6 частина

                                                    6 частина
- Ну то шо,  сподобалося тобі у нас?- поцікавився Матвій у Ніки, зупиняючись біля будинку, де та знімала квартиру.
-Так, твої рідні - дуже гарні люди! Ви такі дружні, це в наш час дуже велика рідкість...- захоплено промовила дівчина.
   Він лише сумно посміхнувся у відповідь.
-Може зайдеш до мене?  Вип'ємо кави, поговоримо...Ми давно вже не проводили час вдвох...- Ніка ніжно торкнулася пальчиками до руки Матвія і пригорнулася до нього.
-Вибач...Сьогодні не можу, у мене ще купа справ,- Матвій сухо поцілував дівчину у скроню і завів двигун авто.
-Останнім часом на мене взагалі у тебе часу немає...Таке враження, що ти навмисно, уникаєш мене,- з докором промовила дівчина і, зачинивши дверцята, пішла до квартири.
   Матвій, зітхнувши, подивився їй услід і поспішив додому. 
-Брате, я хотів з тобою поговорити,- звернувся він до Назара, який збирався вже спати.
-Добре, давай поговоримо. Про що?
-Скажу чесно, що я був вражений, побачивши тебе сьогодні в офісі Іллі Зиміна.
-Чому? Мені запропонували роботу, і я погодився. А що тут такого?
-Брате, як ти міг зі мною так вчинити?
-Що за дурниці!
-Це для тебе дурниці...Послухай, Назаре, Ілля Зимін дуже небезпечний, і йому байдуже ким і де ти працюватимеш. Ти знаєш, що йому потрібно насправді? Мене контролювати! Розумієш? З твоєю допомогою він хоче контролювати мене, тому що я - його мішень!
-Та невже? Справді?
-А хіба цього замало? Зрозумій, що він міг сотні охоронців знайти, але навмисно вибрав саме тебе!
-Так, я теж був здивований...Матвію, але я вважав, що просто підходжу йому, і не думав про тебе...
-Зачекай! Послухай мене!
-Навіщо?
-Брате, якщо я хоч щось для тебе в цьому житті значу, то не працюй з ним! Дуже тебе прошу!
-Не вчи мене як мені жити, зрозумів? Ти мені не батько, і не мій начальник, і навіть не Бог! А чому ж тоді ти поряд з Зиміним? Ти крутиш інтрижки з його дружиною, а мене навчаєш як треба жити у світі?
   Матвій схопив брата за барки і розлючено прошепотів:
- Що ти мелеш? Я зараз дам тобі в пику за такі слова!
   Батьки, почувши сварку синів, вискочили із своєї спальні.
-Матвію, припини негайно! Відпусти брата!- вигукнув батько, намагаючись розборонити хлопців.
   Матвій, зціпивши зуби, відпустив Назара.
-Ось, батьку, поглянь на свого улюбленого синочка!- Назар відскочив від брата, поправляючи футболку.
-Що з вами?- Микола Іванович суворо поглянув на синів.
-Нічого, тату, у нас все нормально,- поспішив заспокоїти батька молодший син.
-Що у вас трапилося? Розповідайте!
-Ілля Зимін - мій начальник, я від сьогоднішнього дня працюю у нього охоронцем!- повідомив Назар.
   Батьки вражено дивилися на нього.
-Чому ви так на мене дивитеся? Що тут такого?
-Назаре, ти не повинен там працювати,- обізвався Матвій.
-Чому? Я чесно працюю, а не волочуся за чужою дружиною, як ти!
-Замовкни!- Матвій знову підскочив до брата з кулаками.
-А ти теж замовкни! Тоді взагалі слова ніхто не давав! Це ти зв'язався з цією сімейкою, і вони тепер ніяк не відчепляться від нас!- батько суворо крикнув на Матвія.- Тобі з самого початку не треба було працювати з ними! 
-Я не можу! У нас проект!- заперечив той.
-Якщо не можеш,то й від брата нічого не вимагай! Зрозуміло?
-Зрозуміло,- тихо відповів Матвій і вийшов на вулицю, грюкнувши дверима.
   Назар з вдячністю поглянув на батька і пішов у свою кімнату.
-Це все через неї, через ту нещасну! Вона знову крутиться навколо нашого сина, а тепер ще й чоловік її причепився до нього!- Віра Миколаївна в розпачі сплеснула руками.
-Віро, це наш син біля неї крутиться! Відчуває моє серце, що добром вся ця історія не скінчиться! Ось побачиш!
   Матвій, розсердившись на батька та брата, довго сидів в саду і думав про Анжеліку. Для нього вона була сонцем,вона була його життям.  Він дуже хотів, щоб вона була зараз поряд з ним, хотів її побачити.
   А потім сів у авто і поїхав до будинку Зиміних. Зупинивши на безпечній відстані від маєтку автомобіль, він пройшов пішки по тротуару і зупинився під розлогим деревом навпроти.
   На другому поверсі маєтку в одній із кімнат горіло світло. Уважно придивившись, Матвій побачив Анжеліку, яка сиділа біля відчиненого вікна і працювала на ноутбуці. Декілька хвилин він милувався коханою, а потім написав їй на вайбер:
-Я хочу тебе побачити...Поглянь у вікно...
   Прочитавши повідомлення, Анжеліка виглянула у вікно і побачила його. Вона злякано озирнулася і, впевнившись, що поряд нікого немає, відчинила двері балкона, який виходив із її спальні, і обережно спустилася кованими східцями в сад.
   Швидко пройшовши через газон, вона сховалася в листі розлогих дерев і відчинила таємну хвіртку, про яку знали лише вони з Матвієм.  Адже саме через цю невеличку хвіртку в паркані маєтку Литвинів Матвій потрапляв до Анжеліки п'ять років тому.
   Обережно відчинивши її, Анжеліка відразу потрапила в ніжні обійми Матвія.
- Ти здурів? Що ти тут робиш?- прошепотіла вона, міцно обіймаючи коханого.
-Так, здурів...Я захотів побачити тебе...Не можу заснути, не поцілувавши тебе...
-Це небезпечно...Нас можуть помітити!
-Всього декілька хвилин щастя, мені більше нічого не потрібно...Я так скучив за тобою...
-Я теж скучила, мені хочеться бути з тобою вічно, але нам треба бути обережними...Йди звідси, будь ласка!
-Добре, кохана, я вже йду...Добраніч!
-Добраніч!- прошепотіла Анжеліка, цілуючи Матвія на прощання і зачинила за ним хвіртку.
-Анжеліко, ти що, остаточно з'їхала з глузду?- почула вона позаду себе зляканий голос матері і завмерла від страху та несподіванки. 
   Світлана Євгенівна, яка вийшла подихати перед сном свіжим повітрям в саду, випадково побачила доньку з Матвієм у дворі їхнього маєтку. Вона була не просто злякана, а шокована побаченим.
-Що ти виробляєш? Ти в своєму розумі?!! Невже ти не розумієш, що через тебе у нас у всіх знову будуть неприємності? Це все через те, що ти мене не слухаєш!- мати гнівно поглянула на доньку.
-Ні, мамо,  я тебе завжди слухала  і  саме тому вибрала сім'ю, а не кохання!
-Що за легковажність! А якщо про це дізнається Ілля? Тобі не те що працювати, а й бачитися з цим типом не можна! Ти нас всіх штовхаєш в прірву!
-Так, мамо, нам дійсно не можна бачитися з Матвієм, тому що комусь із нас тоді буде погано... Але не забувай, що саме ви, моя родина, тримаєте мене в цьому домі заручницею...Пам'ятай завжди про це!
   Анжеліка, залишивши матір розгублено стояти посеред саду, повільно пішла до будинку, піднялася сходами на балкон і, зачиняючи вікно, поглянула на вулицю. Матвій стояв на тротуарі і дивився на неї.
-Негайно їдь звідси, поки нас не помітили,- прошепотіла вона у слухавку, набравши його номер і зашторила вікно. 
   Повернувшись додому, Матвій ще довго не міг заснути. Думав про Анжеліку, думав про брата, про своє життя. Вранці на порозі офісу його зустріла Ніка.
-Привіт! Матвію, що з тобою? Поглянь на мене! У тебе щось трапилося?- стурбовано запитала вона.
-Привіт! Ні, нічого не трапилося. А в чому справа?
-Просто вигляд у тебе якийсь змарнілий, ніби ти про щось дуже хвилюєшся, або про когось...
-Ні, ну що ти! Все добре, просто з братом трохи посварилися...