15 частина

                                  15  частина
-Я позбудуся і тебе, і цього пекла!- Анжеліка гнівно поглянула на чоловіка.- І я зараз же заберу дитину і піду з цього дому!
-Не доводь мене до сказу!- Ілля наближався до неї з перекошеним від люті обличчям.
-Ти божевільний псих!
-Нікуди ти не підеш звідси!- він схопив її за руку.
-Не торкайся мене!
-Я не дозволяв тобі йти!
-А я й не просила у тебе дозволу!
-Ти нікуди звідси не підеш!
-І що ти зробиш? Що? Замкнеш мене у цьому будинку?
-Так! Ходімо!- він потягнув її по сходах на другий поверх.
-Відпусти!- Анжеліка намагалася вирватися від Іллі і спіткнувшись, впала на сходах і боляче вдарилася.
   Ілля, побачивши, що дружина впала, злякано кинувся до неї:
-Ти не вдарилася? Ходімо! Вставай!
-Не чіпай мене!
-Ти дуже забилася? Боляче?-Ілля, не звертаючи уваги на  протести Анжеліки, підняв  її на руки, відніс до  кімнати і поклав на ліжко.
-Як ти, кохана? Дуже болить? Може покликати лікаря?
-Не треба! Нічого не треба!- Анжеліка ридала, розглядаючи синці і подряпини на своїх розбитих колінах та ліктях.
-Давай я оброблю рани,- Ілля дістав з аптечки перекис водню, ватні диски, зеленку та бинти.
-Не треба! Не торкайся до мене! 
-Чому ти так робиш, скажи. Навіщо ти щоразу змушуєш мене перетворюватися на монстра?- Ілля з відчаєм поглянув на Анжеліку.- Нащо ти це робиш?
-Дай мені нарешті спокій! Вийди, прошу тебе!
- Я викличу лікаря.
-Не треба! Я нікого не хочу бачити! Я все одно піду звідси!
-Забудь про це, Ліко, забудь! Твоя впертість стає нашим пеклом. Припини!
-Якщо я зараз не зможу підти звідси, я піду з цього дому завтра!
-Ти перечиш мені, бунтуєш, а тоді робиш мене у всьому винним.
-Ти не можеш мене тут замкнути!
-Не доводь мене, Анжеліко! Я не відмовлюся від боротьби за  тебе ніколи!
-Цього разу тобі не перемогти!- прошепотіла вона, витираючи сльози.
-Отже, й переможців теж не буде. Ти - моя, син- мій, сім'я - моя!- Ілля рішуче підійшов до дверей кімнати і дістав з кишені ключ.
-Відпочинь трішки, заспокойся,- промовив він зловіщим голосом.
-Думаєш, що я злякаюся і відмовлюся, так?
-Ключі від твоєї свободи у мене, тож відпочивай, кохана!- він замкнув кімнату на ключ.
-Ти не зможеш мене зупинити! Не зможеш! Чуєш?!! Я все одно піду з цього дому!- крикнула йому вслід Анжеліка.
   Замикаючи її в кімнаті він почув тихий плач, який лунав з дитячої кімнати і злякано здригнувся. Під час сварки з дружиною, він зовсім забув про дитину, яка знаходилася в домі і стала свідком скандалу. Він поспішив до сина. 
   Хлопчик ридав на руках у няні, яка марно намагалася його заспокоїти. Побачивши Іллю, Женя заплакав ще дужче і злякано вчепився в няню, обхопивши її за шию рученятами.
-Синку, йди до мене!- Ілля підійшов до хлопчика, намагаючись взяти його на руки. 
   Дитина затремтіла і заголосила:
-Ні! Не хочу! Я боюся тебе!
-Синку, не бійся!- Іллі вдалося взяти дитину на руки.- Вийди! -наказав він няні.- Залиш нас самих!
   Дитина заридала ще дужче, коли побачила що няня вийшла із кімнати.
-Синку, заспокойся!- Ілля сів у крісло і пригорнув дитину до себе.- Не плач, рідненький. Тато наробив галасу...Я не хотів тебе налякати. Пробач мене. Твоя мама розсердила мене...- він поцілував дитину у чоло.- Я просто не можу вас втратити. Як я житиму без тебе і твоєї мами? Ти ж мене розумієш, так?- Женя почав схлипувати тихіше, поступово заспокоюючись і ствердно кивнув головою, розмазуючи сльози кулачком по щічці.
-Твоя мама- моя необхідність,- продовжував Ілля заспокоювати дитину,- як я буду жити без неї? Я боюся того, що можу зробити без неї. Коли її немає поруч, я боюся темряви у своїй душі...  Ще я дуже боюся, що тебе у мене заберуть, дуже боюся цього. А страх ніколи не був мені властивий, тож треба позбутися його!
   Хлопчик заспокоївся і Ілля, залишивши його з нянею, навідався до Анжеліки, прихопивши тацю з їжею.
-Кохана, я приніс тобі вечерю!
   Анжеліка лежала на ліжку, відвернувшись до стіни.
-Забирайся геть звідси! Я не хочу тебе бачити!- промовила вона, не повертаючись.
    Ілля присів біля неї на ліжко, поставив тацю собі на коліна і легенько торкнувся плеча дружини.
-Поїж хоч щось!
   Анжеліка рвучко повернулася і вибила тацю із його рук.
-Ось так я і тебе незабаром викину із свого життя!
   Ілля подивився на розбитий посуд посеред кімнати і, зітхнувши промовив:
-Ти будеш зі мною і серед цих уламків, кохана!
-Я тепер на усе здатна! Тож готуйся! Це перша війна, яку ти програєш! Вийди із кімнати!
   Світлана Євгенівна ридала під ворітьми власного будинку, із якого її вигнав Ілля. Вона відразу зателефонувала чоловікові і синові:
-Ілля вигнав мене з дому, він дуже розлючений. Анжеліка залишилася в будинку з ним. Я дуже боюся за неї.  Негайно приїздіть додому!
   Також вона зателефонувала Матвію:
-Я тобі скажу дещо, але ти не хвилюйся. Добре?
-Що сталося, Світлано Євгенівно? Щось з Анжелікою?
-Ілля замкнув Анжеліку в будинку і нікого туди не пускає. Він дуже розлючений, погрожує забрати Женю. Я боюся за них.
-Я вже виходжу!
   Через декілька хвилин Матвій  разом з рідними Анжеліки стояв під ворітьми злощасного будинку. 
-Ілля, виходь!- крикнув він, щосили стукаючи по воротах.- Виходь! Чуєш мене?
   Анжеліка, почувши шум біля воріт і голос коханого, відчинила вікно і почала кричати:
-Я тут! Випустіть мене звідси! 
   Ілля, почувши голос Матвія, вийшов до воріт і відчинив їх:
-Привіт! Чого тобі?- спокійно запитав він.
-Відійди!- Матвій відштовхнув його і попрямував до будинку.
-Анжеліка і Женя підуть зі мною з цього дому!- рішуче заявив він, піднімаючись сходами на ганок.
-Ти певно спиш? То прокинься! Це мій дім, це моя законна дружина і мій син, який носить моє прізвище! Я вдома! А ти - колишній хлопець моєї дружини, який увірвався в мій дім без дозволу і який порушує мій спокій і спокій моєї родини! Негайно вийди звідси, бо я  викличу поліцію!
- Без Анжеліки і сина я звідси нікуди не піду!- Матвій рішуче піднявся сходами до дверей.
   Ілля мовчки дістав із кишені пістолета і вистрелив йому в спину. Запала гнітюча тиша.  А потім почувся зляканий крик Анжеліки:
-Матвію! Матвію!  Ти в порядку?
-Не хвилюйся, кохана, я в нормі,- обізвався Матвій.
-Ілля, що ти робиш?!! Негайно опусти пістолет!- почувся голос Зиміна -старшого.
   Батько Анжеліки викликав батьків Іллі, щоб вони втихомирили свого розлюченого сина.
-Сину, зупинися! Ти переступив межу! Що ти робиш?- Елла Романівна злякано дивилася на Іллю.- Негайно опусти зброю! Ти розумієш, що божеволієш?
-Ти помиляєшся, мамо! У мене з головою все в нормі!- Ілля заховав пістолет в кишеню і сердито поглянув на матір.- Я в порядку!
-Анжеліка не заручниця! Нехай бере свою дитину і йде, куди хоче!
-Мамо, краще не треба просити у мене неможливого!
-Анжеліка має рацію, ти - справжнє чудовисько!- прошепотіла Світлана Євгенівна, злякано дивлячись на зятя.
-Коли я стану чудовиськом, то ви всі це відчуєте на собі!- кинув Ілля і пішов у будинок.
   Зайшовши у вітальню він побачив сумочку, яку залишила Анжеліка на дивані, коли повернулася після зустрічі з Матвієм. Він схопив її, відкрив і знайшов там телефон, який дав їй Матвій. Побачивши, що в телефонній книзі записано лише один номер, який належав Матвію, він з ненавистю жбурнув пристрій на підлогу. Телефон розбився, його уламки розлетілися по кімнаті.
-Сину, заспокойся!- Едуард Сергійович зайшов слідом за ним у кімнату.
-Облиш мене!- прошепотів Ілля.-Я не хочу нікого бачити!
-Сину, силою нікого не втримаєш. Відпусти Анжеліку, вона має право підти звідси.
-Не я розпочав цю війну! Її колишній коханий припхався і зазіхає на те, що по праву належить мені! Я всі ці роки боровся за те, щоб залишитися з нею! І я нізащо не дозволю їм бути разом!
-Синку, Анжеліка стала твоєю хворобою,- Елла Романівна підійшла до сина і взяла його за руку.- Ти мусиш відпустити її і вилікуватися.
-Я не хочу лікуватися! Хай це хвороба, хай одержимість! Але вона буде зі мною! Я відмовляюся від лікування! Ясно вам?!!