41.

*****

— Агов, подруго, ти жива там?

— Не знаю, Людо... не впевнена! Подзвони трохи пізніше... І, будь ласка, з'ясуй за цей час, чи є в Голосіївському лісі дикі кабани? Не питай, дуже потрібно! Я потім розповім. Еге ж, чекаю!

Подруга розмовляла хрипко, «вмираючим» голосом, але останнє прохання прозвучало чітко і серйозно. Практична Людка полюбляла конкретику, вона отримала завдання і відключилася. Вероніка вкрай неохоче вилізла з ліжка.

До світанку вона вже раз вставала, переконалася, що кабана за дверима не чути, нормально вклалася і спала до телефонного дзвінка.

Телефон знову запищав через годину, Вероніка на той час уже допивала чай після сніданку.

— Привіт! То що, водяться?

— Ееее, тут два варіанти, — протягнула Людка. — Голосіївський ліс входить до національного парку «Голосіївський». Там повно лісових ділянок південніше від Києва, і там, у Лісниках, Конча-Заспі, Мригах кабани водяться. Їх досить багато, взимку їх спеціально підгодовують співробітники парку. Але якщо брати тільки твою ділянку — Голосіївський ліс, північніше Пирогова, затиснутий між житловими масивами і дорогами, тоді — ні. Не повинні у вас там бродити ані кабани, ані дикі кози... Максимум — лисиця, заєць, сова, куниця, борсуки. А тобі навіщо? Бачила кабана?

— І не вперше бачила, — зітхнула «дачниця». Людка принишкла.

— Варіант здичавілої свійської свині не пропонувати? — обережно уточнила вона.

— Пропонувати варіант відьмацьких фіглів, — буркнула Вероніка, здаючись. — Це її «кабанчик» за мною ходить. Дістав вже!

— Сниться?

— Якби ж то! Крізь двері ломиться... А вчора кілометрів зо три від нього тікала, не менше! Ледве жива! Добре, що вниз, підгірку... А уяви, як я злякалася, — Вероніка повеселішала: — Я, коли прибігла, миттєво у ліжко звалилася, відключилася. А вранці встаю... від ліжка до дверей і на ганку криваві сліди!

— Виявилося, критичні дні? — пожартувала Людка.

— Ногу під час бігу чимось зачепила й не помітила. Подряпина! Хоча й те, що ти сказала, дійсно на день раніше почалося. Мабуть, перезаймалася я вчора фізкультурою, добігалася!

— Ну, хоча б тепер ти знаєш, що не вагітна, теж плюс!

— Людка!!! Ти, взагалі, про що думаєш? Це абсолютно неможливо!

— Гаразд-гаразд, не галасуй, я більше не буду. Але кабан... ти впевнена, це не глюк?

— Та яка мені різниця, якщо глюк? Головне, що він здоровенний! Тупотить так, аж земля трясеться! І прикмета особлива є: одне ікло трохи відламане. Але мене більше цікавить, що він води і солі боїться, а цього добра у мене навалом. Тож у будинку я відіб'юся. Але вчора!.. Мамо рідна, як я тікала! А якби він мене наздогнав, як ти думаєш?

— Якщо кабанчик — це морок, то розрахований він навмисно так, щоб він тебе ніколи не наздогнав, тільки лякав. Але, можливо, він щось гірше за галюцинацію. Ти б все одно його подолала, подруго! Нехай, наздогнав би, полила б ти його святою водичкою, сама кажеш. Якщо це не дикий звір, я майже спокійна за тебе, впораєшся! — обнадійливо запевнила Людка. — А куди це ти лазила, де кабани водяться? Що-небудь дізналася по нашій весільній справі?

— По слідах нареченої ходила. Ще одну намистинку знайшла. Більше нічого особливого, крім кабана, але, схоже, наша версія про Темний ліс підтверджується. Нікуди вона фізично не пішла, а перемістилася супротив законів фізики.

— Цікаво! Гадаєш, Інчине вартове закляття тебе підстерегло, коли ти далеко від дому пішла, або кабан там саме кордон охороняв? Інка сама щось знає?

— Гадки не маю. Якби я тоді з'їла тільки редиску, і сама Інна про «кабанчика» не жартувала, я б, чесне слово, подумала, що це фокуси Ляни, а не відьми!

— Чому?!

— Та тому що ти йдеш слідами примари і весь час на щось дивне нариваєшся! Логічно, якщо це пов'язано, хіба ні? Та ще ці звуки... Ніби сигнал тривоги. Як будильник потойбічний... Слухай, майбутній біолог, глянь, які в цій місцевості сови водяться. І знайди мені запис крику сови. Хочу дещо перевірити.

— Хвилиночку! — жваво відгукнулася Людка. — Стривай, я зараз гучний зв'язок ввімкну... Еге ж, ось. Сіра сова... Слухай.

Вероніка почула різкі викрики, що переходили у вереск. А потім глухе «угу-гууу».

— Схоже?

— Ні-і. Зовсім не те. Спробуємо крик пугача.

З трубки басовито заухало.

— Не те, — розчаровано зітхнула Вероніка.

— Тоді ось ще варіант, вухата сова. Слухай!

Протяжне «уууу-гууу» трохи нагадувало нічний звук перед появою кабана, але крик сови все одно не збігався з тихим «уууу», яке пригадувалося Вероніці. Тільки згадай — мороз поза шкірою. А тут... просто птах кричить.