51.

*****

Інеса вискочила за ворота і побачила, що за Лянкою від кута паркану вже хтось підглядає. У тіні дерева вона не одразу впізнала Стецька Григоренка. А коли впізнала, накинулася на нього, наче сердита кішка.

— Ти чого? На чужих наречених заглядатися? Не соромно?

— Так я повз йшов... А вона така красуня... — отетеріло відповів дорослий молодик, і не намагаючись приховати своїх почуттів. — Етт, хотілося б, щоб і мене так любили, як вони любляться...

— Розмріявся! — Інка вишкірила зуби. — Ну-бо поглянь на мене? Хіба я не красуня?

Цим фокусом вона досконало володіла ще з молодшої школи. Блиск очей і зубів діяв гіпнотично на недосвідчених юних кавалерів, а з дорослим вона застосувала свій дар вперше. Втім, ні, доводилося зачаровувати охоронців, що не пускали її з друзями кудись, і тих, що розганяють бійки на танцях.

Стецько звично впав у транс. І потягнувся до неї, бажаючи поцілувати.

— Е, ні! Який швидкий! Спершу скажи, хто найкрасивіша? Я?

— Ти... Ляно.

— Ти що, падлюко, зараз бачиш її?! — обурилася Інка. — Як мене звати?

— Ляночка... — нерозумно посміхався Стецько, вдивляючись просто в зіниці онуки відьми. Інка несвідомо заліпила йому долонею в лоба, відпускаючи. Але Стецько, замість того, щоб прокинутися, впав у глибокий гіпнотичний сон і гепнувся під парканом.

Інеса легко могла його розбудити, але образа скипіла, відьмина онучка навіть забула, куди йшла. Забула, що її чекає подруга, забула про все. З плачем кинулася у двір навпроти, до своєї бабці Сичихи. Батько з черговою пасією давно поїхали до міської квартири, а Інка в старших класах повністю жила тут, і потім приїжджала до бабусі у будь-які вільні дні.

— Ба! Чому все так несправедливо! Чому я нікому не потрібна? — ридала Інка, не здатна пояснити, що таке прикре з нею трапилося. Вона навіть сама не розуміла, чому раптом так шкода себе? Немов усі давні образи і заздрість чужому щастю, яка глибоко ховалася, збиралися, збиралися, а тепер вихлюпнулися від останньої краплини — дурної витівки Стецька.

— Хто образив мою кровиночку? — перебільшено ласкаво бурмотіла Сичиха, розкривши внучці обійми. Інка не любила сюсюкання, але зараз хотіла, щоб її пожаліли.

— Вони всі, ба... Всі! Тільки про себе... і ще всім потрібна Лянка, а я... Ох, забула! — вона миттю заспокоїлася і перестала ревіти. — Вона ж там одна бродить, у сукні!

— Та будь проклята її сукня, якщо через нього ти ночей не спиш і в сльозах бігаєш! — гаркнула Сичиха.

— Навіщо так, ба... Нехай хоча б вони щасливі будуть... Хоч я і не впевнена, що будуть. Сумніваюся. От як би перевірити?

— Хочеш, зроблю так, що їхнього весілля не буде? — підступно запропонувала Аглаїда. Очі Інки зблиснули ідеєю.

— Ні! Зроби так, щоб Вадим замість мене Лянку побачив! Перевірити хочу дещо... Так! І щоб побачив неодмінно у весільній сукні! А ще мені настоянка лободи потрібна, я візьму?

— Та, що з дурманом? Обережніше! Десять крапель, не більше!

— Знаю! — Інка тікала вгору по сходах в свою кімнату. — Ти поки туману наведи, і Вадима до нас виклич! А я швиденько перевдягнуся...

За кілька хвилин онука відьми повернулася в білому сарафані і з розпущеним волоссям. Її бабця стояла на ганку, сипала з кулака сухі ягоди бузини і щось бурмотіла. Почувши кроки онуки, плеснула на землю городу з чашки в іншій руці і привітно обернулася.

— Все готово, моя красунечко. Виходь, прямо на ловця і звір вибіжить...

*****

Інка ледве-ледве встигла підняти на ноги Стецька, котрий нічого не розумів, дати йому випити з паперового стаканчика води з настоянкою, що відбиває пам'ять, як зі свого двору вийшов Вадим. Незрозуміле занепокоєння потягнуло його до дому нареченої. І... о, леле! У тіні кущів біля паркану його Ляна цілувалася з іншим!

Та ще так пристрасно... трохи із сукні не вистрибувала! Біле вбрання, немов... весільне? Але чому? Що за мана? Звідки це?

Ні, він точно розгледів — Ляна і синок Григоренків. Її волосся блищало під місяцем, наче облите білим лаком. Тільки кожна волосинка не склеюється, а блищить окремо... Чому ж, якщо це весільне вбрання, вона без фати?

Чому в тому весільному вбранні, в якому вона збиралася вінчатися з ним, її цілує інший, цього питання у Вадима чомусь не виникало. У нього немов замерзли всі почуття. Наче від моментального занурення в рідкий азот все живе крижаніє і стає ламким, ніби скло.

— Ляна! — крізь зуби видихнув він. І хотів кинутися до парочки, щоб дати по пиці суперникові та хоч на цьому відвести душу. Тоді перевернуті небо і земля знову встали б на місця. Але та, кого він бачив як свою наречену, скрикнула, і вони зі Стецьком прожогом зникли за рогом будинку, продираючись крізь зарості кропиви.