Під крилом чорного янгола

13 частина

                                13 частина
   Матвій з калатаючим серцем піднімався сходами лабораторії тримаючи в руках пакетик зі зразками ДНК сина.  На якусь мить завмер на місці, вагаючись, але потім рішуче переступив поріг медичного закладу.
-Доброго дня, чим можу Вам допомогти?- молоденька дічина  в білому халатику, яка сиділа в регістратурі, посміхнулася до нього посмішкою кінозірки.
-Доброго дня. я хочу зробити тест на батьківство.
-Добре, проходьте, будь ласка, за мною. Зараз візьмемо зразок вашої ДНК.
-Коли буде готовий результат?- поцікавився Матвій, здавши свій зразок.
-Через десять днів. Вам відразу ж передзвонять,- запевнила його медсестра.
-Скажіть, а результат буде стовідсотковий?
-Точність результата - дев'яносто дев'ять і дев'ять відсотка.
-Дякую...Гарного Вам дня,- посміхнувся їй у відповідь Матвій.
    Через тиждень він знову завітав у медлабораторію і вийшов звідти, тримаючи у руках заповітного конверта. Повільно зійшов сходами, відчинив дверцята свого авто і, сівши за кермо, тремтячами пальцями тримав конверта, не наважуючись його відкрити, хоча в результаті був впевнений на сто відсотків. 
   Але це був дуже  хвилюючий момент  в його житті. Тож він вирішив відкрити цього конверта на набережній, саме на тому місці, де  вперше познайомився з Анжелікою.
   Через декілька хвилин він вже був на місці. Вийшовши з авто,  наблизився до самісінької води і тремтячими руками нарешті наважився відкрити заповітний конверт.
   Поглянув на цифри, які були позначені в кінцевому результаті лабораторних досліджень і полегшено зітхнув, змахнувши з колючої щоки скупу чоловічу сльозу.
-Женя! Синку! Я знав, що ти мій син! Я був впевнений, що ти мій! Мій син!
   Він набрав номер Анжеліки, щоб повідомити її про те, що у нього на руках вже є офіційний документ, який підтверджує його батьківство. 
-На жаль, абонент знаходиться поза зоною досягнення мережі,- почувся у відповідь мелодійний голос оператора.
   Матвій почав хвилюватися. Останнім часом він не міг спілкуватися з Анжелікою - люди Іллі пильно стежили за нею в лікарні, її телефон був відключений. Розуміючи, що Ілля дуже небезпечний, він більше не намагався пробратися в лікарню, щоб не наражати на небезпеку кохану та сина.
   Почекавши декілька днів, він зателефонував з іншого номера Світлані Євгенівні, яка йому повідомила, що Анжеліку і Женю вже виписали з лікарні  і Ілля забрав їх додому.
   В офісі Ілля поводився як і раніше,нічим не виказуючи перед Матвієм, що знає про їхні з Анжелікою зустрічі та розмови.
   Зимін- старший зібрав засідання ради директорів компанії та партнерів, щоб підвести підсумки роботи компанії за третій квартал поточного року. Матвій з'явився на засідання разом з Нікою, яка зайняла місце поруч з ним. Ілля, спізнившись на декілька хвилин зайняв вільне крісло по інший бік Матвія.
   Недбало кинувши на стіл течку з документами, він ніби навмисно поклав поверх неї два авіаквитки. Матвій відразу ж звернув на них увагу, зрозумівши, що ці квитки мають пряме відношення до Анжеліки та його дитини.

-Кохана, я вибрав кілька будинків у Лондоні!- заявив Ілля, щойно повернувшись з офісу додому.
-Ти зі мною консультуєшся щодо своїх інвестицій?- Анжеліка здивовано поглянула на чоловіка.
-Ні, моя дорогенька, ти там будеш жити. Ви туди поїдете з сином на півроку.
-Не зрозуміла?!!
-Через два дні ви вилітаєте в Лондон, будете там жити і лікуватися.
-Ми нікуди не поїдемо!- Анжеліка рішуче стисла кулачки.-Ти чуєш мене?
-Поїдете! Завтра підготують будинок, який ти обереш. Лондон чекає на тебе, кохана!
-Навіть не сподівайся на це!
-Вам доведеться пожити спочатку без мене,- промовив Ілля, вдаючи що не чує заперечень Анжеліки.- Я приєднаюся до вас пізніше, як тільки покінчу з Матвієм!
-Ілля, я ще раз тобі повторюю, що я нікуди не їду!
-Їдеш! Це рішення не обговорюється!- Ілля вручив їй авіаквитки.
-Ти не можеш за мене вирішувати! - Анжеліка рішуче порвала квитки на дрібні шматочки і кинула їх чоловікові прямо в обличчя.
-Навіть не думай мене переконати! Зрозумів?
   Ілля з кам'яним обличчям подивився на шматочки паперу, які впали на підлогу.
- Ти кидаєшся із крайнощів в крайнощі, кохана. Це через твою творчу натуру?
- Ілля, тобі ще не набридло?
-Скажи, чому ти відмовляєшся їхати? Раніше ти при кожній нагоді тікала від мене.
-Це було раніше.
-Невже через Матвія?
-Ти помиляєшся!
-Не помиляюся!
-Я нікуди не їду! Це все! Я все сказала!- Анжеліка підвелася з дивану і хотіла покинути кімнату.
-Послухай мене уважно,- Ілля схопив її за руку, не дозволяючи їй підти,- сина я не віддам! Навіть якщо твій Матвій захоче його забрати!  Затям собі це нарешті! Не хочеш їхати за кордон, то й не треба! Я й тут зможу надійно заховати вас від того типа!
-Хто б в цьому сумнівався! Ми ж твої невільники,- Анжеліка втомлено опустилася на диван. Вона ще була дуже слабкою після лікарні.
-Ви - моя сім'я, і я, як взірцевий чоловік та батько, піклуюся про вашу безпеку і захищаю вас від своїх ворогів. Що в цьому поганого? Я все роблю правильно. Так що збирайся, кохана, ви поїдете з Женею в наш заміський будинок, і будете там жити поки що. Можливо цей варіант буде навіть кращим за попередній, тут ви будете у мене під пильним наглядом моїх людей. І ніхто не знатиме, куди ви поїхали. Особливо Матвій. Нехай думає, що ви полетіли за кордон. Навіть батькам своїм не смій казати де ви знаходитеся. Зрозуміла?
-Так...
- Про ваше місцезнаходження знатиму лише я... Телефон тобі там не потрібен буде, я буду зв'язуватися з тобою через охорону, щоб ти не розповіла своєму колишньому де ви перебуваєте. Потрібно не допустити, щоб він зробив ДНК, я про це потурбуюся... З вами поїдуть няня Жені та знайома вже тобі медсестра, яка буде стежити за вашим здоров'ям. А також водій. Охорона там  є. Тож ви будете в безпеці, будете спокійно відпочивати і набиратися сил...Я теж буду спокійним за вас, і сумуватиму за вами. Навіть не знаю чи витримаю тугу за вами. Аби ж і ти хоч трішки сумувала за мною...
-Ілля, прошу! Не треба!
-Я відразу примчався б до вас, якби дізнався, що ти сумуєш за мною, але я знаю, що цього не буде, тому чекатиму вас тут. До зустрічі, кохана!
 
   Матвій вже декілька днів марно намагався дозвонитися Анжеліці, і тому знову зателефонував її мамі.
-Світлано Євгенівно, мені потрібно поговорити з Анжелікою.
-На жаль, Матвію, я нічим не можу тобі допомогти. Ілля  відвіз Анжеліку і Женю в якийсь санаторій на лікування.
-За кордон?
-Ні, Анжеліка не захотіла летіти за кордон і порвала квитки. Він заховав їх від тебе, і тримає місце їхнього перебування в таємниці від усіх. Ти ж знаєш, що він псих.
-Ми можемо зустрітися? Я маю дещо вам сказати, це не телефонна розмова.
-Добре, давай зустрінемося в кав'ярні на розі нашої вулиці, там безпечно.
-Добре, через годину чекатиму вас там.
   Вдома нікого із чоловіків не було, всі були заклопотані своїми справами, тож Світлана Євгенівна без перешкод зібралася на зустріч з Матвієм.
-Пані, ви надовго?- помічниця вигулькнула із кухні,- о котрій накривати на вечерю?
-Я прогулятися вийду, подихаю свіжим повітрям і скоро повернуся. Накривай на вечерю як завжди.
    Вийшовши з маєтку, жінка поспішила в кав'ярню, де на неї вже чекав Матвій.
-Вітаю. То про що ти хотів зі мною поговорити?- вона опустилася на стілець.
   Матвій мовчки простягнув їй конверт з результатами тесту ДНК.
-Я не розумію, чому Анжеліка приховала від мене  правду? Як же так? Я ж батько!
-Вона думала в першу чергу про дитину, злякалася і хотіла захистити її.
-Від кого? Від мене? Чи від Іллі? Від Іллі сама вона не зможе захистити сина! І приховуючи від мене правду, теж не зможе захистити! А скільки часу вже втрачено! Що буде з моїм вкраденим щастям? Як вона могла дивитися мені в очі після того, як відібрала моє законне право бути батьком? Як? Щоразу, як я бачив Женю, щось у його очах було знайомим, воно кликало мене, але я ніяк не міг зрозуміти що саме. І я заглушав у собі цей голос, але завжди любив Женю, навіть тоді, коли думав про нього як про сина Іллі. Думав про нього як про сина Анжеліки. А потім побачив у нього родиму пляму, таку ж, як і у мене, і зрозумів, що він - моя плоть і кров, що він- моя дитина! А якби я не побачив ту родимку? Що тоді б було? Я б і досі не знав правду!
-Матвію, заспокойся,будь ласка! Я знаю, що тобі зараз важко, але заспокойся, прошу тебе!- Світлана Євгенівна намагалася заспокоїти схвильованого чоловіка.
-Вона ж бачила як я дивлюся на Женю, але нічого не сказала жодного разу. Як так? Мені дуже важко. Навіть тоді, коли вона мене покинула п'ять років тому, мені не було так важко, як зараз! Як Анжеліка могла так зі мною вчинити?
-Матвію, ти ж знаєш Іллю. Він погрозами і шантажем утримує мою доньку біля себе. Мабуть, у неї були вагомі причини приховувати правду про  дитину не лише від тебе, а й від всіх нас. Лише вона зможе пояснити свій вчинок.
-Так, лише вона. Тому мені потрібно з нею зустрітися і поговорити! І ви повинні мені допомогти!
-Що саме я можу для тебе зробити?
-Я поїду туди, де вони знаходяться зараз з сином. Допоможіть мені їх знайти.
-Але я не знаю куди він їх відвіз, він це від усіх приховує. Він заборонив їй користуватися телефоном.
-Але ж Анжеліка там не сама, з нею ж іще хтось поїхав! Няня Жені чи хатня помічниця?
-Так, поїхали. Але це все люди Іллі, вони його очі і вуха. Хіба що няні можна довіряти. Я спробую поговорити з нею і довідатися де вони зараз перебувають. А ти заспокойся, прошу тебе.
-Я не можу заспокоїтися,  не знаючи де вони знаходяться і що з ними!
-Не думаю, що Ілля заподіє їм шкоду. Тож заспокойся, а я спробую щось дізнатися і відразу тобі повідомлю.
-Добре, дякую Вам. Я з нетерпінням чекатиму на ваш дзвінок,- Матвій підвівся і швидким кроком вийшов з кав'ярні.
   Світлана Євгенівна зачекала декілька хвилин і теж поспішила додому.  Невдовзі  приїхав Ілля і пройшов у свій кабінет. А потім вийшов звідти з пакетом у руках і почав взуватися.
-Ілля, ти куди? Незабаром будемо вечеряти, дівчата вже накривають  на стіл,- обережно звернулася  вона до зятя. 
-Моя дорога тещо, вечеряйте без мене,сьогодні вечеряти я вдома не буду. 
-Ти кудись їдеш?
-Так, я їду до Анжеліки і Жені. Скучив за ними за декілька днів, хочу побути з ними. Заночую там з ними, так що на сніданок теж мене не чекайте! - Ілля накинув джинсову куртку і вийшов з будинку.
   Зачекавши, коли за ним зачиняться двері, жінка відразу зателефонувала Матвію.
-Ілля зараз збирається до них їхати! Вже пішов до машини!
-Прекрасно, отже я їду слідом за ним!- зрадів Матвій, зачинивши за собою двері свого будинку і поспішаючи до авто. 
-Матвію, це дуже небезпечно!Ти можеш поставити Анжеліку в безвихідне становище! Розумієш?
-Зараз важливо знайти їх!  Якщо ми дізнаємося, куди їде Ілля, ми будемо знати де вони знаходяться!
-Матвію, послухай! Не треба туди заходити, поки Ілля буде там! Не поспішай! Поговори з Анжелікою віч-на-віч, щоб не нашкодити дитині! Прошу тебе! Добре?
-Коли знайду їх, придумаю як краще поговорити. Обіцяю,- промовив Матвій, виїзджаючи з воріт свого будинку саме тоді, як авто Іллі пролетіло мимо нього.
-Прошу тебе, будь обережним  і не дій необдумано.Обіцяєш? Не підставляй нас усіх!- благала Світлана Євгенівна.
-Добре. Але зараз я хочу їх просто знайти. Я вам потім передзвоню.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше