Підкори мене

Глава 19. Секретна інформація

Глава 19. Секретна інформація

 

«Як правило, найбільшого успіху досягає той, хто має в своєму розпорядженні кращу інформацію.»

 Бенджамін Дізраелі

 

***

Яніна

До обіду не знала, чим себе зайняти після емоційної телефонної розмови з Владом. Або він з глузду зійшов, або я... Має бути лише один варіант, іншого не дано. 

Він же не міг мені реально запропонувати жити разом… Ні. Як таке можливо? З чого б то раптом? Ми одне одного витримати спокійно не можемо і двох хвилин. Гриземося, як кішка з собакою. Ми маємо однакові полюси магніту, тому нас і відштовхує одне від одного. 

Але що це за пропозиція? Звідки вона виникла в його голові? Невже у чоловіка є якісь почуття до мене? Ага, є почуття, звісно, Яніно. Влад сміється з тебе. Навмисно тебе провокує, спеціально підвозить додому, прагне залишатися з тобою наодинці, щоб переконатися, що він тобі небайдужий, а потім просто сміється. Уф! 

– Як же я його ненавиджу! – впала обличчям у подушку та застогнала. – Чи, може, кохаю? – повернулася на спину та запитально глянула на стелю. – Хіба можна одночасно відчувати до людини обидва ці почуття? – сама собі поставила риторичні запитання, але відповідей не маю на жодне з них. 

Знаю лише одне – я не повинна йому довіряти, тому що більше моє серденько такого болю не витримає. 

До вечора нудитися сама вдома не хотіла. Зателефонувала подрузі та запропонувала їй сходити зі мною до спортзалу. Вона на диво погодилася. Зазвичай, я проводжу годину тренування тричі на тиждень у будні дні, але сьогодні не мала бажання до вечора мучити себе питаннями стосовно поведінки Влада. Взагалі не хотілося думати про чоловіка, який дратує мене до чортиків.

Зустрілися з подругою та спочатку пройшлися по магазинах. Марина купила собі новий смартфон і виглядала такою щасливою та смішною від покупки, чим значно підвищила і мій настрій. Потім ми зайшли з нею до кав'ярні та замовили собі кави. Подруга замовила собі також і тістечко до солодкого напою. Я зробила їй зауваження, сказавши, що потрібно слідкувати за собою та їсти менше солодкого, на що вона охоче відповіла, що за пів години у спортзалі скине всі зайві «грами», які наїла з тістечком. Ой, як я тішилася з неї, адже аргумент був залізним. 

З кав'ярні ми вирішили прогулятися пішки до спортивного комплексу, у якому я маю абонемент і приходжу туди на тренування вже більше року. Йти було недалеко, тому за двадцять хвилин ми вже прийшли на місце. Взяли і Марині абонемент, але лише на тиждень, оскільки подруга була проти. Дівчина зовсім не виявляла бажання сюди приходити часто. Та я її вмовила, сказавши, що їй обов'язково тут сподобається. Якби ж я тоді знала, що і я більше не захочу ходити до того спортзалу…

Ми зайшли з Мариною до жіночої роздягальні та переодяглися у спортивний одяг – зручні шорти і короткий топ. Вийшли у самий зал і в подруги очі розбіглися, настільки було багато сучасних тренажерів, а хлопців гарних – взагалі пітьма. Я не звертала увагу на жодного з них. Маю одного в думках, який тривожить моє серце і змушує кров у судинах кипіти. А от Марина роздивлялася все і всіх навколо.

Я почала тренування. Як завжди легка розминка, потім бігова доріжка, тренажери для рук, ніг, пресу і наостанок велотренажер. Марина не могла впоратися з жодним тренажером, тому я постійно їй давала настанови та коментувала, що і як слід робити. 

Відчувала себе вільно і спокійно. Проте мій спокій і гарний настрій були повністю знищені однією несподіваною особою. Я аж ніяк не сподівалася, що тут тренується і сам Влад Волков. Коли почула його голос, вухам не повірила. Що за дивний збіг? Чи він слідкує за мною?

Чоловік підійшов до нас позаду і весь час усміхався. От чого він постійно шкіриться? Що його так тішить? Ніяк не збагну. Чоловік дивиться лише на мене і в його очах знову читаю захоплення. 

Марина вкотре спостерігала за нашими перепалками, але, коли запитала чи ми разом, вивела мене із колії. На подругу я не ображаюся, сама винна, що нічого їй не розповідаю. Проте Влад… як він міг відповісти на це запитання «так»? Зовсім з котушок злетів і втратив останні мізки? Коли це я давала згоду бути з ним? Чи це знову його чергові хитрощі, щоб вивести мене із себе?

Цей чоловік має неабияку особливість – йому вдається будити в мені пантеру лише своїм виглядом. Що вже говорити про його слова, усмішки, доторки, які я вважаю лише частинами плану чоловіка виводити мене на емоції.

І чим саме Влад мене вивів із себе, не можу сказати. Чи словами про персонального вовка, чи нагадуванням про його вранішню пропозицію, чи, можливо, тим, що впевнено сказав, що ми з ним обоє божевільні… Але зачепив так, що зовсім не тямила себе. Схопила його за комір футболки і притягнула до себе, щоб почув кожне моє слово. А говорила я надто красномовно! Не знаю, де взялося стільки сміливості, що змогла себе навіть пантерою назвати, але, схоже, що так воно і є. 

І байдуже було на те, що чоловік вищий за мене на цілу голову, що ширший, здається, вдвічі, що та гора м'язів просто могла скрутити мене в м'ячик через мій вчинок, небачений для жінки. Але Влад лише посміхався і нічого не робив. Здається, все-таки насміхається з мене.

Я бачу, що він навмисне мене дратує. Дратує, а потім сміється. От тільки навіщо? Щоб зайвий раз посміятися наді мною? Невже я схожа на точку приколу? Та ні, він просто божевільний. Як угораздило мене закохатися в нього ще сім років тому? Адже він не був тоді таким... самовпевненимі нахабним. Чому мої почуття за стільки років не щезли? Це просто знущання над собою бачити його, говорити з ним, а не бути поруч, не мати можливості його обіймати і цілувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше