2.

*****

— Наливайте повніше! П'ємо за закінчення школи!! — постійний веселун, їхній класний хуліган Олесь вимагав, щоб у келихах із шампанським траплялося менше піни.

— Дубець, сядь на місце! Ти не в пивниці! — дуже суворо смикнула його математичка, суха і твереза, наче алгебраїчна формула з дужками.

— Авжеж, помітно, — пробуркотів випускник. — Ваше здоров'я, Ганно Миколаївно!

Батьківські збори плекали таємний план обмежитися безалкогольним шампанським, що створює святкову атмосферу лише піною й гучним салютом корків. Але досвідчені завуч та директорка заперечили:

— Шкільній охороні й без того доведеться відловлювати протягом всенької ночі в усіх закутках, у садку і всередині помешкання компанії старшокласників з контрабандними пляшками міцних напоїв! Нема чого їх зайвий раз провокувати на зухвалість, мовляв, при такому «шампанському» на столі, помовчите, дорогенькі вчителі!

Батьки не сперечалися. На загальному внеску за випускний це не дуже позначилося.

Розпочинався вечір трохи скуто. Вальс був даниною традиції і випускним сукням, щоб юні красуні хоч би на початку урочистості виглядали на танцполі пристойно. Власне вбрання — данина тої ж таки традиції, вбиратися на останню шкільну гулянку якось особливо. Щоправда у багатьох дівчаток «вечірні та коктейльні сукні» пасували до вальсування приблизно так само, який вигляд має на корові оксамитове сідло із золотими китицями. Проте різкий контраст між святковою зовнішністю і шкільними буднями все ж вражав. Хлопці у випускних костюмах виглядали не краще, але більш одноманітно. Мало хто дійсно мав вигляд привабливих «молодих дорослих», як належало на випускному.

І все ж репліки: «Відпад!», «Оце втнула!», «Овва, який зачесончик!», «Яка краватка! Дідусева?», «Костюмчик заздалегідь для весілля шили?», «Макіяж забійний! Він у темряві світиться?» — лунали щиро.

В цілому, після урочистої лінійки, кількох чуттєвих та нудних промов перших осіб школи, і дрібних формальностей, на зразок вальсу, розпочалася звичайна дискотека. Однак загострення пристрастей робило її особливою. Останньою в цих стінах! Як довго вони чекали цієї «сурми» — законного права більш ніколи не повертатися сюди, не сидіти за партою, не слухати всіляку нісенітницю і не нудитися приреченістю, молячись, щоб сьогодні не викликали! За відібрані роки молодості хіба не заслужили вони можливості хоч один раз відірватися на повну?!

Насправді... здається, ні.

— Поводьтеся пристойно! Пам’ятайте, ви в стінах школи!

Хіба тут забудеш? З одного боку всі звикли, що в цьому царстві знань існують дві паралельні реальності: уроки і перерви. Лінійки й свята, такі як новорічний вечір або випускний. Але в тому і проблема: школа завжди залишалася школою. Це не клуб, не ресторан, не та територія, де веселим товариством збираються люди, котрі знають один одного багато років. Тут збиралися вчителі та учні, звичайні люди опинялися тут випадковими гостями і неодмінно ставали на чийсь бік. Як не намагалися вчителі доводити на неформальних зборах в їдальні, що вони — так само люди, й учні для них — справжні «молоді дорослі», готові до виходу на свободу, в це не вірилося щиро. Серце не обдуриш, тим більше на святі. Шизофренічне роздвоєння особистості від конфлікту шкільних правил і правил веселого відпочинку завжди відчувалося.

— А бачили, бачили, Ковальчучка вирядилася наче принцеса!

— Ще б пак! Для неї сьогодні справжнє свято! Іспити здала на вищі бали, можна розслабитися і порадувати учілок своєю гидотною правильністю востаннє!

Вероніка чула цей шепіт і потай всміхалася. Вона виглядала справжньою випускницею — легкою, юною, спрямованою в нове життя і у вдалій сукні ніжного відтінку, що летить хвилями під час танців, на противагу багатьом однокласницям, одягненим в чорне або червоне. Неодмінно — щось затісне, спекотне, з вульгарними сіточками.

І Веронікин хлопець Роман мав природній вигляд у світлому костюмі, й навіть непогано навчився танцювати вальс за місяць тренувань. Цього не промовляли вголос, старанно роблячи вигляд, що просто зобов'язані танцювати на урочистій лінійці й виконують доручення завуча, Вероніка і Рома потай мріяли, що скоро будуть вчити перший танець для свого весілля. Звичайно, батьки можуть наполягати, що спершу навчання, а лише потім... Але помріяти ж можна! Крім того, протягом останніх двох років батьки добре знали плани своїх чад і проти раннього шлюбу жодного разу відкрито не заперечували. Ромчина бабуся часто зітхала, не довіряючи сучасній молоді, проте потихеньку.

Коли шведський стіл був «по-полтавському» розграбований, дозволені напої випиті до денця і почалися танці, виходити в центр залу ризикували далеко не всі. Хлопці боялися відмови і кпинів, а багато дівчат не те щоб ходити, стояли на незвично високих каблуках не дуже впевнено. Лише Дубець не соромився висловлювати радість буйної танцем, але надавав перевагу танцювальним соло, а ще краще гуртку прихильниць, що верещали від захвату.

Вероніка літала на крилах. І справа не лишень у нових італійських босоніжках, які навіть не відчувалися. Вона раділа близькій свободі. І зовсім не розуміла кислих фізіономій товаришок по навчанню, що тусовалися по кутах дрібними групками. Дівчата про щось шепотілися, деякі навіть пустили сльозу, прощаючись з класною керівницею. Відмінниці Вероніці анітрохи не було соромно за свою радість. Вона навіть не намагалася приховати посмішку, що виникала у відповідь на здивовані погляди учениць і учілок.