65.

Вероніку майже перестав турбувати привид Ляни, що маячив попереду. Машинально втікачка відступала назад до Пирогова, примара йшла за нею.

— Завидно? — з викликом запитала Вероніка, щоб Лянка не думала, що вона так легко відступається від свого плану втечі. — Сама не можеш подзвонити Вадиму!

Ой... Так ти цього хочеш? Але я не можу... По-перше, телефон розрядився, але, добре, я можу з дому. Але я номера його не знаю!

Якщо ти мені скажеш, я наберу. Чесне слово! А ти йому заспіваєш...

Що — ні? Він не чує тебе?

Я заспіваю? Це нерозумно, він подумає, це розіграш, тільки засмутиться!

Невже ти не можеш з'явитися йому уві сні, покликати сюди, показати мене, щоб я йому все пояснила? Хоча, дивно, чого він ще не знає? Думаю, твоя бабця, Таїсія, переказувала йому всю історію тисячу разів!

Гаразд-гаразд, не роби так! Коли ти так дивишся, це моторошно... Кажи номер!

Ти не можеш говорити інші слова, крім пісні? Чудовенько. Але тоді, будь ласка, більше не співай! Інакше, я не засну!

Чому у тебе в будинку немає телефону нареченого? Підкажи, де знайти записну книжку, або напиши! Писати ти можеш? Ну, хоча б уві сні напиши, можливо, я запам'ятаю?...

Відпусти мене, Ляно, що ти робиш? Ось маршрутка, дай мені виїхати! За мене ж також хвилюються, батьки, наречений і подруга! Хіба не все одно, звідки я подзвоню?..

Вероніка чкурнула до маршрутки. Водій ніби не помітив її, закрив двері і, ледь не зачепивши втікачку, проїхав повз. Ляна знову застережливо похитала головою. Мовляв, не потрібно екстриму, все одно не виїдеш.

— Чому?! — зайшлася криком Вероніка, в шаленому безсиллі розмахуючи кулаками. — О'кей, домовилися, цю ніч я ще проведу в Жабокруківці. Якщо даси телефон, спробую викликати Вадима. Це все, що я можу зробити. Чесно! Іліано... де ти?

«Дачниця» оглядалася в пошуках привиду, до якого вже звикла. Більше ніхто не заважав їй чекати наступної маршрутки. Але впевненість в тому, що ця спроба нічим не скінчиться, погнала її назад, через музей.

Перевернувши все в будинку, в пошуках листка з загадковими цифрами, нічого не знайшовши, Вероніка зітхнула.

Де шукати? Можна запитати сусідів, прикрившись розслідуванням. Якщо Вадим живе у міській квартирі, проте не продав приватний будинок, сусіди точно знають, як з ним зв'язатися. У дачних селищах завжди зберігаються у когось запасні ключі і координати господарів про всякий непередбачений випадок, а коли це житловий район, де всі разом росли і відмінно знають один одного, тим більше. Але її інтерес здасться підозрілим. Після випадку з Альбіною, який вважають грізним попередженням від відьми — карою за довгий язик, хто розповість чужачці подробиці місцевих містичних хронік... Телефон Вадима у них не дістати. Залишається чекати знака від привида.

Вероніка сиділа на дивані і довго сподівалася, що номер проявиться на вікні або на дзеркалі. Але врешті-решт їй захотілося спати. Спроба вирватися до міста виснажила її.

Незрозуміло, Ляна так страшенно заважала їй... для чого? Лише б не випустити провідника, якого можна використовувати у спробах вирватися з-за темної межі? Або намагалася попередити про щось, уберегти від помилки? Хто знає, що сталося б з нею при виїзді на окружну дорогу. Досвід Стецька теж не можна забувати...

Наразі, їй дуже шкода всіх учасників історії з прокляттям. Особливо — себе.