Під крилом темряви

Глава 28. Зустріч і обіцянки

А тепер, любі мої, починається заключна частина пригод Гебріела та Ліліан, і якщо ви дуже чутливі чи не сприймаєте деякі можливі аспекти стосунків, на які був натяк до цього, то я не раджу далі читати. 

*

Глава 28. Зустріч і обіцянки

Токіо, Японія, 2021 рік

Тринадцять років по тому

У білявки на іншому кінці барної стійки була коротка стрижка каре і сонцезахисні окуляри на пів обличчя. Вона мотиляла довгою ніжкою і ліниво потягувала коктейль крізь трубочку, періодично віднаджуючи непроханих залицяльників. Навіщо їй окуляри? Напевно, щоб приховати зовсім малесенькі оченята, подумав Гебріел. Втім, начхати. Ось та русоволоска справа має вигляд набагато привабливіший. Високі чоботи на шпильці, мініспідниця, жорсткий шкіряний топ і злегка хвилясте волосся до пояса, блискуче і майже чорне у стрибаючому світлі неонових вогнів нічного клубу. Останнім часом тільки таким він і віддавав перевагу. 

Андервуд підсунув по ковзкій стільниці свій келих з віскі у бік японки, яка, правльно витлумачивши криву посмішку і зацікавлений погляд, присіла ближче і щось заторохкотіла на своїй мові. Гебріел нічого не розібрав, бо за кілька тижнів, що він провів у Токіо, так і не спромігся вивчити хоча б кілька слів японською. До біса слова, якщо навіювання чудово працює і без них. Дівчина засміялася власному жарту, грайливо відкинувши волосся за спину. Воно було очевидною її принадою і доволі вдало оголило милу шийку, на якій чітко пульсувала тонка жилка у такт танцювальній музиці. Гебріел схилився над запропонованим частуванням і краєчком ока помітив, що біляве каре прискіпливо за ним спостерігає. Щось прошепотівши на вухо сусідці, він підвів голову. Ні, довгоногу японку затуляло кілька людей, і вона зовсім не дивилася в його бік. Паранойя, чи що? Нещодавно, у літаку, здалося те саме, а незадовго до перельоту, в якомусь занедбаному барі, він теж бачив схожу дамочку. Чорт, він забагато випив, втім, як і завжди за останнє десятиліття, і тепер йому ввижається якась переслідувачка.

Гебріел повернув увагу до співрозмовниці, і та щось відповіла на ламаній англійській. Чудово, вечеря готова, навіть напружуватися не треба – нахиляйся і пий. Вампір так і зробив, мало не забувши загіпнотизувати жертву. Але щойно його ікла занурилися у м’яку плоть, а по горлу потекла соковита волога, він звалився зі стільця, забруднивши все підборіддя у крові недожертви.

Настоянка на котячому оці?! Якого дідька?

***

Розплющивши очі, Гебріел нічого не побачив. Він напружив спотворені отрутою чуття, щоб вловити шум нічного міста за стінами, відблиски світла крізь щільно запнуті жалюзі. Тіло ломило від давно забутих відчуттів, наче його переїхав потяг. У голові гуло, і він ніяк не міг пригадати, що сталося. 

Насилу підвівся, озирнувся, а тоді знову звалився на підлогу. Стеля крутилася. Було б непогано підживитися кров’ю, але в готельному номері (хоч на це вистачило міркувань) було порожньо. 

Скільки часу Гебріел так провалявся, важко було визначити. Раз намагався виповзти у коридор, але виявив, що двері не просто зачинені, а запечатані закляттям. Якій бісовій відьмі знадобилося так заморочуватися аж на іншому кінці світу? Пригадати теж не міг. Ніби останнім часом нікого сильно не кривдив. Пив собі, кусав, замітав сліди, словом, бездумно існував. Навіть не обернув нікого. Життя, що давно втратило сенс, не приваблювало навіть тим, що колись було цікавим. Хвилинні розваги, короткі полювання без азарту, нескінченні жінки… О! То може це якась із тих, ким він скористався?

Від напружених міркувань додатково заболіла голова. Гебріел застогнав і перевернувся на інший бік. Поруч стояло пласке ліжко, але й на підлозі йому було нормально. 

Гебріел криво всміхнувся, дозволяючи гіркоті розійтися по тілу. Він опинився на самісінькому дні, дарма, що не з безхатченками, але і так не набагато краще. Для чого йому така вічність? Ні мети, ні будь-якої можливості її відновити в собі. Він занепав і тілом, і духом. Тож хто б це не був, хто так з нього познущався, він отримає вдячність від вампіра в його останній день. Жити далі Гебріел не хотів. І його тримало на землі одне – знання, що вона досі жива.

Минуло ще кілька годин. За характерним притишенням за вікном можна було припустити, що настав передсвітанковий час. А з першими променями сонця, що насилу проторували собі шлях крізь пластинки жалюзі, двері відчинилися, впускаючи потік світла з готельного коридора. На його фоні намалювалася жіноча фігура, яка не поспішала переступити поріг. Оскільки світло падало їй у спину, а в номері досі панувала темрява, Гебріел не зміг її розгледіти. Він не рухався, з млявою цікавістю вичікуючи. Раптом жінка щось кинула. Вампір на льоту впізнав пакет з кров’ю і, не роздумуючи, підхопив. Доволі дивно. Але якщо викрадачка бажає, аби сили повернулися до нього, нехай так буде. Відірвавши заглушку, Гебріел присмоктався до пакета, але одразу закашлявся, бо горло обпалило настоянкою. Знову?!

Вампір заричав, випускаючи ікла і бризкаючи слиною. У відповідь пролунав глузливий сміх:

– Ну привіт, Гебріеле.

Гнів на секунду надав сил, і вампір підскочив рівно на стільки, щоб стрибнути до мучительки і схопити її за барки. З огляду на його стан вона з легкістю відштовхнула його, а здивований шок завершив почате – Гебріел знову лежав навзнак. Він хрипів і зрештою видушив із себе слово:

– Веспер?!..

– Ти диви, – сказала вона, зачиняючи за собою двері і запалюючи світло, – таки впізнав. То як тобі тепер, коли ми помінялися ролями?

Думки Гебріела змішалися. Його фізичний стан не дозволяв достатньо зосередитися, аби бодай прийняти той факт, що з’ява з минулого, яке він поховав глибоко в душі, постала перед очима.

– Д-д-е Лі…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше