14 частина

14 частина Матвій вже майже годину сидів під маніпуляційною, чекаючи поки лікарі нададуть Нікі медичну допомогу. Його мучили докори сумління. Він згадував останні п'ять років свого життя, згадував своє знайомство з Нікою, їхню спільну роботу і розумів, що ця дівчина багато для нього зробила і багато в чому йому допомогла. Так, вона його кохала. Але, на жаль, він не кохав її як жінку. Він любив її як друга, поважав як партнера, але не міг їй запропонувати свою руку і серце. В його серці вже давно оселилася Анжеліка. Що робити далі і як пояснити Нікі це він не знав. Його сумні думки перервав голосний рингтон телефона. -Ну що, як у вас там справи? Як Ніка?- в слухавці почувся схвильований голос Анжеліки. -Їй досі надають допомогу, в палату ще не перевели. Не розумію, як вона наважилася на таке. -Бо ти вибрав мене, а не її. Ти зрадив її і покинув. Ти хоч усвідомлюєш, що вона зробила? Мене зараз мучать докори сумління, я не можу заспокоїтися! -Це мене нехай мучать. Ти до цього не причетна, заспокойся, люба,- Матвій намагався заспокоїти кохану. -Годі! Я до всього причетна! Я винна, що Ніка дійшла до такого! Матвій, розмовляючи з Анжелікою, побачив, як лікарняним коридором до нього наближаються мама з сестрою. -Не хвилюйся, кохана, ти ні в чому не винна. Заспокойся і візьми себе в руки, добре? Я тобі зателефоную пізніше,- Матвій поспішно попрощався з Анжелікою і підвівся назустріч мамі. -Матвію, синку, як вона?- Віра Миколаївна кинулася до сина, витираючи сльози. -Не хвилюйся, мамо, вона в порядку. Їй зараз промивають шлунок, все буде добре. -Коли ти повідомив нам, ми відразу зібралися і примчали. Я навіть не пам'ятаю як ми сюди з Лілею доїхали. Господи, бідна дівчинка! Врятуй її, Господи, прошу! -А чому вона це зробила?- Ліля підозріло поглянула на брата. -Це все через ту дівку! Сама вискочила заміж за багатого, а Матвія тримає біля себе як цуцика на короткім повідку і не відпускає, бавиться ним, як іграшкою! Якби не та Анжеліка, то він би давно одружився з Нікою і жив би щасливо! Негідниця! -Мамо, припини! Анжеліка ні в чому не винна!- Матвій строго поглянув на матір.- Не треба її звинувачувати! Це моя провина! Двері маніпуляційної відчинилися, випускаючи лікаря. Матвій, Ліля і Віра Миколаївна кинулися до нього, забувши про свою сварку. -Лікарю, як вона? -Не хвилюйтеся, все буде добре! Зараз вона побуде деякий час в реанімації, а потім ми переведемо її в звичайну палату. Загроза життю пацієнтки вже минула,- повідомив лікар. -Дякуємо Вам, лікарю! -Матвій потис йому руку.-Дякуємо! -А вони що тут роблять?- Віра Миколаївна вражено дивилася на Іллю та Едуарда Зиміних, які поспішали до них. -Не знаю,- тихо промовив Матвій,- але зараз дізнаємося. -Лікарю, як моя донька?- Едуард Сергійович стурбовано поглянув на медика. -Що? Що він говорить, сину? Чия донька?- Віра Миколаївна поглянула на Матвія. -Не знаю, мамо! Я нічого не знаю! -Їй вже краще? Скільки вона ще пробуде в лікарні? Лікарю, я буду вам вдячний, якщо ви будете повідомляти мене про її стан,- Едуард Сергійович виглядав дуже схвильованим і засипав лікаря купою запитань. Наступні декілька днів були сповнені турботами про Ніку. Про неї турбувалися всі і звинувачували в тому, що сталося Матвія. А ще всі були вражені тим, що Ніка виявилася позашлюбною донькою Зиміна-старшого і сестрою Іллі. Від першої зустрічі Ілля зненавидів її і не збирався родатися з нею, вважаючи самозванкою, але зараз дуже хвилювався за неї. Вибравши момент, він приїхав провідати свою новоспечену сестру у лікарню. - Привіт! Як ти?- Ілля поцілував Ніку у щоку і поставив пакет з фруктами на столик коло ліжка. -Привіт. Мені вже краще,- Ніка винувато посміхнулася брату. -Я забороняю тобі помирати! Ти чуєш? Не смій! Ніколи більше не смій такого робити! Я не люблю втрачати! Не смій йти від мене! Світ і так був надто жорстоким до тебе, тож живи, сестро! Нехай для ненависті, нехай для помсти, але живи, - Ілля легенько погладив її золотаве волосся, що розметалося по подушці. Ніка несміливо поглянула на нього і ніяково посміхнулася. -Невже ти не розчарований тим, що в тебе з'явилася сестра? -Я все життя мріяв про неї. Так що лишайся моєю сестрою назавжди. Ти мусиш одужати. Ми з тобою ще навіть не повоювали як слід. Ти ж з'явилася тут щоб нам помститися? Так? Тож одужуй скоріше, і ми з тобою ще повоюємо! Ілля непомітно покинув приміщення лікарні, не привертаючи зайвої уваги оточуючих. Через декілька хвилин після його візиту до Ніки завітала мама та сестра Матвія. -Тиск в нормі,- лікар саме проводив ранковий обхід своїх пацієнтів.-Як ви почуваєтеся?- звернувся він до Ніки, яка сумно дивилася у вікно. -Добре. -Сьогодні приїде поліція, щоб взяти у вас свідчення,- повідомив лікар. -Які свідчення?- Віра Миколаївна злякано поглянула на нього. -Така процедура, поліції потрібно з'ясувати всі деталі, які спонукали молоду і красиву дівчину до такого вчинку. Психіатр теж повинен прийти. -А коли можна її забрати додому?- поцікавилася Віра Миколаївна. -Сьогодні в другій половині дня вже можна буде, коли закінчаться всі процедури. -А Матвій не приїде?- Ніка сумно поглянула на жінку. -Приїде, дочко, обов'язково приїде. Але трішки пізніше, у нього зараз важливі справи. -Він дуже розсердився на мене? -Що ти, мила, чому йому сердитися на тебе?-Віра Миколаівна поглядила дівчину по голівці. -Тоді де він зараз? -У нього справа термінова зараз. Владнає її і приїде. Донечко, ти не хвилюйся, все буде добре. -Він не приїде...Тепер у нього через мене ще будуть і проблеми з поліцією! Матвій мене не любить, навіть провідати не приїхав жодного разу за ці дні. А тепер, коли довідався, що я донька Зиміна і сестра Іллі, його ворога, тепер точно не приїде. -Приїде, люба, обов'язково приїде. Покінчить зі своїми справами і приїде. Ти ж не винна, що Зимін-старший твій батько... Ось зараз ми зателефонуємо Матвію. -Слухаю, мамо! Ти зараз де?- в слухавці почувся втомлений голос сина. -Привіт, синку. Я у лікарні, біля Ніки. -Як вона? -Вже краще, синку, її сьогодні вже виписують. Ми з батьком забираємо її до себе додому, тому що їй потрібен догляд і увага. -Вона поряд з тобою? Можеш дати їй телефон? -Так, звісно... Віра Миколаївна простягнула телефон дівчині. -Тримай, поговори з ним. -Матвію...- від хвилювання Ніка не могла підібрати правильних слів. -Ти в порядку, Ніко?- голос Матвія був холодним і відчуженим. -Так. Ти приїдеш? -В мене поки що справи, як тільки владнаю їх, обіцяю приїхати! Ніка зі сльозами на очах віддала Вірі Миколаївні телефон і прошепотіла: -Він не приїде!... Ввечері Матвій ніяк не міг наважитися приїхати до батьків, щоб провідати Ніку. Він досі був в шоці від того, що вона виявилася рідною сестрою його ворога і не міг їй пробачити того, що вона приховала від нього цей факт. Він зупинив своє авто неподалік від батьківського дому і перечитував вже декілька разів записку, яку йому адресувала Ніка, перед тим як наважилася на відчайдушний крок. Телефон в його кишені розривався, граючи мелодію, хтось настирливо намагався до нього дозвонитися. Зітхнувши, він дістав гаджет і промовив: -Слухаю, мамо. -Синку, ти де, рідний? -У авто мамо. -Ти що, не приїдеш? Дівчина весь день тебе виглядала. -У мене ще справи. -Які ще справи? Ти ж казав, що владнав їх вже! -Матусю, давай поговоримо пізніше... -Це гріх! Сину, це гріх! Раніше ти не був таким. Тобі зовсім не шкода цієї нещасної сироти? -Не така вона вже й нещасна, тим паче не сирота! -Синку, вона з того світу повернулася! Будь-хто покинув би всі свої справи і примчав би, а ти... -Матусю, обіцяю, скоро приїду. До батьків він приїхав досить пізно, коли Ніка вже заснула. Він присів поряд з нею і довго сидів мовчки, спостерігаючи за нею. А потім легенько торкнувся до її плеча. -Доброго вечора!- тихенько промовив він, щоб не налякати дівчину. -Матвію, - Ніка ніяково посміхнулася,- привіт! Коли ти приїхав? -Щойно приїхав. Як ти? Нічого не болить? -Ні, не болить. Ти на мене сердишся? Прошу, пробач мене. Не кидай мене. -Ніко, ти дуже важлива для мене,- Матвій намагався уникнути конкретних відповідей. -Аякже,- гірко посміхнулася дівчина,- така важлива, що з того світу повернулася, і знову чую одне й те ж саме: ми не можемо бути разом! -А я тобі саме про це і кажу! Через мене ти почуваєшся знеціненою. Якщо ти шантажем і погрозами примусиш мене одружитися з тобою, ти знову почуватимешся нещасною. Ти зів'янеш і змарнієш, живучи нещасною зі мною. Так, ти хотіла через мене померти, але якщо ти будеш мене цим шантажувати, я не обіцяю тобі нічого більшого, ніж є зараз. Я засмучую тебе... -Не засмучуєш. Я ж казала, що на все готова заради тебе. Більше я такого не зроблю, обіцяю! Головне - не кидай мене. Пообіцяй ще раз про це подумати. Про нас обох. -Нас обох не існує...Тим більше, що я не можу тобі тепер довіряти...Ти приховала від мене правду про свою рідню... -Матвію, я сама нещодавно про це дізналася, чесно...Я хотіла тобі розказати... -Але ж не розказала. -Я боялася...Мені було страшно, адже Ілля - твій ворог...Мені було страшно, я була сама. -Але тепер ти не сама. У тебе є багатий татусь і просто суперовий брат! -Матвію, я думала про нас с тобою, про наше майбутнє. Я прийняла пропозицію мого батька і він передав мені частину своїх акцій. Я зробила це для тебе, якщо ми одружимося, я передам ці акції тобі... -Нас обох не існує...Але давай про це поговоримо пізніше. Зараз тобі потрібно відпочивати. Заплющуй очі, я посиджу біля тебе, поки ти заснеш... Анжеліка в ці дні не знаходила собі місця. Вона почувалася винною перед Нікою, винною перед Матвієм. Ввечері вона стояла перед вікном в своєму кабінеті і дивилася на вікна будинку, в якому жив Матвій. Ілля зайшов тихо і зачинив за собою двері. -Може я не ставитиму класичних запитань, а ти мені сама все поясниш?- він строго поглянув на дружину. -Ти про що?- не зрозуміла вона. -Я про те, звідки ти дізналася що трапилося з Нікою? -Ніка лишила мені повідомлення на телефон, тож коли я зрозуміла, що вона надумала скоїти, відразу повідомила про це Матвію. -Але ж це нелогічно! Бути і вбивцею і рятівницею одночасно! Це справа Матвія, то ж хай би він і подбав про це! -Ти дозволиш мені договорити? -Щоб ти не говорила, дорогенька моя, але твій колишній винен у тому, що моя сестра хотіла накласти на себе руки! Я думаю, що поліція проведе правильне розслідування, таке, яке потрібно мені, а суд прийме за правду ту ілюзію, яку я створю. І Матвія посадять за це на декілька років! Анжеліка мовчала. -Ти що, засмутилася через нього?- Ілля схопив її за руку. -Ні... -А очі кажуть інше! -Я просто боюся тебе. Боюся твоєї підступної жорстокості. Ти не дозволяєш мені забути, що ти є зло! -Не грайся зі мною, Анжеліко! Я не уявний герой, я справжній! Справжній, як і моє зло! -Коли все скінчиться, твоїх вибачень не вистачить для мене, Ілля! -Хай це буде єдиною нашою проблемою! -Ти справжній параноїк! -Те, що я параноїк не означає, що ти не крутиш у мене за спиною! Ілля вийшов із кімнати, грюкнувши дверима. Анжеліка була в розпачі. Вона не знала що робити далі, і тому відразу зателефонувала Матвію. -Нам треба зустрітися,- схвильовано прошепотіла вона у слухавку. -Щось трапилося? -Нічого не розпитуй в мене. Розповім при зустрічі. -Добре. Ти в порядку? -Не питай, мені потрібна твоя допомога. -Тоді давай зустрінемося зараз. -Зараз не зможу, Ілля вдома. -Добре, кажи коли зможеш. -Давай завтра. Я потім тебе наберу... -Добре. На добраніч, кохана. -На добраніч. З самого ранку йшов дощ. Навкруги відчувався подих осені. Листя в саду вже почало жовтіти. Небо затягнуло сірими важкими хмарами, а садові доріжки блищали від калюж. Анжеліка вирішила діяти, тому що боятися Іллю вже не було сил. Вона зателефонувала Едуарду Сергійовичу і попросила про зустріч. А потім поїхала додому до своїх свекрів. -То про що ти хочеш зі мною поговорити?- Едуард Сергійович запросив невістку до свого кабінету і уважно подивився на неї. -Женя- син Матвія, а не Іллі,- твердо промовила Анжеліка, дивлячись свекру в очі. -Але цього не може бути! Це брехня! -Може! Це правда!- Анжеліка простягнула Едуарду Сергійовичу копію тесту ДНК, який зробив Матвій. Зимін-старший декілька хвилин уважно вивчав документ. -Що ти хочеш від мене?- нарешті промовив він. -Допоможіть мені звільнитися від вашого сина. Якщо ви допоможете мені, то я обіцяю при розлученні відмовитися від розподілу майна і не буду претендувати на свою частку в компанії. Я відмовлюся від всього, що мені належить. -Ти зовсім не боїшся?- Зимін-старший дістав телефон і уважно подивився на Анжеліку.- А що, як я настисну кнопку виклику і розкажу сину про нашу розмову? Не боїшся помсти Іллі? -Скільки себе пам'ятаю, я завжди боялася його підступності. Годі вже. Я дуже добре знаю Вас, Едуарде Сергійовичу. І знаю, що єдине, до чого Ви прив'язані більше, ніж до сина - це компанія. -Від твоєї пропозиції важко відмовитися. Але є ще один документ- свідоцтво про народження твого сина. В графу "батько" там вписаний Ілля. Ти спочатку виріши, що з цим робити, а потім ми продовжимо нашу розмову. А я спробую переконати сина, щоб він з тобою розлучився. -Ваш син міг би бути інакшим. Не таким безжальним, не таким одержимим. Хтозна, може він ще зміниться, не знаю. Я не знаю, може Вам вдасться допомогти йому. Він хоче, щоб я йшла йому на зустріч,але я не можу! Я не кохаю його! І він це знає. Ілля настільки зарозуміла людина, що нікого окрім себе не чує. Я багато разів намагалася від нього втекти, але всі мої спроби були приречені на поразку. Тому я вирішила, що ви повинні знати, що Женя - син Матвія. Ілля про це знає і навмисно називає чужу дитину своєю. Я прошу вас вмовити свого сина розлучитися зі мною і відпустити мене з дитиною із цієї тюрми! Я в такій безвиході, що не знаю, що мені робити і як жити далі! Я вже втомилася його боятися. Та коли він починає погрожувати мені дитиною, я не взмозі витримати це знущання. Моє серце знаходиться в руках Іллі. Він погрожує мені і тримає в страху близьких мені людей. На жаль. Анжеліка повернулася додому сумною. Женя зустрів її у вітальні. -Мамо, почитай мені книжечку!- попросив він, обійнявши її своїми рученятами. -Добре, синку, ходімо почитаємо! Вмостившись разом з сином на затишному дивані у своєму кабінеті, Анжеліка розгорнула яскраву книжечку про пригоди джипа Бонда і почала читати. Краєм вуха вона почула як відчинилися двері і порив холодного вітру ввірвався в кімнату крізь прочинену квартирку. Анжеліка затремтіла. На порозі стояв Ілля, його обличчя було сірого кольору. -Синку, піди пограйся з бабусею, я хочу поговорити з твоєю мамою,- промовив він крижаним голосом. Хлопчик зрозумів, що трапилося щось нехороше. Він схвильовано поглянув на маму. -Йди, ми дочитаємо пізніше,- промовила Анжеліка, бажаючи позбавити сина від хвилювання. Вона закрила книгу і прослідкувала поглядом як Женя неохоче вийшов із кімнати. Тяжко зітхнувши, вона підняла очі на чоловіка. -Що сталося? -Я знаю чому ти зі мною! Через моє прізвище! Я знаю, що втративши його, я втрачу і тебе, але такого ніколи не буде, Анжеліко! Чуєш? Ніколи! Ви ніколи не знищете мене! Я навіть не дозволю вам сподіватися на поразку Зиміна! Не смій! Не смій радіти, наче мені кінець! Чула? Не смій! Поки у мене є любов до тебе - мені не кінець!- розлючено заволав він, схопивши Анжеліку за руку і міцно стиснувши її. -Ілля, припини вже цю маячню! Що ти мелеш?!!- Анжеліка намагалася звільнитися від нього.- Відпусти мене! -Чому ти, кохана, дивишся на мене вовком? -Бо ти поводишся негідно! -Тому що кохаю тебе! Все добре і зле в мені через це кляте кохання! Але ж ми повинні справляти на всіх враження щасливої пари, тож переконай мене! Переконай, що я помиляюся! Попереджаю, що якщо той тип забере в мене тебе і дитину, то я вперше в житті почуватимуся переможеним. А якщо я програю, то всіх вас потягну за собою в прірву! Ні тебе не пожалію, ні твого сина! -Ти псих! Не смій чіпати мою дитину! Чуєш? Не смій!- Анжеліка вирвала свою руку з чіпких пальців розлюченого чоловіка.- Я тебе попереджаю, якщо хоч одна волосина впаде з голови мого сина, я тебе зітру з лиця землі! Я знищу тебе сама, без сторонньої допомоги! Ти мене погано знаєш! Запам'ятай це, Ілля Зимін! Запам'ятай цей день назавжди! Ілля спостерігав, як Анжеліка вибігла із кімнати. В вітальні вона схопила пальто і сумочку, і рішучою ходою вийшла на холодне повітря. Ілля почув, як за нею зачинилися двері, накинув куртку і вискочив слідом. Анжеліка пробігла їхньою вулицею декілька метрів, біля невеличкої церкви повернула праворуч і присіла на мокру лавку в сквері. Було прохолодно. Вона сильніше закуталася в пальто, схлипуючи все дужче і дужче. Погрози, які озвучив Ілля, були ніби удар в обличчя. Трішки заспокоївшись і припинивши плакати, вона дістала мобільник і набрала номер Матвія. Телефонні гудки продовжувалися, здавалося, цілувічність, а коли він нарешті відповів, звук його голосу трішки її заспокоїв. -Не плач, я зараз буду! Через декілька хвилин Анжеліка вже ридала в обіймах коханого. -Ну все, все, досить! Не плач!- Матвій ніжно пригорнув її до себе.- Не плач! -він взяв її холодні долоні в свої гарячі руки, намагаючись зігріти і ненароком загорнувши край рукава вгору, побачив синці на зап'ясті коханої. -А це що таке?!! Що з рукою?!!- схвильовано промовив він. -Нічого. -Це він зробив? Анжеліка, схлипуючи, ствердно кивнула головою. -Я його вб'ю за всі твої страждання! Він вкрав у мене не лише тебе й дитину, а й роки, які ми могли б бути разом! Я його вб'ю! Його давно потрібно покарати за те, що він тобі заподіяв за ці роки! -Якщо ти вб'єш його,він знову виграє, бо розлучить нас. А я не хочу розлучатися з тобою більше. Я прошу тебе, не піддавайся своєму гніву, не дай собі стати схожим на нього... Тим більше, що минулого вже не повернеш... -Я поверну все, що належить мені! Навіть дня йому не подарую! Я так сумую за тобою,- зітхнув Матвій. -Але я не хочу втратити тебе. -Цього не станеться. Я хочу дні і ночі проводити з тобою, хочу знати, я засну з тобою, і вранці ти теж будеш поруч. Я дуже цього хочу. Я кохаю тебе, але не можу бути з тобою. Я більше без тебе, ніж з тобою, Анжеліко! -Я втомилася... Я так втомилася... -Добре, заспокойся,- Матвій обняв її і поцілував, пригорнувши до себе.- Ну що, так краще? -Так, краще,- Анжеліка пригорнулася до нього і потерлася щічкою об його колючу щетину.- Прошу, не гнівайся на мене, будь ласка, а просто кохай... Бо я зможу витримати весь цей жах і це пекло лише з тобою... -Незабаром я припиню цей жах,- пообіцяв Матвій, цілуючи її.- Коли ти вийшла заміж за Іллю, світ для мене став теж пеклом. -Якби можна було хоч на кілька хвилин забути про все і прожити цю мить...Часом мені здається, що мені забракне сил до кінця цього марафону...Я біжу, біжу, і весь час спіткаюся об якісь перешкоди...Мені не вистачає повітря, щоб перевести подих, я задихаюся... -Не впадай у відчай, зовсім скоро все закінчиться...Я сьогодні був у суді і подав заяву про встановлення батьківства. -Мені дуже страшно, Матвію! -Не треба боятися! Чого ми тільки не пережили з тобою! Лише разом не змогли бути. -Матвію... -Якби мені хтось розповів про фільм з подібним сюжетом, я б сказав: "А що тут такого? Візьми за руку свою кохану і забери звідси! І дитину теж забери! Хіба ви не хочете бути разом і не мрієте про це?" -Якби ж в реальному житті насправді все було так просто, якби наша історія була б інакшою, якби ж вона була в дусі романтичної комедії... -Тоді б не було такого кохання і у мене земля б не хиталася під ногами щоразу, коли я дивлюсь на тебе, і я б не тремтів так, щоб взяти тебе за руку. Це наша історія, і ми пишемо своє майбутнє і майбутнє свого сина. Ми впораємося. І дуже скоро. -А коли все закінчиться, нам на голову впаде яблуко,- спробувала посміхнутися Анжеліка. -Так, впаде! Тобі впаде найсолодше. Ось,тримай,- Матвій простягнув їй велике червоне яблуко,- таке, як ти любиш. -Матвію, я тебе дуже кохаю! -Я теж тебе кохаю. Як наш син? -Женя нормально. Але я боюсь за нього. -Не бійся, нам треба захистити сина від цього психа, а мені потрібно захистити тебе. Ілля стояв неподалік, ховаючись за деревами, і спостерігав за ними. Його погляд був чорнішим від чорної хмари і не віщував нічого доброго. Телефон, поставлений на беззвучний режим, щоб не виказати своєї присутності цим закоханим голубкам, вже декілька хвилин вібрував в кишені.Спочатку він не звертав на це уваги, а потім не витримав. Телефонував батько. -Кажи що ти хочеш! Я зайнятий!- нетерпляче гаркнув він у слухавку, закипаючи від люті, бо саме в цей момент Матвій цілував його законну дружину за декілька метрів від нього. -Ти де?- батько був стурбований. -Гуляю в сквері, дихаю свіжим повітрям,- крізь зуби процідив Ілля. -Негайно повертайся додому, я тебе чекаю! Це терміново! Це стосується твоєї сімї! -Гаразд, зараз буду!- Ілля закинув телефон до кишені,і ще раз поглянувши поглядом, сповненим ненависті на Анжеліку та Матвія, які сиділи, обійнявшись на лавці, зник за розлогими деревами. -А це теж тобі, тримай,- Матвій простягнув Анжеліці простенький телефон.- Дзвони мені із нього і тримай так, щоб Ілля не побачив його. Він може прослуховувати твій телефон. -Добре. Мені так не хочеться повертатися додому. Той будинок гірший, ніж тюрма. -Але в тому будинку знаходиться наш син. Тож скоріше обійми Женю за мене і поцілуй. Залишилося зовсім недовго потерпіти, вже зовсім скоро настане той день, коли ми будемо разом...Вір мені, кохана. Я винен перед тобою, що досі не врятував тебе з полону, дуже винен. І я врятую тебе. Анжеліка поглянула на годинник і, попрощавшись, пішла. Повільними кроками вона поверталася під осіннім дрібним дощем додому, нахиливши голову від вітру. В вікнах її будинку горіло світло і вона подумала про сина, який напевно хвилювався за неї. Думка про те, що син знаходиться в одному домі з тим маньяком Іллею і потребує її допомоги, привела її в цей ненависний будинок, ніби вона була прив'язана до нього невидимою ниткою. Ілля повернувся додому дуже розлюченим. Батько чекав на нього в вітальні. -Що сталося такого термінового? Чого ти мене покликав? Говори швидше, бо я маю невідкладні справи!- Ілля з нетерпінням поглянув на нього. Едуард Сергійович поклав перед ним копію теста ДНК, яку йому віддала Анжеліка. -Що це?- здивовано промовив Ілля, покрутивши документ у руках. -Читай уважніше! Це правда?!! Ти знав про те, що це не твоя дитина з самого початку? І приховував від нас правду всі ці роки?!! Відповідай, я чекаю пояснень! Ілля мовчав, тремтячими руками тримаючи довідку у руках. -Звідки це в тебе?- нарешті промовив він. -Твоя благовірна дружина віддала мені це...Скажи, навіщо ти всі ці роки дбаєш про чужу дитину? Поясни! -Я дбаю про дитину ворога тільки через безмежне кохання до своєї дружини. -Ти здурів? Негайно розлучися з нею,навіщо тобі чужа дитина і дружина, яка тебе ніколи не кохала! Адже вона кохає іншого. Викинь її і всю її паскудну сімейку на вулицю! Навіщо тобі така сім'я?!! -Якщо я втрачу сім'ю, за яку воюю, я не залишу нікого живим,- пригрозив Ілля. -Навіщо тобі така дружина? Я тобі покажу її справжнє обличчя! Вона тебе не любить! Їй потрібні лише твої гроші! Вона і досі думає про того типа, батька її сина! Я зроблю все можливе, щоб розкрити тобі очі! -Батьку, я завжди кохатиму Анжеліку і не відпущу її від себе. Буду сильним заради неї, щоб кохати її з кожним днем все дужче й дужче. Я не краду у них життя, це вони крадуть моє! Я не віддам йому сина! Не віддам йому Анжеліку! Я не віддам їм свого життя! Я не дозволю їм жити щасливо! Не дозволю! -Отямся, сину! Візьми себе в руки! Попереджаю, що якщо ти не розлучишся з Анжелікою і не виставиш її сімейку на вулицю, я всю свою спадщину залишу твоїй сестрі. Ніка буде єдиною спадкоємницею нашої імперії! А ти підеш жити на вулицю разом з тією хвойдою і її дитиною! Запам'ятай, що Анжеліка - наша біда! І якщо ти не розлучишся з нею, вона стане твоїм кінцем! Ілля провів батька до виходу, не промовивши жодного слова. -Обіцяй мені, що ти подумаєш над моїми словами!- Зимін-старший з надією поглянув на сина. -Так, я подумаю!- пообіцяв Ілля. Коли Анжеліка повернулася додому, він чекав її в вітальні з келихом дорогого коньяку в руці. Поряд стояла пуста пляшка з-під нього. -Де ти була?- крижаним голосом запитав він, навіть не дивлячись у її сторону. -Прогулялася...Мені необхідно було подихати свіжим повітрям,- тихо промовила Анжеліка, знімаючи пальто.- А ти чого такий сердитий? -Ну і як, подихала? -Так. -Скажи, невже у тебе в житті єдина мета - бути з тим типом? -Так, не зважаючи на всі твої підступні дії , єдине, що я хочу в цьому житті - бути із коханим,- Анжеліка сміливо поглянула в очі Іллі, хоча серце її шалено калатало від страху. -Він обіймав тебе...Я бачив, я слідкував за вами...Ось так обіймав,- Ілля підійшов до неї впритул і схопив в обійми, міцно стиснувши її. -Відпусти мене! Годі! Ти хворий! -Я не хворий, я поранений звір! Ти не боїшся пораненого звіра? -Не боюся! -Ти така смілива! Не варто так ризикувати! Не заганяй мене у глухий кут! Чуєш? Я хочу жити з тобою! І я не віддам тебе нікому! Не заганяй мене в глухий кут, бо в такому стані я здатен на все!- Ілля, утримуючи однією рукою Анжеліку, другою дістав з кишені копію тесту ДНК, яку йому віддав батько, і тицьнув їй в обличчя тим документом.- Що, пожаліла свого коханого? Розповіла йому про сина? Так? Навіщо?!! Я ж попереджав тебе! -Ти здурів зовсім? Я йому нічого не розказувала!- Анжеліка дивилася на розлюченого чоловіка поглядом, в якому не було звичного для неї страху. -Тоді як він дізнався про сина? Як?!! Поясни!- вимагав Ілля від неї. -Це я йому розповіла!- почувся за його спиною рішучий голос тещі.-Це я розповіла Матвію правду про сина,- повторила Світлана Євгенівна, почувши сварку зятя і доньки у вітальні і прибігши туди.- Негайно відпусти мою доньку, інакше я зараз зателефоную чоловікові! -Яка тупість! - розлючений Ілля відпустив Анжеліку і підскочив до тещі.- Навіщо ви це зробили?!! -Я не шкодую про свій вчинок, і вважаю, що зробила правильно! І я тебе не боюся! -Яка тупа хоробрість! -Тепер ти знаєш правду! І що зробиш? Знову влаштуєш мені допит?- жінка хоробро подивилася на неадекватного зятя. -Ілля, не смій погрожувати мамі! Я зараз викличу батька! -Геть звідси!- заволав Ілля,штовхаючи тещу до вхідних дверей. -Ілля, що ти робиш? Негайно відпусти маму!- Анжеліка кинулася до чоловіка, намагаючись захистити матір. -Геть! Геть звідси!- не звертаючи уваги на протести і волання жінок, Ілля відчинив вхідні двері, виштовхав тещу на поріг, зачинивши їх прямісінько за її спиною. -Що ти робиш? Мамо, зачекай!- Анжеліка кинулася до дверей, намагаючись їх відчинити і впустити маму назад. Ілля тримаючись за дверну ручку і не даючи дружині відчинити двері, пригрозив їй: -Якщо ти зробиш ще хоч один крок, я не тільки твою сімейку, а й тебе викину з цього дому! Якщо вийдеш- більше ніколи не побачиш сина! Зрозуміла? -Відчини негайно! Впусти маму в будинок і попроси пробачення!- вимагала Анжеліка від чоловіка. -Кохана, твої батьки більше ніколи не зайдуть в цей дім! Мені тут не потрібні ворожі агенти! Мені набридли їхні брудні ігри за моєю спиною! -Я все одно розлучуся з тобою! Заберу сина і піду звідси! -Можливо колись і настане цей день. Я викину тебе на вулицю, а сина заберу і поїду з ним звідси!