47.

Ляна, мабуть, тоді не в собі була від горя, чи то від розгубленості одразу не відмовила... Моментально слух новий пішов, одружуються вони зі Стецьком. Той, зрозуміло, фасон тримає, гоголем ходить — кожному хотілося б таку наречену! Кращий ресторан замовили...

А на ранок замість весілля біганина по всьому селу, Ляна пропала!

Ніхто не бачив, куди, коли, як? Навіть бабуся-знахарка не помітила, коли пташка вилетіла з рідної хвіртки. Але Таїсія казала, ще затемна вона пішла. Бо перевірила її кімнату — серце віщувало нещастя, а постіль не відкритою так і лишилася, не спала бідолашна і ту ніч. Все думала про щось, думала, а вдосвіта не витримала і пішла.

На світанку чимало товарних потягів проходить... Ох, як бігали, шукали уздовж рейок, про всіляке страшне думали... Вадим пошуки вів, людей зібрав. Метушився, неначе на пожежі! А тільки завжди дізнавався, куди вона далі пішла, перший сліди бачив! Видно, почуття його таке вело. Адже кохав він Ляну по-справжньому...

— Які сліди тут можна розгледіти? — здивувалася Вероніка. — Асфальт скрізь!

— Тієї ночі дощик пройшов. Був один момент, коли в калюжу вона наступила, якраз наприкінці вулиці. Всі помітили слід босої ніжки, а поруч з ним перлинка з її сукні. Ось тоді справді сполошилися: зрозуміли, пішла дівка, себе не пам'ятаючи, дороги не бачила... Як при такому настрої нещастю не статися?

— Намистинку з сукні хто впізнав? — Вероніка чітко записувала подробиці, як справжній детектив.

— Таїсія впізнала, і мати Лянки впізнала, одразу заголосила, то її додому забрали, і далі батьки вже не ходили з пошуками, в хаті чекали.

— А босий слід? Хіба це прикмета? Чому подумали, що саме Іліана там пройшла?

— Так Лянкін слід він же особливий! — Альбіна не миттєво згадала, що на світі ще є люди, які не знають особливої ​​прикмети зниклої нареченої. — У неї ж на ногах по шість пальців було! Так, по два мізинця! Тому й казали, наче Ляна не інакше як підмінна дитина, чарівниця або мавка лісова. Тому і трави знає, і природу любить... Скільки бабця з дитинства не привчає, а якщо схильності до ремесла нема, довбай що хочеш, все одно в одне вухо влетить, а в інше вилетить. З власного досвіду знаю — жодних в мені здібностей відовських немає, перевіряла бабка, перевіряла, та й відступилася.

— І куди босі сліди пошуковий загін вивели? — Вероніка хвилювалася, але намагалася не показувати надмірну цікавість.

— Там слідів-то один-два та й усе, нас чуття Вадима вело. Спершу до рейок, потім до озер... Ох, скільки думок було, що втопитися могла! Потім до звалища... це ще страшніше! Кожен раз, коли вже не знали, куди йти, новий слід знаходили. Тільки по них потім поліції довели, що справа серйозна. Адже вони як думали: посварилася з нареченим, поїхала до міста. Немає тіла, немає справи! Але коли босоніж у весільній сукні пішла... тут вже зрозуміло, шукати потрібно, інакше пропаде!

Так, знайшлися свідки, хто на світанку помітив білу постать звіддаля, наче в тумані. Дивною вона здалася, та не надто придивлялися... А потім вже сукню знайшли.

— Десь на звалищі знайшли? — уточнила Вероніка.

— Ні, НАД звалищем. Там йде бескид такий, біля лісу. Обрив. А до нього кругом веде стежка крута. Видно там вона і пройшла.

— А далі? Куди, на вашу думку, збиралася Ляна, коли вийшла з дому? Вона дійсно хотіла поїхати?

— Хто там знає... Думаю, уві сні вона йшла. Добре, хоч на окружну дорогу не вийшла і під потяг не потрапила... Чому в ліс вона йшла? Може, від людей подалі? Або потягнуло її... Коли у них з Інкою, напередодні сварки, ніби як дівич-вечір був, ми всі пісню по ліс голосили. Могло спрацювати... Знаєш, буває, рядок в голові крутиться, відв'язатися не можеш.

— Розумію, буває, — згодилася Вероніка. — Це пісня, де парочка гуляла?

— Та сама, де дівчина в лісі пропала.

— Ой... здається, це не та пісня, — розгубилася Вероніка. — Можете наспівати? Шкода, диктофону немає, але я запишу слова.

— Так вона ж довга, втомишся. Іншим разом запишеш, — сказала Альбіна. — А про ліс куплет такий:

Ой, край лісу, лі-і-ісу, за селом

Дівчину на темну стежку за-нес-ло!

Ой, куди поділася? Пропав і слід...

— Таємницю знає тільки темний ліс! — хором зі свідком закінчила Вероніка, не втрималася.

— Отже, чула? Хочеш ще чаю?

— Так дякую. Щось в горлі пересохло... А що Стецько? Тобто, Григоренко? Теж шукав Ляну.

— Шукав. Потім вони все-таки порозумілися з Вадимом, та вже запізно... Через місяць Лянка не з’явилася, плітки вщухли. А тут новина: Інка заміж виходить! І за кого? Звісно ж, за Стецька!