25.

Біля будинку, коли вона вже відкривала ворота, повз неї хвацько промчав білявий пацанчик на велосипеді. Зупинився, так що шини сердито зашипіли, і потихеньку, крадькома повернувся, озираючись на всі боки і ведучи велосипед поруч.

— Ти тепер тут живеш? — шепеляво запитав він «дачницю». Малюкові було років вісім-дев'ять.

— Тимчасово, тільки влітку. А ти місцевий?

— Ага. Послухай-но... — місцевий житель перейшов на змовницький шепіт. — Ти вже бачила, як відьма літає?

— Яка відьма? — Вероніка внутрішньо завмерла, сподіваючись перевірити ще одну гіпотезу.

— Так Інка ж! Отам живе, — хлопчак не показав на страшні для нього ворота, тільки красномовно повів бровами в їхній бік. — Навпроти тебе!

— Я не бачила, — зобразила щире розчарування Вероніка. — І часто вона літає?

— Думав, вчора вилітала з труби. Такий вночі вітрюган гуляв, саме той, її! Точно не бачила?

— Ні, я все проспала, — безтурботно збрехала Вероніка, чомусь вважаючи за потрібне шифруватися від юного аборигена. Раптом він шпигун? — А хто тобі сказав, що Інна літає?

— Вона ж відьма, — як беззаперечний зрозумілий аргумент пояснив хлопчисько.

— А це ти від кого знаєш?

— Так всі це знають! — він махнув рукою в обидва кінці вулиці, маючи на увазі загальний консенсус односельчан в даному питанні.

— А знаєш, хто господарі того будинку, де я живу?

— Кравченки.

— А точніше, хто там постійно живе?

Пацанчик здивовано знизав плечима:

— Дядько Толя.

Очевидно, він не вірить, що дорослій дівчині дійсно потрібні подробиці. Адже «всі це знають!» Він ще пом'явся, нерішуче стрельнув очима, проте все ж таки запитав:

— Ти того... не боїшся? Ну, жити поруч з відьмою?

— Я ж за парканом! — Вероніка променіла щирою хоробрістю. — А ти чого її боїшся? Що вона тобі зробить?

— Різне може... Може зробити так, щоб риба не ловилася, щоб м'яч в грі завжди летів повз ворота. А ще приходить уві сні, стоїть і… ДИВИТЬСЯ. Деякі хлопці казали, вона підходить до їхнього ліжка і душить... Якщо чимось образив її, звичайно. Ну, а всі баби кажуть, вона їм городи сушить, у корів молоко відбирає, коли буря, тоді літає, а ще... Може на смерть зробити, — додав він ледь чутно, одними губами.

— Що зробити? — Вероніка теж знизила голос до шепоту.

— Не знаю, щоб помер хтось.

— А навіщо?

— Якщо посварилися з нею... — Від далекої хвіртки хлопчиська хтось покликав. Він нетерпляче озирнувся, нашвидкуруч попрощався з «дачницею» і схопився на велосипед: — Тутечки я! Тихо, мамо, вже їду!

Вероніка провела його довгим поглядом і зітхнула. Вона раптово так скучила за батьками, що ніякою самостійністю цього не переб'єш. Швидше пішла до будинку, скип'ятила чай, взяла телефон і півгодини розмовляла з мамою. Хотілося довше, але ж потрібно спритно уникати зайвих питань, зводячи все до планів вибору факультету.

*****

Навчання, яке підкріплюється чаєм з різними хрусткими «гризликами», котрі стимулюють мозкову активність, справа хороша. Головне — серйозна і потрібна. Але перед полуденком Вероніка відчула занепокоєння. У неї закінчилася привезена з дому свічка. Господарських товстих свічок на кухні цілий оберемок, а ця свічечка — церковна, освячена. Попереду ніч, а навпроти живе відьма... мимоволі відчуваєш себе трішечки Хомою Брутом, а ще трішечки — мисливцем за монстрами. Але якщо вже ти професіонал, то без свічки, як здолати нові сюрпризи цього будинку?

Глянувши на схемі, що найближча церква тут на Сороковій горі, навіть не потрібно переходити кордон музею, Вероніка вдягла єдину відносно довгу спідницю, щоб не бентежити «відсталих селян» і пішла звичною вже дорогою через рейки «до сусідів». Йшла рішуче, відганяючи думки про неприємний знак з багатьма хрестиками на мапі поруч із церквою.