⚜9. Зустріч

   Група поважних заміжніх леді на чолі з Елеонорою, про щось завзято перешіптувалися неподалік і щасливий, притишений жіночий сміх раз у раз вривався в гнівні думки Амелії.

   — Не варто так відкрито його роздивлятися, — зауважила Вірджинія, зиркнувши на пліткарок. — Чутки породжуються з неймовірною швидкістю, а для незаміжніх дівчат немає нічого страшнішого за косі погляди в їхній бік та перешіптування за спиною. Для таких випадків придумали віяло. За ним можна і ділитись таємницями, і ховати цікавість, роздивляючись кого завгодно.

   “Роздивлятися… Безпринципного мерзотника!” — люттю спалахнула думка, але Амелія вчасно прикусила язика. І направила роздуми в іншому напрямку, філософствуючи над тим, що найстрашніше в житті — це аж ніяк не косі погляди. Але звідки цим дівчатам знати про таке?

   Із зусиллям вона все ж опустила очі й піднесла до лиця віяло, розгорнувши його зі всією незграбністю на яку була здатна. Пір'я, яким щедро прикрасили аксесуар, нагадувало пухнасте пташеня та лоскотало обличчя, тому так легко сховатись за ним не вдавалось.

   — Амеліє, ти така бліда, — турботливо пробурмотіла Фейт, торкнувшись руки. — Тут надто задушливо. Ходімо до льодових скульптур.

   Дівчина вказала очима в протилежний бік від танцювальної зали, де біля столу з льодом, стовбичили жінки поважного віку та пояснила, що таким чином на балах заведено охолоджувати повітря. Адже іноді кількість запрошених може досягати п'ятисот гостей і деякі леді навіть втрачають свідомість від задухи.

   — Йдіть втрьох, а в мене бальна картка переповнена іменами. Он вже й барон Бакхерст, прямує сюди, — заметушилась Велері, блиснувши очима, адже мала нову місію. І дуже сподівалась, що правильно запам'ятала титул і що той чоловік не вхопить якусь дівчину, перш ніж сестра й подруги запідозрять обман. Для більшої впевненості додала: — Якщо тітонька Пенелопа дізнається, що я не виконую обіцяне, вичитуватиме до світанку, пожертвувавши власним сном.

   Залишивши Велері з її бальною карткою і чергою потенційних наречених, дівчата пробрались крізь натовп до масивного столу. На ньому вздовж були розкладені кольорові брили льоду, від яких розходився приємний холодок. І це дійсно допомогло Амелії трохи заспокоїтись та привести думки до ладу, але ненадовго. 

   Як тільки вони повернулись на своє місце, її буквально підкинуло від побаченого: поруч з тим, кого вона вважала найбільшим злом, знаходилась Велері. Він супроводжував її до тітки, а серце Амелії в ці секунди завмирало від люті.

   Зла іронія, прагматизм, стриманість, якими вона пробувала озброїтись, прискіпливо вивчаючи зеленкуватий відтінок льоду, якихось декілька хвилин назад — все шкереберть. Емоції більше не придушувалися.

   Очі невідривно стежили за ним і навіть пір'я, що лоскотало лице, не викликало дискомфорту. Звуків оркестру вже не чула. Відсторонилась і від розмови подруг, які завзято обговорювали нові віяння моди й силует зі зміщеною під груди лінією талії, що міг позбавити жінок від носіння корсета.

   Їй було байдуже, що вони подумають, єдине, що хвилювало — його увага до Велері, яку необхідно було знищити будь-яким способом. І вона дочекалась моменту, коли граф повільно роззирнувся залом, мимохіть зустрівшись з її очима та пішов кудись в протилежний бік від східців.

   Щоб не втратити його з поля зору, Амелія поспішила слідом, як-не-як вдаючи, що лише прогулюється, забувши правила.

   Минула східці, щедро прикрашені решітками з квітів і нарешті вирвалась з натовпу, ступивши в широкий коридор, заставлений папороттю різних видів.

   Маєток повністю освічувався і здавався безкрайнім, а чудернацьке оформлення надавало йому ще більшої помпезності. Здавалось, можна з легкістю загубитись в довжелезних коридорах і вийти взагалі з іншої сторони Гросвенор-сквер. Навіть їхній родинний дім був менших розмірів. Та думала вона про це недовго, бо швидко опинилась перед потрібними дверима, куди якусь мить тому, зайшов граф. Глибоко вдихнула та не роздумуючи відчинила їх, зіткнувшись з ненависним обличчям, яке постало перед очима на відстані витягнутої руки.

   Страх хвилею пройшовся свідомістю, а сміливість випарувалась й Амелія швидко відступила, пробираючись вглиб кімнати, але не випускала його з поля зору, поки не вперлась стегнами в стіл, зминаючи паньє, що надавало пишності спідниці. Розвернувшись в пів оберту нервово поклала на дерев'яну поверхню віяло, відмітивши тремтіння руки й непомітно взяла мідний ніж для листів, яким власник маєтку явно гордився, оскільки на руків'ї мелькнуло щось схоже на родинний герб, але дівчина не мала часу роздивлятись. Міцно затисла зброю за спиною і пронизала графа скісним поглядом, радіючи вже з того, що і ця кімната добре освічувалась, як і весь маєток.

   Щодо призначення кімнати, то визначити з першого погляду не вдавалось, бо могла бути й міні бібліотекою, і якимось кабінетом, або взагалі гостьовою кімнатою для відпочинку. Предметів теж було обмаль, але все необхідне: мініатюрна шафа з книгами, масивний стіл з письмовими приналежностями, папером та чорнильницею з величезним пером, декілька стільців, невеличка софа в іншому кутку, біля якої теж розмістили папороть.

   Граф стояв біля зачинених дверей, розслаблено сплівши руки на грудях та стежив за поглядом дівчини, який по-злодійськи, прудко оббіг всі предмети інтер'єру й зупинився на ньому.

   — Не хвилюйтеся, міс, нас ніхто не застане зненацька. Я потурбувався, щоб вас не скомпрометувати. В нас є охорона, — протяг спокійно й спробував зобразити, щось схоже на ледь помітну усмішку. — Не зміг проігнорувати ті дивні погляди, якими ви мене нагороджували впродовж останніх двадцяти хвилин. Тепер розповідайте. Ви ж явно хотіли мені щось сказати. Недарма пішли слідом.

  — Сказати?.. — повторила Амелія важко сіпнувшись від його спокійного тону, який ніби повернув її зі сну. Ще міцніше стисла ззаду ніж і продовжила холодно та рішуче: — Дайте спокій моїй сестрі! Тримайтесь від неї якомога далі інакше я за себе не відповідаю!