Глава 4

«В бійці перемагає спонтанність»

Брюс Лі

Ігор прокинувсь миттєво. Обвівши поглядом кімнату зрозумів, все що вчора трапилось з ним, не сон. Вчитель Сео Мьюнг вимагав, щоб Ігор прокидався з першим сонячним промінням. Далі треба заслужити сніданок - принести води від струмка що протікав у підніжжя гори на якій вони жили, розвести вогонь і в залежності від наявних запасів приготувати щось.

Але то в умовах дикої природи, в джунглях. Там все зрозуміло. Вполював чи зібрав щось їстівне – ось і є що їсти. А що робити тут? Де брати їжу?

Пройшов на кухню. Від вчорашнього сніданку не залишилось і крихти. Почав заглядати в шафи – там різні крупи, але не зрозуміло як їх готувати. Згадав що дівчина діставала продукти з холодильника – заглянув. Пусто. Потім помітив на дверцях з півдесятка яєць. Взяв одне – ненароком розчавив. З іншими був обережнішим. Відколупнувши нігтем шкаралупу – випив одне. Через хвильку холодильник опустів зовсім, а підлога вбралась в шкаралупиння.

– Приємного – в дверях стояла Оксана в піжамі – Скажу по-секрету, сміття краще не розкидавати по всій квартирі. Тому раджу прибрати тут все.

Ігор зрозумів, що дівчині не сподобалось, те що валялось на підлозі. Почав збирати шкаралупиння в жменю, на що дівчина зауважила, ледь ховаючи посмішку

– А ти, зовсім дикун. Ну тоді на тобі знаряддя праці, а то боюсь, що на робота-сміттяра влаштуєш ціле сафарі.

Ігор взяв з її рук віник і совок, і вже через хвилину на підлозі не залишилось і крихти. Справа була звична. Щовечора в халупі перед сном Ігор наводив чистоту, бо як стверджував сенсей, спати треба тільки в чистому домі. Тоді і тіло відпочиває і дух заспокоюється.

– Отакої, ви лише погляньте, молодець! А с тобою ще не все втрачено. Ну чого застиг?

Ігор стояв посеред кімнати, з віником і совком. Якби це було в його минулому домі, то сміття слід викинути до вогню, щоб брудний дух очистився. А як треба вчинити зараз?

– Куди це все?

Дівчина відкрила дверці шафи під раковиною.

– Сюди. – показала на закріплене до дверці пластикове відерце для сміття – Все ж таки дикун.

За час прибирання Оксана встигла приготувати каву. Налила дві чашки, простягнула одну Ігорю.

– Здається вчора хтось – Оксана з докором поглянула на Ігоря - обіцяв мені все розповісти. Тож я слухаю.

– Насправді мені майже нічого розповідати. Я нічого не пам’ятаю до того моменту як ти увійшла в палату.

– Гадаєш я тобі повірю? Прикидався наче в комі, а тут раптом став махати руками-ногами, що твій вентилятор. Нащо ти побив тих людей, якщо нічого не пам’ятаєш? Нащо тікав? Чому прийшов саме до мене?

– Стій, стій. Не так швидко. Я й справді нічого не пам’ятаю.

Це була не правда. Ігор пам’ятав вибух. Вогонь, сильний удар, закладені вуха, темінь. Потім халупа сенсея Сео Мьюнг в джунглях на вершині скали. Потім життя в якому кожен день був наче повторенням попереднього – тренування, риболовля, мисливство, їжа, хатня робота, медитація, сон. Так тривало аж поки він не прокинувся в тій палаті. Але такій правді дівчина точно не повірить.

– Чому побив? Чому тікав? Захищався! Відчув загрозу і захищався.

Він справді відчув. Сео Мьюнг зростив в ньому інстинкти дуже простим та дієвим методом. Перші пів-року сенсей бив хлопця бамбуковою палкою. Палиця могла ляснути хлопця в будь-який момент, під час їжі, полювання чи навіть сну. З часом, тіло саме наче струмок перешкоду, стало обтікати палицю. Та сподівань, що Оксана повірить в таке пояснення теж не було, тому довелось захищатись атакуючи.

– Звідки я знаю, чим ви мене накололи поки я був без пам’яті. Може, які експерименти ставили наді мною, що я став таким? Кажи, що ви зі мною робили?

Ігор хотів тільки перевести дух і виграти час, щоб мати змогу придумати щось правдоподібне для інших питань дівчини. Але реакція Оксани на його випадкові запитання спантеличила його. Дівчина спочатку хотіла відповісти щось йому грубо і зухвало. Але заклякла, зважуючи думки, що нахлинули. По обличчі дівчини можна було буквально прочитати цілий спектр емоцій. Спочатку лють, потім сумніви, згодом здогад.

– Я… я точно не знаю.