Під крилом чорного янгола

11частина

                       частина 11
   З лікарні Анжеліку з сином забрав Ілля. Анжеліка сиділа мовчки на задньому сидінні позашляховика, притискаючи до себе Женю, який задрімав після пережитого стресу.
-Він все зрозумів! Все зрозумів!- Ілля гнівно поглянув на дружину, маючи на увазі Матвія.
-Нічого він не зрозумів. Не хвилюйся,- тихо промовила Анжеліка,- і не дізнається.
   Приїхавши додому, їй терпляче довелося відповідати на запитання батьків і декілька разів розповідати що трапилося з сином і як це сталося. Жені спочатку подобалося бути в центрі уваги, але невдовзі йому набридло, зламана рука  почала боліти, і він почав капризувати. 
   Няня повела хлопчика в дитячу кімнату, Анжеліка теж пішла за ними.
-Ти куди?- Ілля підскочив до неї,  потягнув її в кабінет і щільно зачинив за собою двері. 
- Я хочу побути з сином,- Анжеліка намагалася пройти в дитячу.
-Зачекай, давай поговоримо!-Ілля схопив її за руку.
-Поговоримо пізніше, я втомилася.
-Е ні, давай поговоримо зараз!- Ілля боляче стис її руку і притягнув до себе.
-Добре, кажи що тобі треба.
-Навіщо ти знову зустрічалася з ним?-Ілля штовхнув Анжеліку, і вона, не втримавшись, впала на коліна.
-Відпусти мене! Я не знала, що Матвій там буде!
-Я не вірю! Я тобі не вірю!
-Це твої проблеми! Відпусти мене! Чуєш? Якщо не відпустиш, я тобі цього ніколи не пробачу!
-Якщо ти ще раз зустрінешся з Матвієм у мене за спиною, я зроблю так, що ти більше ніколи не побачиш сина! Зрозуміла?
   Анжеліка вирвалася і побігла в дитячу кімнату. Побувши з сином, поки він заснув, вона повернулася до кабінету. Довго сиділа, про щось розмірковуючи, а потім дістала телефон.
-Ніко, мені треба терміново з тобою поговорити!- промовила вона у слухавку.
-Про що?- обережно перепитала Ніка, здивувавшись її дзвінку.   
-Про Матвія...Давай зустрінемося. Зараз. Записуй адресу.
   Ледве вона встигла покласти слухавку, як до кімнати заглянув Ілля. Побачивши в її руках телефон, він строго запитав:
-З ким ти розмовляла?
  Анжеліка демонстративно відвернулася від нього.
-Сама винна, а тепер ще й ображаєшся! Це я повинен ображатися. Це я -жертва.
   Анжеліка мовчки взяла сумочку і накинувши джинсовий піджак, пішла до порогу.
-Ти куди?- Ілля схопив знову її за руку.
-У мене є справи, я їду в майстерню до Віки.
-Добре, їдь. Відтепер у тебе буде власний водій, він повністю в твоєму розпорядженні 24 години на добу. 
-Навіщо мені водій? Я й сама можу водити машину.
-Ні, люба моя дружинонько, з сьогоднішнього дня тобі заборонено  залишати  територію цього маєтку без супроводу власного охоронця, який заодно буде і твоїм водієм. Я зараз тебе з ним познайомлю, ходімо,- Ілля провів її до сріблястої ауді, біля якої стояв Назар, рідний брат Матвія, одягнений в білу сорочку і чорні брюки.-Ось, познайомся, це твій водій.
-Доброго дня, пані Анжеліко, я з радістю буду з вами працювати,- посміхнувся Назар і відчинив дверцята, пропускаючи її в салон.- Куди накажете їхати?
   Анжеліка все зрозуміла. Ілля був хитрий і підступний. Він приставив до неї охоронця, щоб той слідкував за нею і доповідав йому з ким вона зустрічається і де буває. Ще й вибрав для цього рідного брата Матвія, з яким той не в дуже дружніх стосунках.
  Вона зітхнула, назвала Назарові адресу студії і, одягнувши сонцезахисні окуляри, відвернулася до вікна.  Той сів за кермо і повільно рушив з місця. Анжеліка мовчки спостерігала за пейзажами, що миготіли за вікном.
   Ніка прийшла трішки раніше і вже чекала на неї, тож Назар не побачив з ким зустрічалася Анжеліка.
-То про що ти хотіла зі мною поговорити?- Ніка нетерпляче поглянула на годинника,- говори скоріше, бо у мене мало часу.-Чого ти хочеш?
-Я хочу щоб Матвій тримався від мене подалі...
-Що?- не зрозуміла Ніка.-Що ти таке кажеш?
-Матвій - батько мого сина, і я хочу, щоб ти тримала його якомога подалі від мене і від нього. Не дозволяй йому про це дізнатися, прошу тебе.
-Ти просиш про це мене, тому що боїшся Іллю?- вражено запитала Ніка, не вірячи своїм вухам.
-Все, що хотіла, я тобі вже сказала. Ти знаєш все, що повинна знати на даний момент. Тож будь ласка, зроби все, щоб Матвій забув про моє існування...Одружися з ним!  І обіцяй мені, що він ніколи не дізнається про нашу розмову.
-Обіцяю...
   Ніка була вражена. Після сварки з Матвієм вона перебралася з його особняку в свою квартиру, тому що образилася на нього. А тепер вирішила помиритися  з ним і запросити його на романтичну вечерю. 
    Зателефонувавши, вона запросила Матвія в гості, а сама поспішила у крамницю. Повертаючись додому, вона зустріла біля під'їзду свого будинку, Едуарда Зиміна, який чекав на неї.
-Едуарде Сергійовичу, що ви тут робите? Ви за мною слідкуєте?
-Ну що ви, Ніко,  ні в якому разі. Я хотів зустрітися з Вами в офісі, але секретарка сказала, що Вас сьогодні там не буде. Тому я приїхав сюди без попередження. Мені потрібно з Вами серйозно поговорити.
-У мене немає часу, я чекаю гостей.
-Наша розмова не займе багато часу, повірте. 
-Добре, говоріть, я вас слухаю.
-Давайте поговоримо у вас вдома, це дійсно, дуже важливо.
-Гаразд,- зітхнула Ніка, - давайте пройдемо до мене, але у вас є п'ятнадцять хвилин, щоб  сказати все, що хочете.
-Гаразд,- погодився Едуард Сергійович, і, взявши важкі пакети у Ніки зайшов за нею у під'їзд.
   Зайшовши до квартири, він поставив їх на стіл, і оглянувшись, запитав:
-А раптом він не прийде? Що тоді?
-Хто?- не зрозуміла Ніка.
-Матвій.
-Пане Едуарде, ви прийшли до мене додому і задаєте питання про моє особисте життя. Не розумію, хто вам дав на це право?- дівчина розгнівано махнула головою, і довге біляве волосся золотою хвилею впало на її плечі.
-Не гнівайся, я маю повне право задавати тобі такі питання, бо я твій батько.
-Що?!! Що за дурню ви говорите!- обурилася Ніка.
-Це правда, послухай, дочко, ми з твоєю мамою познайомилися,коли були студентами...
-Як я не здогадалася...- тихо промовила Ніка, вислухавши його історію до кінця. Зимін знав подробиці життя її мами в юності, про які не знали сторонні люди, отже його слова були правдою.
-А я зрозумів це відразу, як тільки ти тут з'явилася, ти дуже схожа на свою маму, така ж красуня і розумниця.
-Ви мій біологічний батько, і що далі?- Ніка уважно поглянула Зиміну в очі.- Що далі? Якщо ви відразу здогадалися, то чого мовчали?
-Чекав, коли настане слушна година. І саме зараз такий час настав...Твій брат Ілля наробив багато дурниць в бізнесі, і продовжує їх робити, він ледве не довів нашу компанію до банкрутства...А ти - розумна дівчина і по праву народження можеш зайняти керівну посаду в компанії "Інвест холдінг"...
-Геть звідси!- Ніка вказала Зиміну на двері.- Геть!
-Ніко, зачекай!
-Геть! Ви мені не батько! Ви мені взагалі ніхто! Йдіть геть!
-Але ж ти моя донька, подобається тобі це чи ні! Ти теж Зиміна! Настав час розкрити правду! Я все розповім!
-Ні! Не смій про це розповідати нікому! Чуєш? Нікому! Матвій мене кине, якщо довідається про це!-Ніка злякано поглянула на Едуарда Зиміна.
-Зиміних не кидають! Ми знайдемо вихід з цієї ситуації!
-Звичайно! Хто б сумнівався в цьому? Ти ж  майстер в подібних справах! Мою маму ти кинув вагітною! Знайшов вихід з ситуації, так?
-Не тікай від реальності ! Дослухайся до моєї поради, доню! Разом ми знайдемо правильне рішення. Наприклад, можна сказати всю правду не всю відразу, а поступово...Ми знайдемо спосіб і узаконимо твої права і акції компанії будуть належати вам з Іллею порівну.
-Ілля цього не допустить!
-Ілля можливо і не допустить, але він буде змушений це зробити.
-Йди звідси!
-Подумай, дочко! І потім скажеш мені про своє рішення. Я такий щасливий, що ти моя донька. Не сумнівайся в цьому.
-Матвій про це не дізнається!
-Це значить, що ти приймаєш мою пропозицію?-Едуард Зимін радісно поглянув на дівчину,-Прекрасно! У нас все буде прекрасно! А твого Матвія ми примусимо бути з тобою! Він обов'язково на тобі одружиться, повір татові! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше