30. Перехресне прокляття

— Людка-а-а, — максимально благально прохала Вероніка. — Будь справжнім людом, допоможи! Збери мені всі відомості про Пирогів, щодо будь-яких історичних пам'яток та інше, крім музею архітектури. А то я сиджу тут, наче у величезному відьминому котлі суцільної містики, а інтернету немає... Про якісь тіні ченців базікають, ніби вештаються тут по околицях... Та ні, потім розповім, завтра, тепер мені вчитися потрібно... Ну, не встигла, не замалювала ще. Зроблю, точно зроблю!.. Еге ж, бувай-гудбай!

Йдучи додому з кладовища, «дачниця» помітила гуляння на Лауреатській і чула уривки пісень. Тепер веселощі докотилося і до Жабокруковки. Прошумів потяг, відстукали колеса, а слідом хор чоловічих голосів не особливо мелодійно виводив слова:

Ой, край лісу, лі-і-ісу, за селом!

Там гуляла парочка ве-се-ло!

Ой, на зорі-зореньке розійшлись!

Тільки місяць їх додому проводив!..

Схоже, співаки не звернули на Фестивальну, а йшли вздовж колій, бо їхні голоси віддалялися.

Про всяк випадок, раніше, ще до вечірнього чаю, Вероніка відновила захист будинку. Запалила свічку, побризкала святою водою. Як вміла, помолилася, всіляко запевняючи себе, що не настільки боїться відьми, щоб дозволити страхам вижити її з дому або змусити тремтіти у ліжку без сну.

Що ще у Інки в резерві? Політ на мітлі? Зграя кажанів? Чудовенько, нехай прилітають! Відправляться з писком услід за кабанчиком! Навіть вікна закривати сенсу немає: від великих нападників там грати, проти дрібних спрацює соляний бар'єр. Шкода, полин закінчився. Адже це зілля не тільки злих духів, але і комарів відганяє.

Взяти ще оберемочок з горища? Красненько дякую! Так чи так завтра доведеться лізти за сукнею, адже обіцяла! Людка інакше історичну довідку не дасть, вона вередлива, до того ж принципова.

Вероніка свідомо тягнула час, аби не спати. Навіть віщого сну боялася. Не хотіла стикатися з таємницями та відьомськими штучками уві сні. Поки не спиш, все здається під контролем. Не підходь до вікна і не побачиш привида, не відчиняй двері  —  не впустиш нікого, кого не хочеш бачити поряд. Але якщо заснеш… будеш тікати і не втечеш, будеш закриватися на всі засуви, а двері відчиняться… Знаємо такі сни! Вероніка читала допізна. Укріплена на блюдечку, поруч з ліжком догорала свічка. Але довелося-таки вимкнути світло і лягти. По той бік закритих повік промайнули сьогоднішні картини: хлопчисько на велосипеді, жіноча фігура на дереві, обличчя Таїсії на пам'ятнику, докірливий погляд рудої корови, напівтемрява сільської церкви, тужливий спів, що летить не вгору, до неба, а до воріт цвинтаря...

Майже негайно, варто було трішки почати засипати, в сон тихенько прокрався нічний скрип: «Кви-іллі, кві-іллі...»

— Шлагбаум піднявся... — сонно пробурмотіла Вероніка і посміхнулася своєму відкриттю. Хоча краще, якщо б це знову виявився прапор, схожий на вітрило...

Стоп! Її нібито струснули за плечі.

Шлагбаум? Можна проїхати? Та це з виходить, дивні звуки попереджали її про те, що межа відкрилася! Збіг чи ні, але зазвичай після цієї милої «пісеньки» починалося таке...

— Кві-іллі!.. — прозвучало особливо нервово.

«Ти не спи!» — перевела Вероніка.

— Я не буду... — вона проти волі позіхнула. — Намагаюся... Хоча... хіба не повинна з відьмами розбиратися Таїсія? Хоча б, коли я сплю... І взагалі, до чого тут я? Це місцеві розборки...

Намагаючись подолати чергове позіхання, Вероніка провалилася чи то в безпам'ятство, чи просто в минуле...