40.

«Якщо Ляна не сходила зі стежки, рано чи пізно вона вийшла б або до монастиря, або біля житлового масиву на Мишоловці, або — на проїждже шосе, йдучи вздовж паркану музею. В усіх випадках, як мені здається, поліцейські нишпорки взяли б слід, особливо, якщо правду кажуть, що наречена пішла босоніж...

Але слід загадково обірвався.

Щоб провалитися у той самий коловорот — дірку чи то пак, воронку у просторі, далеко ходити не обов'язково. Досить опинитися в потрібному місці, в потрібний час і... зійти зі стежки, здається. Просто на стежці з ним не зустрінешся? Дуже добре! Я туди не прагну!

Так, схоже, наречена пропала просто звідси...

Що її налякало? Чомусь мені здається, сюди вона прийшла ніби уві сні, і якби продовжувала спати, йшла б або прямо і донизу, в урочище, або широкою стежкою вздовж узлісся. Але щось її тут розбудило. Може, ранковий бігун чи велосипедист, чи різкий крик пташки... Вона розгубилася, заметушилася і... Далі нічого невідомо».

На тому місці, де знайшлася намистинка, Вероніка провела слідчий експеримент. Почала рвучко озиратися, крутитися на місці, уявивши, нібито не пам'ятає, як тут опинилася. Куди в цьому випадку їй би захотілося бігти?

Певна річ, що до світла. Знову на край урвища. Там люди і знайшли сукню. Невже, межа Темного лісу проходить зовні? Втім, логічно. По грані смерті. Дівчина могла зірватися з обриву або стрибнути сама, але тоді б її тіло знайшли. Пошукова група точно заходила сюди і дивилася з обриву на звалище — внизу було порожньо.

Але якщо прийняти містичну версію, наречена зникла, не дійшовши до обриву. Провалилася крізь землю, у інший світ, де живуть якісь темні створіння, примудрившись вискочити із сукні. Коловорот це на кшталт виру, те, що затягує — воронка невисокого смерчу. Ймовірно, людина у ньому дійсно падає, неначе в колодязь, або літає по колу, ніби на каруселі, доки остаточно переміститься за межу. У будь-якому випадку, відцентрова сила, яка здатна зірвати верхній одяг або вирвати щось з рук, там є. Звичайно, якщо припустити, що часові та просторові коловороти у інший світ взагалі існують.

Вероніка вже виходила з лісу, коли сталося те саме неочікуване зміщення простору...

Все вщухло. Пташки перестали тріщати й цвірінькати. Ноги обвіяло легким холодком...

Озирнутися було страшно, але здавалося, що небезпека чигає на неї саме ззаду. Вероніка боялася не лише кинути погляд через плече, найбільше вона боялася відірвати ноги від доріжки. Ніби вони самі здатні зійти зі стежки, якраз коли це небажано.

Все ж таки вона зібралася з внутрішніми силами і озирнулася.

Між чотирьохсотрічним дубом і кущем бузини залягла густа тінь. Занадто чорна для раннього вечора. У ній вгадувалися обриси великого кабана.

Шукачка наполегливо вмовляла себе, що їй все здалося, у неї багата уява, а це лише тінь від куща... Але в густому присмерку блищали очиці з червоними злісними вогниками і кінчик правого пожовклого ікла був відламаний...

Тремтячими руками намацавши в сумці коробку солі, Вероніка всю її пожбурила у кущ. На льоту коробка відкрилася і обсипала бузину снігом посеред літа. Тоді всі сумніви зникли: справжній розлючений кабан вискочив з-за куща і...

Більше Вероніка не озиралася. Вона кулею мчала назад у долину, між двох озер, Цегляним провулком...

За спиною постійно вчувався важкий тупіт і хрипке порохкування: «Рох-рох-рох...» Але хотілося вірити, що це тільки ілюзія від жаху. А насправді кабан відстав... Або не наважився бігти повз житлових будинків ясним вечором... Або жодного кабана взагалі немає і не було!

Ледве-ледве розминувшись з потягом, сподіваючись, що тепер вже точно відірвалася від переслідування, Вероніка звернула на Фестивальну, вихором промчала до будинку Кравченків, миттю відчинила ворота... помучилася на хвильку довше ніж звичайно із замком на дверях, мало не отримавши від того розрив серця... Все ж нарешті увірвалася до будинку, зачинила залізні двері, закрила зсередини засув, виявлений зовсім нещодавно, у перші відвідини «милого кабанчика», добігла до ліжка... знесилено впала обличчям у подушку, захекана, не пам'ятаючи себе від бігу — шкільний крос зовсім не входив до числа її улюблених занять, — і провалилася у важкий сон.