8. Що там на горищі?

«Ой, леле, це гірше, ніж крики жабок, — невдоволено подумала Вероніка. — Треба змінити рингтон».

— Привіт! Де ти поділася? — виключно життєрадісно затріщала Людка. — Зустріла у магазині твоїх, мені сказали, ти пішла у монастир, або в підпілля... або просто вирішила землянку в лісі викопати, я до ладу не зрозуміла. Але поки в тебе не відібрали останній засіб зв'язку з величезним світом, і, найголовніше, зі мною, розповідай!

Тон подруги не допускав заперечень. Відв'язатися, сказавши: «Знаєш, зателефонуємо завтра, я читаю питання з географії!» — від неї не вийде. Та й не хотілося. Рідний Людчин голос заспокоював краще, від жаб'ячих серенад. Подруга вміла підколоти Вероніку так, що та, навіть із найглибшої депресії не могла не відповісти, і волею-неволею трохи відштовхувалася від дна.

Почувши план «самоізоляції», Людка негайно стала над ним, м'яко висловлюючись, кепкувати. Хоча проти самого від'їзду «на дачу» не заперечувала.

— Поглянь, у твоїй глушині навіть зв'язок бере! Чи це ти на дах влізла, щоб сигнал зловити? Кровопивці не загризуть?

— Знущаєшся, ми в одному місті-столиці, взагалі-то перебуваємо! Чом би тут зв'язку обриватися? І жодних комарів навколо нема. Я в хаті, так само, як ти! На дивані сиджу!

— Дивуюся, що не лежиш на печі! — гигикнула Людка. — Це ми в рівних умовах? Коли я сиджу на балконі в крутому спальному масиві столиці, на п'ятнадцятому поверсі, куди навіть комарі не долітають, а ти — в найвіддаленішому кутку Жабокруківки? Без води, без інтренету, зі зручностями надворі?

— До речі, всі зручності в будинку, з інтернетом включно, напевно. Я навмисне не брала смартфон і ноут, щоб не відволікатися. Тому перевірити не можу. Але, судячи з інших прикмет, тут все на рівні. І взагалі, бачила б ти це «село»! Над кожною хижкою  супутникова тарілка стирчить, їздять на джипах, з усіх боків суцільна цивілізація, навіть нудно! Добре хоч я живу серед приватних будинків, бо проїжджала тут всіляких монстрів зі скла і бетону, виблискують так само нахабно, як і в центрі!

— Ой, та що там виблискує? Офіс міського сміттєзвалища?

— Пивзавод, здається.

— Ого! Тоді я тобі навіть заздрю. Весело живеш! Тільки віконце на ніч щільніше закривай, хтозна які випаровування там у атмосфері літають, ще отруїшся, кошмари насняться. І з ранку пивне похмілля наздожене! — Людка захихотіла, та спохопилася, перейшла на тривожний тон: — А скажи, у тебе там є підвал або горище?

— Поза будинком точно якийсь кам'яний сарай стоїть, то чи гараж, то чи льох. Там замок висить, не знаю, що всередині. А підвалу начебто немає. Лише комора. Хоча сходи нагору є. Я поки не перевіряла, там житлове горище чи склад, чи просто вихід на дах? Ще не лазила.

— То чого ти чекала весь день? Жаб і круків рахувала? Горище це ж для фільмів жахів перша справа! Точніше, друга. Підвал все ж таки краще... Але! Я чула, в сільських будинках на горищах часто зберігають домовини. Новісенькі, про всяк випадок, раптом знадобляться, а тут вже твій розмірчик готовий, щоб довго в черзі не стояти. У тебе на горищі труни немає?

— Припини, дурості молоти! — майже зойкнула Вероніка. Їй вперше видався порожній будинок незатишним, занадто великим і... чужим. Зі своїми таємницями, про які вона й гадки не має. Адже будинок точно дуже старий, тільки зовні на ньому тонкий шар євроремонту. А що всередині?

— А на млинах полюбляє жити нечиста сила, — не вгамовувалася Людка. — Ти ж десь біля Пирогова, еге ж? Там точно є млини!

— Всі вони дуже далеко від мене, не побачиш, як не підстрибуй, навіть з даху, — похмуро відповіла Вероніка. — Припини, ти навмисне мене лякаєш?

— А як же, це ж весело! Мені нічого не загрожує, я ж у себе вдома! А ти все ж згодом перевір горище, мало чого...

— Не зараз же! Куди я проти ночі полізу, це й справді страшно!

— А нащо тягнула до темряви? Хіба незрозуміло, що новий будинок потрібно гарненько оглянути, а ще краще побризкати святою водою, перш ніж ризикнути спати в ньому!

— Це гарна думка, — пожвавішала «дачниця». — Мама дала мені трошки святої водиці, щоб по кутах побризкати. Без тебе я мало не забула! Дякую, зроблю.

— А горище?

— Завтра, — байдуже позіхнула Вероніка, одразу розуміючи, що не прочитає більше жодного абзацу з підготовки до іспитів. — Добраніч!

— І тобі солоденьких снів, — Людка ледве не ляпнула щось про ворожіння на нареченого, але вчасно припнула язика. Жарти не повинні переходити межи дружби. А вона якраз хотіла підбадьорити подругу, а не залякати її перед сном.