказати, та не встиг. Справа в тому, що  я не повернуся до Харкова.
-Не повернешся? Чому?- після тривалого мовчання сумно запитала дівчина.
-Я залишаюся на деякий час у Дніпрі, потрібно обговорити деталі проекту з партнерами, а ще в мене тут є декілька невідкладних справ. Так що побачимося згодом. Бережи себе...
-Бувай...
   
   Анжеліка разом з  батьками у вітальні гралася із Женею. Хлопчик ганяв по кімнаті м'яча, весело сміючись.
-Татку, привіт!- закричав він, побачивши Іллю, який заходив до кімнати з великим пакунком.-Що це в тебе?
-Привіт, синку! Це тобі подарунок!- Ілля підхопив хлопчика на руки, поцілував його у щічку і зустрівся з поглядом дружини, у якому була лише ненависть.
  Він вручив дитині пакунок і почав допомагати йому розпаковувати нову іграшку.
-Які у вас плани на вечір?- поцікавився Зимін у рідні.- Сподіваюся, що ви будете на барбекю. Я хочу, щоб мій партнер побачив, яка у нас велика дружна родина. Мої батьки обов'язково приїдуть, я сподіваюся, що ви теж будете з нами.
-Звичайно, ми будемо,- Світлана Євгенівна посміхнулася до зятя.
-На жаль, я не зможу бути,- відповіла Анжеліка.- У мене багато роботи, мені потрібно працювати над книгою.
-Але ж я важливіший за роботу,- Ілля строго поглянув на неї.-  Любляча дружина повинна бути поряд  з чоловіком. Книга почекає, а я ні. Ти ж мені не відмовиш, кохана?  Я дуже на це сподіваюся. Можеш запросити подружку свою, щоб тобі було не дуже нудно. Антон, я сподіваюся, теж приєднається до нас ввечері.
-Так, звичайно, любий,-Анжеліка, пересиливши себе, посміхнулася до чоловіка.

    Матвій збирався на пікнік. Він одягнув джинси, футболку і легку джинсову куртку, адже зустріч обіцяла бути в домашній атмосфері і прискіпливо оглянув себе у дзеркало. Він радів нагоді побачити Анжеліку і побути у неї вдома, адже дуже хотів розгадати її таємницю - чому вона вийшла заміж за Іллю, якого не кохає, а його покинула. 
   Телефонний дзвінок знову перервав його роздуми. Телефонувала Ніка.
-Алло, Ніко, я зараз трішки зайнятий, зателефоную пізніше. Добре?
-А що ти робиш?
-Зиміни запросили на пікнік. Зараз їду туди,- виходячи з дому промовив Матвій.
-Тоді я теж їду з тобою!- Ніка стояла біля його авто і посміхалася.
-Ніка? Ти? Звідки?- пробурмотів Матвій, здивовано дивлячись на дівчину.
-З Харкова...Вирішила зробити тобі сюрприз...
-Ну що ж, тобі це вдалося. Дуже радий тебе бачити,- Матвій поцілував дівчину у щічку.
-Ти хоч трохи зроби вигляд, що радий мене бачити!- пожартувала вона, цілуючи свого компаньйона.
-Але ж це правда - я дуже радий тебе бачити. Коли ти повертаєшся до Харкова?
-Овва! Не встигли зустрітися, а ти вже цікавишся, коли я поїду звідси! Ти так хочеш мене позбутися?
-Ну що ти, люба! Я завжди радий твоїй компанії, завжди про тебе думаю і пам'ятаю! Завжди!
-Я теж про тебе завжди пам'ятаю! І тому відтепер де ти, там і я. Ми ж з тобою компаньйони і партнери - горе і радість-все навпіл! 
-Так, все навпіл...Тоді поїхали, нас чекають.
   Ніка зручно вмостилася на пасажирському сидінні і поглянула на своє відображення у дзеркалі заднього виду - великі блакитні очі, золотаве довге волосся, витончені риси обличчя...Вони підходили один одному з Матвієм як  вогонь і вода, як спека і холод, як день і ніч.
   Авто під'їхало до розкішного маєтку за високими кованими воротами, що безшумно відчинились і пропустили гостей на територію. Охоронець жестом показав де можна припаркувати машину.
-Нічого собі маєток! Це тут живе Едуард Зимін?- вражено промовила Ніка, розглядаючи розкішний двір з алеями, фонтанами, альтанками та зеленими зонами для відпочинку.
-Ні, тут мешкає Ілля Зимін, син Едуарда, зі своєю сім'єю та батьками своєї дружини. 
-Послухай, а я хоч пристойно одягнена для такої компанії?- стурбовано запитала Ніка, вийшовши із авто. Вона хотіла справити гарне враження на нових партнерів.
   Матвій посміхнувся, поглянувши на її струнку фігуру у вузеньких джинсах і бежевій блузці і промовив:
-Так, ви виглядаєш як завжди шикарно. Все навколо тьмяніє від твоєї вроди. 
-А зовсім недавно ти був мені зовсім не радий, а тепер он які компліменти говориш! -засміялася Ніка.
-Ходімо, нас вже чекають...
  Ніка взяла Матвія під руку і попрямувала з ним до господарів дому.