9. Моє щастя і твої тенета

Минали дні. Невдоволення графа Джерсі поведінкою старшої доньки втихло й вона з колишнім завзяттям їздила балами, відвідувала театр і декілька разів виїжджала на вранішні прогулянки в Гайд-парк.

Не пропускала жодної можливості вибратися з дому й щоразу придивлялася до джентльменів свого оточення — шукала розбійника. Особливу увагу звертала на зріст, прислухалася до голосів, та результатів це не давало.

Минув другий тиждень. Разом з ним згасала й надія отримати від нього обіцяну звістку. Навіть припустила, що здогадки про походження могли виявитися хибними й розбійник ніяк не пов'язаний з її світом. А манери й виховання… може він син якогось службовця чи багатого торговця й отримав відповідну освіту. Хоча і в таких випадках його промисел трохи не вписувався в ці версії. Як сказала б Фейт: “Купи це все не тримається”. Хоча розбоєм він міг займатися й з інших причин. "З яких?" — питала сама себе, розуміючи наскільки дивними є ці домисли й припущення. Причому чим далі, тим дивнішими та безумнішими вони ставали.

В будь-якому випадку розбійника треба було забувати й думати над розв'язанням основної проблеми, яка вже через декілька тижнів мала повернутися з плавання.

Традиційно кривлячись згадці про Солсбері, Вірджинія згорнула розпочату вишивку в кошичок та пішла віддавати розпорядження, готуючись до приїзду подруг.

О п'ятій вони зібралися на чаювання в гостьовій і все ж таки вирішили почитати посібник з етикету. Ініціаторкою стала Велері.

— Новесенький екземпляр, — вона з гордістю поклала досить таки товсту книжку в темно-коричневій палітурці на столик перед дівчатами. І смикнувши вустами, тріумфально пояснила: — Нові рекомендації з вибору чоловіка.

Вірджинія пирснула від сміху, прикриваючись долонею. Її розвеселили не так слова подруги, як її тон і те, з якою задерикуватістю блищали очі.

— Ти ще старі не виконала, — всміхнулась Фейт, скептично косячи погляд на книжку.

Лише Кетлін все сприйняла серйозно. Миттєво повернувшись з мандрівки мріями, налаштувалася слухати, злегка схилившись над чашкою з чаєм, яку огортала долонями.

Велері розгорнула посібник на потрібній сторінці, в чому допомогла закладка, сплетена з блакитної пряжі. Підняла вказівний палець правиці вгору, закликавши подруг до тиші й почала читати:

— Вибирати необхідно протилежність собі. Тому висока й струнка леді має звернути увагу на джентльмена середнього зросту схильного до повноти. Сором'язлива, мовчазна леді має обирати джентльмена, який любить поговорити. Але найважливіша умова — у майбутнього подружжя має бути різний колір очей.

Велері з усмішкою відсунула від себе розгорнуту книгу, обвела подруг веселим поглядом. І спитала:

— Як вам таке?

— І хто ж оце все вигадує? — хмикнула Фейт й потяглася до посібника, з метою дізнатися чийого він авторства.

— Краще спитай, хто до цього прислуховується, — пирхнула Вірджинія, хитаючи головою.

Вони наперебій почали обговорювати знайомих джентльменів та підбирати для Велері ідеального обранця за кольором очей. Причому почали з тих, хто їй в дідусі годилися і приглушено сміялися з кожного нового кандидата, аж поки веселощі не перебила Кетлін:

— Джино, а які очі у графа Солсбері?

Дівчата притихли, а Вірджинія невдоволено скривила губи. Втомлено видихнула й замислилася, переправляючи спогади до розбійника. “Фіалко… Уявляю, що твої очі саме такого відтінку”, — блукало її пам'яттю і вустами забігала легенька усмішка, яку вона одразу ж погасила, щоб уникнути непотрібних розпитувань. Те, звідки розбійнику відомі подібні деталі, цікавило її куди більше, ніж якийсь там Солсбері, заглядати в очі якому не було жодного бажання, як і уявляти його своїм обранцем.

— Не роздивлялася, — відмахнулась вона зрозумівши, що пауза затягнулася і всі чекають її відповіді.

— Даремно. Мала б додатковий привід відмовитися від шлюбу, — весело підштрикнула Велері.

— Звісно, — з удаваною радістю відповіла вона. — Скажи я таке батьку, знову б отримала тиждень покарання, а може вже й більше.

— Точно, — погодилася сестра.

І вони знову взялися перебирати кандидатів, веселячись.

Після від'їзду подруг, Вірджинія витягла сестру на прогулянку садом.

Йшли широкою зеленою стежкою по обидва боки якої розстелились дрібненькі квіти. З вікон маєтку вони здавалися біло-червоними озерцями на зеленому килимі, що виблискував смарагдами, особливо вранці, коли розсіювався туман і сонячне проміння щедро купалося в росах.

Квіти напоювали тепле повітря в міру солодкими, спокійними ароматами. Однак, дівчатам все одно не вистачало такого свіжого й прохолодного запаху лаванди, що росла повсюди в їхньому родовому маєтку. А ще задушливих ароматів диких та лісових квітів і трав, що носили в собі запах безтурботного й веселого дитинства.

Глибоко вдихнувши, Кетлін розвіяла думки про давно минулу безтурботність. Сумовито зітхнула, невідривно дивлячись під ноги й зізналась:

— Завтра все станеться. Хвилююся так, як ще жодного разу в житті не хвилювалася. 

— Помітила. Тому й витягла тебе сюди.

Вони увійшли до альтанки, сховавшись у її тіні. Вірджинія присіла на лавку, розправляючи спідницю. Кетлін, завівши руки назад, притулилась спиною до дерев'яної різьбленої опори й провадила далі:

— Про що я говоритиму з Генрі, коли залишимося наодинці? Жоден чоловік не хотів би одружитися з дівчиною, яка має власну думку, бо це зухвалість, — вихоплювала вона з пам'яті повчання гувернантки, озвучуючи їх. — Мовчазливість і необізнаність про життя — основні якості, що допомагають привернути увагу джентльмена. Знання треба ховати від усіх. Книги, картини й політика — під забороною.

— Перестань ти цитувати ті посібники з етикету, — скривилась Вірджинія.

— Ну, про щось же говорити доведеться.

— Садівництво й тварини — ідеальні теми, бо за любов до першого й другого тебе ніхто не засудить. Але краще будь собою. Гадаю, йому й так вдосталь уваги дівчат, які одна з-поперед одної намагаються вдавати ідеал леді. Щирість в нашому світі не тільки підкуповує, а й запам'ятовується через рідкість. Якщо налаштована життя з ним прожити, покажи себе справжню без правил, без тих повчань, що вклали в голову в пансіоні. Думаю, так буде правильно.