Глава 3

Сама майбутня співбесіда мене не надто лякала. Я дівчинка недурна, вмію швидко орієнтуватися в ситуації, язиком плещу теж досить непогано, і якщо тільки потенційний бос не буде відвертим самодуром, шанси пройти є, і чималі. Я трохи побоювалася іншого. Це не перша моя робота в офісі, і попередній досвід виявився не зовсім вдалим. Не стільки для мене, скільки для колишнього шефа. І якщо Арсенін раптом вирішить туди зателефонувати і дізнатися про мене...

Хоча... якщо розібратися, у тому, що тоді сталося, не було моєї провини, навіть навпаки, я була жертвою. Мені не пощастило піти працювати до компанії, де керівник, наймиліша і приємна на перший погляд людина, виявився занадто палким прихильником жіночого тіла, та ще й натяків зовсім не розумів. А зі мною так не можна, у мене ж стрес з самої юності. Я навіть спідниць не носила і не виставляла ноги, все в брюках ходила. Не розумію, чому привернула його увагу. Але коли справа дійшла до рукоприкладства, я стримуватися не стала і вдарила Полякова по обличчю найближчою книгою, важкою такою, в твердій палітурці. За підсумком вибила зуб і розбила ніс, а потім звільнилася з роботи «за власним» від гріха подалі.

А ця скотина потім намагалася виставити мені рахунок за лікування! І я не втрималася від погроз. Сказала, що, по-перше, знищу його репутацію, рознісши новину про домагання на робочому місці, а по-друге, розіб’ю його «бубенчики» вщент. На щастя, погрози подіяли, і я, перехрестившись, майже забула про цю подію. Поки шукала нову роботу, тільки вже з нормальним шефом, стала підробляти в супермаркеті. Так що зараз мене фактично нічого не утримувало від бажаної посади, а пакетики в магазині поперекладати я в будь-якому разі завжди встигну.

Можливо, мені взагалі не варто біло вказувати в резюме компанію того збоченця, але після закінчення університету це була моя єдина офісна робота, без цього «досвіду» мої шанси отримати посаду в «Арс» істотно знизилися б: мало хто охоче бере новачків. А ще мені пощастило, що помічниця Руслану Володимировичу знадобилася терміново.

У плані документів проколів теж не було. Коли мені було шістнадцять років, мама з татом посварилися, міцно так. Не пам’ятаю, в чому там була справа, здається, в переїзді Нати до квартири бабусі, але в будинку деякий час панувала «холодна війна». Я стала на бік мами і, коли отримувала паспорт, взяла її прізвище, а не його. Потім вони помирилися, але я вже не стала нічого змінювати, вся ця історія з паспортним столом мене і так добряче виснажила. Напевно, так судилося долею. Хоча тато мені й досі це пригадує та жартує, що я від нього відмовилася.

Хто б знав, що мені це зараз дуже знадобиться, щоб влаштуватися в компанію Арсеніна не привертаючи зайвої уваги і не засвітити, що ми з Наткою сестри. Прізвища різні? Різні. А по-батькові... У нашому великому місті багато чоловіків на ім’я Михайло, і дітей у них теж чимало.

Кинувши в дзеркало фінальний погляд, оцінила, що виглядаю гідно. Одягнувшись стримано і по-діловому і уклавши волосся в строгу зачіску, виглядаю справжньою офісною леді, якій можна довірити важливу справу. Хотіла ще почепити антикомпьютерні окуляри з нульовими порожніми лінзами, для солідності, але подумала, що це буде вже занадто.

– Надивилася, малеча? А тепер відійди! Підрости спочатку, – величенького зросту дівуля в занадто тісній сукні з дуже сміливим вирізом відштовхнула мене від дзеркала й почала поправляти макіяж. Здається, це одна з претенденток на вакантне місце. Сьогодні вона «розфарбована» в інших тонах, але все така ж яскрава і нудотна.

Ну що сказати?! Так і є, зріст у мене метр шістдесят три, а у цієї шкапи сантиметрів на десять-дванадцять більше, і це я ще її підбори в розрахунок не беру. Але місця тут предостатньо, могла б просто попросити посунутися, якщо я по центру стояла і їй «заважала». А така хамська поведінка заслуговує покарання, безумовно. Ні, вчеплятися їй у волосся я не стала, тут потрібно біло діяти розумніше. Я ж вже казала, що мстива? Першою ніколи конфлікт не влаштовую, але якщо допечуть... загалом, сама ці фіфа напросилася!

Простеживши, як дівчина, навівши марафет, сховалася в одній з кабінок, я тихенько вислизнула із вбиральні і замкнула двері зовні (ключики я ще при вході примітила). Якщо пощастить і сюди деякий час ніхто не поткнеться, це стерво на співбесіду взагалі не потрапить. А я що? Мені чим менше конкуренток, тим краще. Допомога Світланки, звичайно, річ добра, але і самої підстрахуватися не завадить. І зауважте, не я почала грубіянити.

Повернувшись до приймальні, побачила там ще одну здобувачку, ту, що в окулярах на пів-обличчя. Одяглася вона у куций піджачишко і вайлувату спідницю до середини ікри, і цей комплект їй зовсім не пасував. Може, теж побоювалася докучань шефа і хотіла, щоб її взяли за розум, а не за зовнішність? Адже ж симпатична дівчинка! Не була б моєю конкуренткою, я б допомогла їй, щоб вона більше себе не спотворювала. Я теж до цього часу намагалася приховати фігуру і «замаскуватися», але до самоспотворювання не вдалася ніколи.

Разфарбованої дівулі все ще не було, а Ірині на внутрішній номер подзвонив Арсенін, щоб запросила претенденток до кабінету. Дівчина провела нас до коричневих дверей, на яких висіла золотавого кольору табличка з ім’ям президента, побажала успіхів та пішла, залишивши на поталу начальства. Що ж, заради того ми тут і зібралися. Поглянувши на конкурентку, яка тупцювала біля дверей, не знаходячи в собі сил постукати, я взяла справу у свої руки і, оголосивши коридор рішучим «тук-тук-тук», потягнула за ручку дверей.

«А й справді гарний, гад! Розумію, чому у Натки серце кров’ю обливається», – це були перші думки, народжені в голові, коли зустрілася з темними очима Арсеніна. Але тим сильніше забажалося його покарати.