14. Таємниця сукні

Сльози самі собою покотилися з очей. Весільне вбрання зачепило свіжу рану. І так підло, несподівано!

Щоб розгорнути сукню, Вероніка дістала її зі скрині й тримала перед собою на витягнутих руках. З подолу щось сумно закрапало, із шарудінням посипалося на соляну підлогу. Вероніка злякано підхопила плаття, думаючи, що перлова вишивка розпустилася і падають сльозами намистинки. Але то були такі ж самі дуже великі кристали кам'яної солі, як на підлозі.

Дивно, в пакетах з магазину великі кристалики рідкість, а тут тільки великі, не піщинки. Наче хтось навмисне просіював сіль, відбираючи більшенькі та  біліші шматочки. Сукня всередині теж була «законсервована» сіллю. Може, тому здавалося ідеально новою, тільки-тільки-но з голочки, нібито її навіть приміряти не встигли...

Вероніка прискіпливо розглядала весільне вбрання. Фати у скрині не знайшлося, проте, прийняти білосніжну сукню за коктейльну аж ніяк неможливо.

Визначити, наскільки вбрання старе, коли зшито, за фасоном не вдавалося. Фасон — дизайнерський, швидше за все, ця сукня — єдина в світі. Ну, що сказати, облягає фігуру, вкорочене попереду, з фігурним вирізом на грудях, всюди по краю ажурні фестони-витинанки... Тримається не на тонких шлейках, а гарні рукава-дзвіночки вище ліктя. На якийсь Паризькій виставці так і сто років тому могли пошити, і минулого року воно б стало сенсацією високої моди. Звідки це диво «від кутюр» у Жабокруківці?!

І головне — найменшого дефекту, жодної плямочки, найдрібнішої дірочки, ниточки, що розпустилася, відірваної намистинки або страза Вероніка вгледіти не змогла.

Це засмутило її ще більше. Найнезначніша плямочка робить весільне вбрання непридатним для урочистості за всіма правилами. Вероніці хотілося, щоб сукня виявилася старою, або нехай новою, але відкладеною як зіпсута. Але навіщо зберігати вбрання з такими пересторогами, якщо воно вже «колишнє»?

Пояснення лише одне: ця сукня ще чекає на свою жертву... Тобто, наречену. У справжніх господарів будинку підростає дочка або внучка, якій хтось вирішив подарувати дорогу сукню. Можливо, віддав свою, щасливу, або купили заздалегідь. Ось і зберігають його. Чом не логічна версія?

Так зовсім нелогічна! Хто ж шиє таке вбрання заздалегідь, навіть не уявляючи, кому воно стане в нагоді або сподобається? Хіба що зберігає свою сукню для нащадків, анітрохи не боячись, що незвичний фасон вийде з моди. Проте, взагалі-то, якщо на сукні зовсім немає слідів використання, хіба не краще продати її за великі гроші, ніж зберігати невідомо скільки років, невідомо для кого?

Вероніка зараз думала про інше. У неї вдома немає весільної сукні, хоча плани на близьке весілля були. А у деяких подруг, навіть з її класу, тим більше, у старших дівчат, таке дивне вбрання іноді зустрічається у шафі. Його купують «на виріст», за першої ліпшої нагоди, невідомо навіщо, або отримують у спадок від старших родичок. Потай сподіваючись, що коли вже сукня є, то й привід надягти її не забариться. Бути весіллю! Не годиться такому вбранню лежати без діла, річ яскрава, хочеться в ній похизуватися на людях.

Крім того, Вероніка знала, що в різних клубах і культурних закладах типу консерваторії або школи мистецтв, кілька разів на рік проводять справжні бали, не те, що їхній випускний. Туди ходять танцювати у бальних сукнях, в тому числі у весільних, які ідеально пасують до полонезів і вальсів. Тож у багатьох дівчат, хто займається в клубах танців, може абсолютно не бути планів заміжжя, проте сукня без діла не гуляє.

Але є третя, найстрашніша прикмета. Її Вероніка згадала першою, а іншими думками лише вмовляла себе не думати того, що думалося проти волі. Якщо дівчина померла незаміжньою, а вбрання нареченої вже чомусь в її шафі знайшовся, він дуже легко перетворюється на ідеальний саван. Бо розраховувати продати сукню за таких трагічних обставин не вийде — забобонні всі, не куплять. Обманювати — страшно, раптом, накличеш ще якесь горе, свого тобі мало? Ось і ховають не справджену наречену в тій сукні, в котрій не довелося їй покрасуватися за життя. Саме таку роль Вероніка зараз і приміряла на себе.

Струсивши гіпнотичне навіювання весільного вбрання, дослідниця горищ поспіхом кинула його назад до скрині й грюкнула кришкою. Немовби сукня могла вискочити і силоміць вдягнутися на порушницю її спокою.

Від майже невідчутного соляного запаху почала крутитися голова. Зрештою печера навіть із дуже чистим здоровим повітрям, це майже склеп! А скриня дійсно скидається на труну. І в ній так і чатує на біднесеньку наївну «дачницю» білий перловий саван...

Стоп машина! Досить! Вона прийшла досліджувати горище? То не заспокоїться, доки не обійде його повністю! А вже згодом обміркує жахливу та прекрасну знахідку.