Під крилом чорного янгола

5 частина

                                                    5 частина
-Всім привіт!- Анжеліка з сином спустилася у їдальню, де за столом вже зібралися всі члени сім'ї.
-Нарешті і господиня цього дому спустилася до нас! - голосно промовив Ілля, цілуючи її у скроню.- Синку, як справи?-він підхопив малого на руки.
-Добре,- Женя міцно обхопив Іллю за шию  рученятами,- я скучив за тобою, татку!
-Я теж скучив за тобою, синку!
   Анжеліка дивилася як Ілля обнімає  дитину і її серце обливалося кров'ю. Вона дуже хотіла, щоб на місці її чоловіка був справжній батько Жені, але розуміла, що це неможливо...
-Кохана, а що ти робила сьогодні в нашому офісі?- суворо запитав Ілля, пильно поглядаючи на дружину.
-Зустрічалася з твоїм партнером, Матвієм Чорним.
-З якого приводу, якщо не секрет?
-Не секрет...Він запропонував мені приєднатися до вашого спільного проекту.
-Ти не будеш працювати з нами в цьому проекті!- Ілля різко повернувся до дружини і суворо поглянув на неї.
-Чому?- великі сірі очі дружини здивовано дивилися на нього.
-Хіба це не зрозуміло? Ти моя дружина, а не найманий працівник! Це по-перше! А по-друге, я не хочу, щоб ти працювала  з цим типом!
-Але ти не можеш втручатися в мою роботу!-заперечила Анжеліка.
-Ще й як можу!
-З якого дива?
-Я твій законний чоловік, і маю повне право заборонити тобі працювати!
-Діти, не сваріться! Це ж лише робота! Навіщо через неї сваритися?- Світлана Євгенівна спробувала втрутитися у розмову.
-Сварки зміцнюють шлюб... Вірно кохана?- Ілля взяв дружину за руку, начебто щоб заспокоїти батьків, а сам непомітно боляче стис її за пальці. Анжеліка зблідла, намагаючись взільнити руку, але зробити це так, щоб не помітили рідні.
-Так що ти, дочко, відповіла Чорному?- запитав Анатолій Миколайович, помітивши хвилювання доньки.
-Відповідь може бути лише однією - ні!- Ілля суворо поглянув на дружину, продовжуючи міцно тримати її за руку.- Дружина Іллі Зиміна працювати ніколи і ні з ким не буде!!!
- Ти зовсім мене не поважаєш?-Анжеліка сердито поглянула на чоловіка.
   Їй нарешті вдалося вирвати свою руку із його сильних пальців.
-Навпаки, кохана!
  Ледве стримуючи сльози, Анжеліка підхопилася з місця і вискочила із кімнати, вибачившись перед рідними.
-Що з нею?- стурбовано промовила Світлана Євгенівна.
-Я зараз повернуся, піду гляну як вона,- Ілля вийшов слідом за дружиною із кімнати.
   Анжеліка ридала у ванній кімнаті, розтираючи руку,на якій вже проступили синці - сліди від чіпких сильних пальців чоловіка.
-Інколи я навіть не розумію, що саме  ненавиджу в тобі більше за все!- витираючи сльози, промовила вона, побачивши Іллю, який зайшов слідом за нею.
-Головне, що це сильне почуття, яке ти відчуваєш до мене, а що це - кохання чи ненависть, це вже не так і важливо! Якщо не можеш покохати, то нехай буде хоч ненависть!
-Тебе не стосується де я працюю і з ким!- твердо повторила вона, витерши сльози.
-Та невже?!!
-Я завтра виходжу на роботу і  приєднуюся до команди, яка працює над вашим проектом!
-А я не дозволяю!
-А я і не питаю!
-Ти це кажеш тому, хто врятував тебе і всю твою  сімейку від злиднів і банкрутства?
-Я це кажу тому, хто мене шантажує рідними!
-Я дію в рамках того договору, згідно з яким ти все ще належиш мені!- Ілля суворо поглянув на дружину.
-Але ти мені не господар і не наглядач!
-Ти нізащо не будеш працювати з тим типом! Зрозуміла?
-Назло тобі я буду з ним працювати! Зрозумів?!!- Анжеліка вискочила із кімнати, голосно грюкнувши дверима.
-Якщо ти розповіси йому про сина, я тобі цього не пробачу ніколи! Зрозуміло? Я ліпше вб'ю того злидаря, і тебе вб'ю! А дитину не віддам ніколи ! Запам'ятай це раз і назавжди!- Ілля вискочив за нею в коридор, схопив її за лікоть і з силою потягнув до себе. Вона, не втримавши рівновагу, впала на паркет, боляче вдарившись колінами.
   Ілля злякано підхопив її на руки.
-Вибач, мене, кохана, вибач будь ласка!- винувато шепотів він,- я не хотів зробити тобі боляче...Я не хотів...
-Негайно опусти мене на підлогу! Чуєш?- крізь сльози прошепотіла Анжеліка,- відпусти мене!
   Ілля обережно поставив її на підлогу і обійнявши, прошепотів:
-Пробач, кохана, пробач, будь ласка...Я просто шаленію від того, що ти будеш працювати поряд з ним, я втрачаю контроль над собою через ревнощі...- він легенько провів рукою по її шиї, погладив плече і поцілував у татуювання-метелика, глибоко вдихнувши її запаморочливий східний аромат з нотками ванілі та сандалу.
-Ти псих! Тобі потрібно лікуватися!
-Я хворий тобою, Анжеліко, я тебе кохаю! Розумієш? Кохаю!
-Якщо кохаєш - то відпусти!
-Не можу!
-Тоді  дозволь працювати!
-Добре, працюй!-Ілля обняв її і поцілував у скроню. Анжеліка намагалася вивільнитися з його обіймів і побачила батька, який наближався до них.
-Доню, все гаразд? У тебе все добре?- Анатолій Миколайович стурбовано поглянув на доньку.
-Так, тату! У мене все добре,- ніяково посміхнулася Анжеліка батькові.
-У нас все добре,- Ілля знову обійняв дружину,-а у вас якісь проблеми?- поцікавився він у тестя, багатозначно поглянувши на нього.
-Ні, у мене ніяких проблем немає...

   Світлана Євгенівна, Анатолій Миколайович та Антон приголомшено сиділи за столом, не наважуючись втрутитися в сварку Анжеліки з чоловіком.
-Ми не можемо довіряти своє майбутнє Іллі, він стає неадекватним. Я  зателефоную Едуарду - іншого виходу у нас немає,- стурбовано промовила Світлана Євгенівна, поглядаючи на двері, які зачинилися за зятем.
-Едуард такий же підлий як і Ілля!- відповів їй чоловік.
-Але Едуард гарний батько, тобі таким, на жаль, ніколи не бути!-  Світлана Євгенівна з докором подивилася на Анатолія.
-Не тобі про це судити! Зрозуміло?!- Анатолій Миколайович встав із-за столу.
-Що ти задумав?
-Я не дозволю йому знущатися з доньки і маніпулювати нами!
-Анатолію, ти з'їхав з глузду! Не втручайся!
-Що?! Він нас як щурів загнав в куток і знущається з Анжеліки! Більше цього не буде! Досить! Зрозуміло!
   Анатолій Миколайович вийшов в коридор, твердо налаштований захистити доньку від тирана.
-Бабусю, а де мама і тато?- маленький Женя злякано поглянув на Світлану Євгенівну.
-Не хвилюйся, сонечко, вони зараз поговорять і повернуться,- жінка намагалася заспокоїти онука.
-Тато знову кричить на маму, він її не любить, так?
-Ну що ти, маленький, тато дуже любить маму...Просто сьогодні був важкий день і у нього поганий настрій,- Світлана Євгенівна поцілувала онука і пригорнула до себе.
   Ілля та Анжеліка через декілька хвилин повернулися в їдальню. Слідом за ними зайшов і Анатолій Миколайович.
-Ось бачиш, любий, вони повернулися, все добре,- посміхнулася Світлана Євгенівна до онука. - Ви своїми сварками дитину перелякали,- вона з  докором поглянула на доньку і зятя.
   Анжеліка обняла сина і посміхнулася до нього:
-Сонечко моє, все добре! Не бійся!
-Що  сталося?- Світлана Євгенівна стурбовано  поглянула на доньку.
-Нічого,просто чомусь різко стало нудити...
-Будемо сподіватися, що у Жені незабаром з'явиться братик чи сестричка!-щасливо посміхнулася жінка.
-Мамо, що ти таке говориш! Який братик?! Яка сестричка?!- Анжеліка  сердито зиркнула на матір.
-А чому б і ні?- Ілля обійняв її, знаючи, що при батьках вона не зможе пручатися.- Вже, дійсно, треба Жені подарувати братика або сестричку, а ще краще відразу двох! 
    
     Матвій прокинувся вдосвіта. Довго лежав, згадуючи часи, коли вони були з Анжелікою щасливими. Потім зайшов на вайбер, написав їй  ранкові побажання  та слова кохання і почав збиратися на роботу.
-Синку, сніданок готовий!- мама виглянула із кухні.
-Дякую, матусю, я  не буду снідати, лише вип'ю каву...
    Назар, одягнений в білу сорочку з краваткою та чорний костюм зайшов на кухню і теж налив собі кави. 
-Як у тебе справи, брате?- поцікавився Матвій,- Батько казав, що ти вчора не був на роботі...
-Так, не був...У мене були справи...Знаєш, нам, простим трудівникам, іноді буває нелегко,- Назар роздратовано поглянув на молодшого брата.
-Зрозуміло,- зітхнув Матвій і, допивши каву, поспішив у офіс. Він не хотів конфлікту з братом і тому вирішив не втручатися у його справи.
   Біля дверей свого кабінету він зіштовхнувся з Анжелікою.
-Привіт!- Матвій вражено дивився на кохану. Після вчорашньої розмови він не сподівався її тут побачити.
-Доброго ранку, пане Матвію!- посміхнулася вона до нього своєю найшикарнішою усмішкою.- Я добре подумала над вашою пропозицією і не знайшла причини для відмови. Я згодна.
-Ні! Нам не можна працювати разом! І ти це знаєш, тому їдь, будь ласка, додому!
-Все життя хтось вирішує за мене як мені жити, тож дозволь мені самій розібратися з цією роботою, щоб довести в першу чергу самій собі, що я чогось варта в цьому житті,-Анжеліка рішуче поглянула на Матвія.
-Гаразд!- зітхнув той,- тоді знайомся тут з усіма, через декілька хвилин у нас нарада, чекаю на тебе в кабінеті. 
   Матвій помітив, що за їхньою розмовою спостерігала Ніка, яка стояла на другому поверсі, схрестивши руки на грудях. Залишивши Анжеліку, він піднявся нагору і поцілував у щічку свою компаньйонку.
-Доброго ранку! Ти сьогодні рано! Щось трапилося?- поцікавився він у дівчини.
-Що це? Що Анжеліка Зиміна робить тут?- поцікавилася вона у Матвія, жадаючи роз'яснень.
-Вона тут працює.
-Працює?! Серйозно?! А чому ж ти мені про це не сказав? Я дізналася про твоє рішення сьогодні від охоронця! Ні я, ні інші співробітники та партнери були не в курсі!
-Я просто не встиг попередити тебе і їх...Вибач мене...
-Матвію, а що у нас змінилося?
-Нічого.
-Раніше ми були друзями і нічого не приховували один  від одного. А зараз я стала тобі чужою, ти все приховуєш від мене!
-Я бачу, що засмутив тебе, давай зайдемо до кабінету і спокійно там поговоримо,- запропонував Матвій дівчині.
-Ніко, пробач, якщо я образив тебе,- промовив він, зачинивши за собою двері кабінету.
-Ми стали чужити...- сумно промовила дівчина.
-Ні, звичайно ні! Звідки ти це взяла? Ми друзі, як і раніше.
-Друзями ми були в Харкові. Там ми були майже сім'єю, моя тітонька завжди з теплотою відносилася до тебе. Але тут, у Дніпрі, вся теплота у наших стосунках кудись зникла, ми стали чужими...Ти навіть досі не познайомив мене  зі своїми батьками та родиною! 
   Матвій, зітхнувши, зателефонував мамі в присутності Ніки.
-Алло, матусю, привіт! Хочу тебе порадувати - сьогодні ввечері у нас будуть гості!
-Хто?
-Ніка, моя подруга із Харкова. Пам'ятаєш? Я тобі про неї багато розповідав.
-Так, звичайно пам'ятаю. Гаразд, синку, ми будемо дуже раді! Чекаємо! Передавай вітання від нас Нікі!
-Ну що, ти задоволена?- Матвій обійняв дівчину за плечі.
-Тоді ходімо, у нас зараз нарада. Не хочу, щоб партнери чекали на нас.
   В коридорі його чекав Анатолій Миколайович Литвин.
-Пане Матвію, можна вас на кілька слів?
-Так,- здивовано промовив він, пропускаючи Ніку до зали засідань, а сам залишаючись в коридорі.-Я вас слухаю.
-Залиште нашу сім'ю у спокої! Нехай минуле залишиться в минулому! Я просив вас по-хорошому, але цього, мабуть, недостатньо. А ще Ілля дуже хитрий! Майте це на увазі!
  Того дня на Матвія чекав ще один неприємний сюрприз - він зустрівся в офісі з Назаром, якого прийняв  на роботу охоронцем Ілля.
-Це ж ваш брат? Так? У нас тут, в компанії, є така традиція - підтримувати родинні зв'язки...Ми ж сімейна компанія, тож цінуємо родинні цінності. Та й ви теж цінуєте...Ви співпрацюєте із моєю родиною, а я з вашою...-Ілля хитро поглянув на Матвія.
-Є сотні чоловіків, які хочуть бути у вас  охоронцями, але чому саме мій брат?
-Це просто співпадіння...Я спочатку прийняв його на роботу, а потім вже довідався, що він ваш брат. Але це не проблема, тому що рідним людям можна довіряти...Адже так? Матвію Миколайовичу, ви чимось стурбовані? Чим? Розкажіть мені! Я ж не хвилююся за свою дружину! А можливо дарма? Можливо мені вже зараз потрібно про щось задуматися? То як? Що скажете?- Ілля пронизливо поглянув на Матвія.
-Немає потреби ні про що турбуватися...
-Гаразд, я повірю вам... До речі, у мене для вас є сюрприз!
-Дякую, вже бачив,- крізь зуби процідив Матвій, згадуючи про брата.
-Ні, це зовсім не той сюрприз, який я підготував для вас...То як, хіба вам зовсім не цікаво дізнатися про нього?
-Ні, уявіть собі, ніскільки...Але розкажіть, якщо вам так хочеться. Бо я поспішаю, мене чекають на сімейну вечерю.
-Сюрприз знаходиться тут! Це ось цей кабінет! Тепер ми з вами будемо працювати в ньому разом! Я, ви, моя дружина і ваша компаньйонка, пані Ніка.
-Зрозуміло. Ви хочете  тримати мене біля себе, щоб я завжди був в полі вашого зору?
-Ні, ну що ви! Звичайно, ні! Я лише хочу частіше бачитися з вами!
-Добре, я згоден. А зараз вибачте, мені вже час йти.
   Матвій вийшов з кабінету і перевів подих.
-Скажи, а що любить твоя мама?- Ніка, яка вже зачекалася на нього, взяла його під руку,- я хочу купити їй щось смачненьке на гостинець.
-Не турбуйся,- Матвій втомлено посміхнувся,- ми зараз заскочимо до крамниці і разом виберемо гостинці.
-Добре, любий, тоді ходімо...
   Ніка краєм ока бачила, що за ними спостерігає Анжеліка, і навмисне намагалася були поближче до Матвія, відчуваючи неприязнь до цієї жінки.
   Анжеліка, спостерігаючи, як ця Ніка вчепилася Матвію в рукав, тулилася до нього і посміхалася до нього, теж відчувала ревнощі. Вона дуже хотіла бути на її місці і хотіла зараз завітати в гості до його батьків.
-Ну що, кохана, як пройшов твій перший робочий день? Матвій Миколайович задоволений співпрацею з тобою?- почувся у неї за спиною знайомий голос, який вона ненавиділа всім серцем. Позаду неї стояв чоловік.
-Тобі краще запитати про це у нього, ти ж з ним бачишся частіше!- сердито кинула Анжеліка, і закинувши на плече сумочку, попрямувала до виходу.
    Ілля мовчки спостерігав за дружиною, стоячи біля прочинених дверей свого кабінету. Ліана, його секретарка і коханка за сумісництвом, підійшла тихенько і поклала йому руки на плечі.
-Любий, може тобі зробити масаж? У тебе сьогодні був важкий день...- лагідно прошепотіла вона, погладжуючи його плечі і руки.
-Зроби...Я сьогодні дуже втомився...
-Тоді може поїдемо в наш ресторан? Відпочинемо, розвіємося...Тільки ти і я...
-То ти хочеш покрасуватися перед іншими?-ревниво прошепотів Ілля, різко повертаючись до дівчини.
-Ну що ти! Мені потрібен лише ти!- Ліана ображено поглянула на нього.-Хіба я даю привід для ревнощів? Я дуже скучаю за тобою, завжди терпляче чекаю на тебе. Я хочу, щоб ти був щасливий і не сумував. Я приводу для ревнощів ніколи не даю, і ти це знаєш!
   Ілля боляче стис її руку і прошепотів:
-Спробуй тільки дати привід! Раджу тобі й надалі мене не засмучувати, дорогенька! Я їду додому, до дружини! Бувай!
- Ти ще пожалкуєш про свою поведінку, Ілля Зимін! Я покажу тобі незабаром хто я така! Обов'язково покажу!- зі злістю прошепотіла ображена секретарка, дивлячись вслід своєму начальнику.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше