45.

— А наречений Ляни... Вадим, здається? Вони на навчанні у місті познайомилися чи він теж місцевий?

— Наш, на два будинки далі від них жив! Розумний хлопець, серйозний... А «наречений»... Не знаю, як там у ранньому дитинстві між ними велося, здається, вони втрьох товаришували, разом Інку-поганку невдячну гадюку захищали. А вже класу з п'ятого Вадим з Лянкою за ручку гуляли і батькам оголосили, що після школи неодмінно одружаться... Тоді, зрозуміло, всі тільки сміялися всі... Ох, сміялися... а як все обернулося! — Альбіна скрушно хитала головою. Налила ще чаю. — Бери пиріжка, ти не їла зовсім. Боїшся? — вона кисло всміхнулася.

— Що ви, що ви, — запевнила Вероніка. — Я просто не голодна. І слухаю уважно, коли тут їсти? Так цікаво! — Втім шукачка подумала, що після частування відьми, їй втрачати особливо нема чого, гірше не буде. Взяла пиріжка з вишнями. Прожувавши, природно, довелося запити. Чай з листом смородини їй теж сподобався.

— А потім що сталося? Після школи? Уже перед весіллям? Кажуть, вони суперничали?

— Нічого там спочатку серйозного не було. Просто любить Інка гратися з людьми, як з ляльками... На канікули після другого курсу Вадим повернувся додому. І став готуватися до весілля. У нас же наче скляне все, нічого не приховаєш. В якому будинку на якому боці сплять і те знають, якщо поцікавляться. А від Інки і поготів секретів не було. Адже її подружкою нареченої призначили. Вона погодилася, а потім крутити стала, опиралася, щоб її ще й просили.

Там у чому справа була: у вінчанні! Розписатися проблем немає, а ось до церкви піти... Інка тоді ще дар не прийняла, та й багато відьом по церквах ходять як удома, побожність свята, жахіття просто! Та, певно, бабця щось Інці сказала — не гоже, мовляв. Та й стала пручатися.

Лянка тоді не приїхала ще, Інка на Вадимі висіла, постійно за ним хвостиком ходила, допомагала начебто. Насправді, звичайно, ревнувала трішечки, що не до власного весілля готується. Але жартома, не від серця.

Потім Ляна приїхала, добрі люди їй «очі відкрити» намагалися, тільки марно все. Вона знала Вадима, розуміла, що на Інку він як на молодшу подругу дивиться. Це ще образливіше сестриці було, що її вважали маленькою. Тим більше, зовні вона вимахнула цілком дорослою, ще в школі. А ось із сукнею коли... тоді зачепило серйозно.

— Що трапилося? — Вероніка мало не вдавилася, почувши про сукню раніше, ніж очікувала.

— У це важко зараз повірити, але ж Інка допомагала Лянці весільне вбрання готувати... Фату разом приміряли...

Лянка не купувала сукню, вона вчилася на модельєра і була мало не найкращою на курсі. Того року у них був розподіл за спеціальностями. Дипломна робота потрібна, всі дівчата наряди собі найчудніші готували. Хто старовинну вишивку на сучасне плаття, хто ділові костюми нового типу винаходив, Лянка розповідала. І потім справжній показ мод влаштували.

Ляна весільну сукню обрала, заздалегідь знаючи, що скоро вона стане в нагоді. Фасон французький, цікавий такий, сама придумала. Не всі баби схвалювали заздалегідь, чули, ніби закоротка. А я і бачила! На малюнку, звичайно. Чудо, яка сукня! І зовсім не закоротка, ззаду щось типу шлейфу, тільки трохи до п’яток не діставало, це спереду вирізане фестончиками. Шкода, до весілля не дійшло, така красуня наречена була б... Ніколи у нас такої не бувало, та й вже не буде більше.

— Невже вони з Вадимом посварилися? Така пара...

— Інка накрутила. Не повіриш ніколи, жодна подруга такого не зробить, а Іляна дала Інці плаття приміряти. Сестриця просила, вона і дозволила — добра душа. Ось тоді у Інки дах знесло... Вона ж теж нічого собі, зовні як артистка, ти її бачила? Ну отож... Буває, така дівчина, подивитися нема на що, зате коли підросте... Інка не так, з дитинства першою красунею вважалася — нахабна, яскрава, і поставити себе вміє... Знала собі ціну, любила ще й додати! Адже і не боялася ж нічого! Хто її зачепить, відьму!

Але Ілянці завжди заздрила. Таісіїна онука тонкої краси була, в дитинстві зовсім нічого видатного. Волосся тільки довге, золоте, як розпустить... принцеса! Але аж надто сувора, худенька, а в школі так і зовсім заучка, і волосся завжди прибирала. Ось Вадим розгледів, а для інших — відмінниця, розумниця, але зовсім не від світу цього. Не підходила вона для тутешнього життя, всі не сумнівалися, що в місто вони поїдуть.

Отак значить гадалося... Лянка в школі сірою мишкою ходила, але хто її ближче знав, бачив, як вона з бабкою трави збирає — чисто мавка. Лісова чи польова. На світанку бігає по лузі, сміється, волосся на сонці грає... Інка частенько з ними ходила, то знала...

А коли вже до весілля справа, приїхала тоді Лянка на канікули, зовсім міська, доросла — всі раптом розгледіли. Красуня! Від щастя світилася. Літала так, що і трава не гнулася! Вона взагалі легка була, повітряна. Тоненька, наче молода осичка. Легко бігала, не те що є такі дівки — з малих років уже баби! Лянка дуже несхожа на інших була. Тож не дивно, що хлопці, крім Вадима на неї задивлялися, але вона цуралася. А коли підросла вже, навчилася штучкам, тоді сміялася, а могла і суворо відшити.

Дивно, як можна повірити, ніби вона... Я-то достеменно знаю, Інка щось влаштувала з бабиною допомогою. Що вони таке показали Вадиму, чим очі відвели, яким мороком?.. Тільки відмовився він одружуватися. Каже: чого прийшла? Ще й варто було біле плаття надягати? Тобі воно вже не до лиця...

— Просто в день вінчання відмовився? — вжахнулася Вероніка.