Глава 10. Погрози і попередження

Глава 10. Погрози і попередження

– Дивіться, – знову заговорив високий, звернувшись до решти, – слинька захищає дівчисько. Малявко, бабки жени, швидко!

Ліліан стисла губи, щоб не заплакати, й лише міцніше вчепилася у сумочку.

– Ти що, глуха? – підхопив менший хлопець у костюмі пірата. Він хвацько вихопив з-за паска справжній ніж й потикав їм повітря перед переляканими дітьми. – Бабки сюди, хутко! Й, можливо, ми вас відпустимо.

Компанія знову розреготалася.

Енді, вгледівши холодну зброю, гучніше заплакав, але Ліліан, в якої тремтіло підборіддя, все ще намагалася бути хороброю й трималася до останнього.

– У нас є тільки цукерки, – починаючи схлипувати, дівчинка нарешті простягнула вперед свою сумку, – відпустіть нас, будь ласка…

– Нам плювати на ваші цукерки, – вліз третій “розбійник”. – Що, мамуся не дала діточкам грошиків? А без грошиків діточки не потраплять додому, – дошкульно докинув хлопець.

– У мене немає мами, – сльози практично затопили дівчині очі, коли вона це бурмотіла. 

– Ах, у бідної сирітки немає мамусі! – заіржав високий. – А це значить, хлопці, що вона нікому не поскаржиться.

Але Ліліан з дивовижною для такого тендітного маленького створіння силою духу неочікувано вигукнула:

– Зате я маю тата, і він вампір! Він прийде і з’їсть вас усіх!

Пролунало одностайне іржання, й хлопці навперейми почали глузувати:

– Ага, а мій папаша супермен!

– А мій взагалі Халк!

– Чуєш, мій недавно Бетменом зробився, надудлиться текіли й лазить вночі на даху.

Поки хлопці кепкували, змагаючись у пошлих жартах, Ліліан схопила друга за руку й, прошепотівши “Побігли!”, рвонула крізь просвіт у нерівному колі. Але спроба втечі була невдалою, й діти стукнулися лбами у пристойний живіт товстого “пірата”.

– Куди зібралися? – високий розсердився й припинив сміятися. – Спочатку бабки, потім воля!

– Спочатку розплатишся кров’ю і, можливо, я збережу тобі життя, – прокотився над вухом ватажка майже тваринний рев, й гострі, немов леза, ікла вп’ялися у тонку шию.

Підлітки завищали, хто від страху, а хто за компанію, ледве второпавши, що чиїсь зуби аж ніяк не жартома прокусили горлянку їхнього ватажка. Останній волав голосніше за інших й борсався у чіпкому захваті вампіра, ніби свиня на бійні. Коли він упав, затискаючи пальцями криваву рану, всі принишкли, а Гебріел для більшого ефекту демонстративно вищирився й заричав.

Хлопці збилися докупи, забувши про погрози й здирництво. Найсміливіший, заїкаючись, проговорив:

– Крутий прикид, ч-ч-чувак. Ми все зрозуміли. Валимо, хлопці, – й тільки п’яти заблищали. – Пришелепкуватий… – долинуло до Гебріела вже з іншого кінця вулиці.

Вампір акуратно витер кров з кутика губ й підхопив зарюмсану Ліліан. Та оповила його руками й ногами, розмазуючи косметику, що потекла від сліз, по шкірі на шиї, комірцю й чорній сорочці.

– Моя хоробра крихітка, – ласкавий голос різко контрастував з лютим виглядом. – Гей, хлопако, – звернувся вампір до Енді, який вражено завмер із задертим догори обличчям, забувши, що потрібно злякатися, – захисник з тебе нікудишній. Скажеш матері, щоб записала тебе у футбольну секцію. Ходімо, – він узяв маленьку тремтячу долоню. Юний Селтон з почервонілими очима й опухлим носом покірно чалапав слідом.

Сусідка, яка давно облишила безплідні спроби заволодіти увагою красунчика-холостяка, байдужо подякувала за повернення сина, після чого Гебріел з чистим сумлінням вирушив додому, задоволений тим, що все ж таки прислухався до внутрішнього голосу. Легке роздратування найшло, коли він побачив сумного Кролика, що забився у куток дивану перед порожнім вимкнутим екраном телевізора. Він швидко позбувся няні, попередньо навіявши їй переодягтися. На сьогодні досить сюрпризів і неприємних зустрічей, а у такому вигляді їй їх не уникнути.

Напоївши дівчинку теплим молоком, Гебріел суворо промовив:

– Ліліан, пообіцяй мені, що більше нікому ніколи не скажеш про те, хто я такий.

Вона потупила очі.

– Ти сердишся?

– Ні, я не серджуся.  Але людям не треба знати, що вампіри існують.

– Чому?

Гебріел замислився. Просте і у той же час неоднозначне питання. Як пояснити малій, щоб вона не злякалася й при тому зрозуміла всю серйозність ситуації?

Святковий макіяж давно розмазався по дитячих щоках. Андервуд неквапливо витер бруд вологою серветкою, повертаючи обличчю нормальний людський вигляд. Ось тепер його дівчинка знову схожа на звичайну дитину, а не стервозну вампірку. Він обхопив долонями темну голівку й, уважно вдивляючись у сірі очі, тихо відповів:

– Тому що тоді тебе заберуть у мене. Ти ж не хочеш, щоб нас розлучили?

Ліліан похитала головою у різні боки й притислася до широких рідних грудей, які попри внутрішню силу і загрозу були для неї найбезпечнішим місцем у світі.

Коли дівчинка заснула, Гебріел зійшов униз й, наливши собі повний келих віскі, у дивному заціпенінні впав на диван. Спати не хотілося, міркувати теж, навіть улюблений напій не викликав звичного бажання швидше перемістити його у горло. Сьогодні вампір отримав ще один привід не любити Геловін. Він відчував, ніби його ошукали й використали, хоча явних причин не було.

Гебріел випив віскі й потер середину грудей під розхристаною чорною сорочкою. Як же хотілося, щоб хоч хтось відповів хоча б на половину його безкінечних набридливих питань. А сьогодні їх стало ще більше. І він досі не уявляв, де шукати відповіді. Гебріел ніколи не вирізнявся особливим терпінням й зараз цілком усвідомлював, що допоки не зустрінеться з Каміллою, нічого з того, що його гризе, не дізнається, але чекати далі цієї зустрічі, яка, можливо, ніколи й не відбудеться, не було ні сил, ні стійкості.

Кінчики ікол свербіли, віддаючи тремтіння у пальці, й бажання утнути бодай щось наполегливо рвалося назовні. Кортіло звернути кому-небудь в’язи, і вампір усвідомив, що вже дуже давно нікого не позбавляв життя. Може, піти  наздогнати компанію малолітніх покидьків, щоб провчити як слід на все життя? Авжеж, знущатися над дітьми – хіба можна впасти ще нижче?