3.

«Як? Тобі не шкода розлучатися з коханою школою? ТОБІ ?! »

"Ні краплини!" — хотілося крикнути Вероніці, закрутитися на місці й підстрибнути на одній ніжці.

На неї дивилися співчутливо. Втім, одна дівчина з їхнього класу — далеко не відмінниця — дійсно втнула! Не просто прийшла вся в чорному, навіть з чорним вуалевим  бантом, що нагадував траурну фату. Її стрічка зі срібною написом «випускник 20**» теж була чорною — точнісінько стрічка з цвинтарного віночка. Явно Христинка пофарбувала її сама і вже постаралася — креатив вийшов страшенний!

Їй також співчували. Треба ж так побиватися, бідолашка! Хто б і подумати міг, що для цієї похмурої одиначки чогось шкода в минулих шкільних роках. Здається, ніхто, крім Людки, так і не здогадався, що це її форма протесту проти бундючних розфарбованих випускниць, саркастична радість. Чорний гумор. Ось такою буває радість!

— Потанцюємо? — поруч один за іншим з’являлися хлопчаки-однокласники і майже незнайомі, з паралельного класу. Вероніка не відмовлялася, хоча її запрошували лише на повільні танці. На швидких вони з найкращою подругою Людкою самі стрибали у колі, наче скажені кози. І сміялися, сміялися...

Ромчик не приховував, що не любить галасливі збіговиська і танці. Але не вимагав, щоб через це Вероніка лише підпирала стіни або ходила за ним по п'ятах. Хай веселиться! На неї з боку теж дивитися приємно, навіть у натовпі.

— Ох! — втомлено видихнула Людка після чергового буйного танцю. — Я скинула достатньо калорій, щоб дозволити собі торт, тістечка і все, до чого дотягнуться ручиці! Що про це каже народна мудрість? Краще вчасно віддихнути, ніж здохнути, еге ж?

— Еге ж, — життєрадісно погодилася Вероніка. Вона також розшарілася і відчувала легке запаморочення, чи то від галасу, чи то від шампанського. — Ти відновлюй калорійний баланс, а я вийду надвір. Хочу охолонути! Спека, як у лазні!

— Гуляй, тільки гляди, не застудився. Краще поклич Ромчика, нехай він зігріє, коли що, — повчала її подруга.

Вероніка скористалася б розумною порадою, але ніде, ані в залі, ані в коридорі Романа не помітила. Спитати хлопчаків побоялася: зрозумівши, що їй потрібна компанія, неодмінно хтось прив’яжеться, пропала прогулянка! Сьогодні вона аж занадто популярна. Чи то плаття крутиться і злітає так гіпнотично, то чи впевнене сяйво її личка приваблює метеликів, але поруч з Веронікою їм наче медом намазано! Була б американська школа, її вже давно обрали б королевою випускного. А непогано вийшло би! Адже вибирається завжди пара, а не тільки дівчина. А окрім Роми, які кандидати? Дубець? Ну, не смішіть, у жорстко приталеній сукні та ще й після банкету сміятися важко!

А непогано б засвітитися наостанок у коронах! Це залишиться у літописі школи, були б гарні фотки... Могли б колись дітям показати: ось, мовляв, якою парочкою були ваші батьки ще до весілля! Ніхто навіть не сумнівався, що вони створені один для одної! Але і зараз лишиться у святковому відео хоч шматочок їхнього вальсу. Звичайно, залежить від того, хто буде монтувати! Якщо Дубець або Моторний — не дай Боже дивитися цю оргію! Проте пафосний «випускний фільм» вже замовлений професіоналам, тож і пристойні світлини й відео все одно будуть.

Полишивши мляву «тусовку», Вероніка вийшла в сад і крокувала, не дивлячись, куди, захоплено вигадуючи, як урізноманітнити і прикрасити історичну відеохроніку. Підсвідомо, вона шукала вільну лавку, ніжки, нехай навіть у зручному взутті, все ж таки не залізні! Під час найбільшого розпалу веселощів всі пам'ятали, що сили потрібно берегти: подобається — не подобається, але свято триватиме до ранку. Також традиція!

Шкільний садок, де їхній клас і багато поколінь до них висаджували груші, вишні та яблуні, обкопувати кущі й пололи клумби на весняних уроках трудового виховання, вночі виглядав цілком романтично. Галявинки і невисокі деревця щедро посріблені місяцем — не гірше, ніж у міському парку. Тільки лавок замало. Хто не встиг... гуляй повз. Вероніка помітила в садку кілька парочок і поспіхом відійшла, щоб не заважати.

На її плечі лягли широкі гарячі долоні. Хлопець пригорнув її до себе й поцілував, хоча вона намагалася ухилитися. Навіть не по суміші тютюну з пивом, за першим жестом, задовго до поцілунку вона впізнала, що це не Ромка. Зріст такий самий і костюм світлий, але і у повній темряві Вероніка не переплутала б!

— Сашко! — вона з силою відштовхнула некликаного залицяльника. Той похитнувся. Схоже, нетвердо стоїть на ногах. Гуляв по садку не у пошуку романтичних пригод, а в тому товаристві, де потайки курили і випивали подалі від пильних очей.

— Ти що собі намислив? Вважаєш, випускного без бійки не буває? — гучним обуренням Вероніка приховувала розгубленість. Все ж таки, ніч, вони майже самі й досить далеко від школи... Чи вчасно почують, якщо доведеться кликати на допомогу?

— Не втримався. Ти така гарна! — усмішкою Сашка Моторний також прикривав збентеження, і Вероніка відчула його слабину.

— Хто ж так робить компліменти? І тим більше, так жахливо цілується? Не вмієш, не лізь, якщо не кликали!

— О, так ти і в цьому відмінниця? Знаєшся? Навчи! Ти ж любиш вчити всіх, хто не просить! Можливо, я не перший рік цього чекаю!