72. Вузлик

Вероніка кинулася на шию своєму рятівникові. Від розгубленості він також обійняв її, ніби забувши про сварку.

— Ти приїхав! Який ти молодець, Ромчику! Знайомся, це Вадим...

— Це від нього тебе потрібно рятувати? — ніяково пожартував Роман, який не чекав побачити «колишню наречену»,котра скиглила від страху, такою гарною, поруч з незнайомим чоловіком, з яким вони трималися явно по-дружньому.

— Ні, рятувати потрібно його і його кохану. І, сподіваюся, ти мені допоможеш!

— Чим? — оторопів Роман.

— Розберемося. Поки просто будь поруч. Людка розповіла тобі...

— Такого наговорила! — пожвавішав Роман. — Я хотів психушку викликати! І спершу рвалася їхати зі мною... тільки неодмінно не вночі. І з мене взяла слово, що не поїду. А сьогодні раптом залишилася вдома, сказавши про якийсь якір і зв'язок з центром. Мовляв, якщо ми пропадемо...

Вероніка засміялася від щастя. Так добре бути не самотньою! І Ромчик, принаймні, при сторонньому чоловікові вдає, що між ними все як і раніше.

— Ходімо до хати, — запросила своїх супутників Вероніка. Відкрила ворота, але в будинок вони втрьох не пішли. Медіум-консультант початківець відчинила двері перед Вадимом:

— Сукня на горищі, в скрині, швидко знайдете! Несіть її донизу, встаньте перед дзеркалом і кажіть все, що вважаєте за потрібне. Тільки дуже щиро! Інакше нічого не спрацює. Ми залишимося тут, не хочу вам заважати. І, будь ласка, не дивуйтеся і не відступайте, якщо вам буде щось сильно перешкоджати. Там було щось на зразок сигналізації, не знаю, чи є воно зараз.

Вадим мовчки кивнув, не виказуючи сумнівів в тверезості того, що вони роблять. Ромчик здивовано дивився, як дорослий чоловік слухається Вероніку. Вона якось змінилася за час їхньої розлуки. Стала ще гарніше...

Збентежена парочка залишилася на ганку, не знаючи, як вести розмову, щоб негайно не посваритися.

— Ромчику... тільки не перебивай! — повільно почала Вероніка. — Ти зрозумієш все, що відбувається, я тобі обіцяю. Тільки не одразу. І поки ні про що не питай. Потрібно постаратися допомогти парі, в якій дуже давнє кошмарне непорозуміння. Я хочу, щоб це і для нас стало наочним уроком. Тож поки що просто дивись, і не втручайся. Домовилися? Обіцяй мені, будь ласка.

— Це нібито нескладно, — виважено відповів Роман, підозріло дивлячись на свою дівчину. Відчував в її словах таємний сенс, але не розумів його. Для Вероніки це важливо? О'кей, хай потішиться. Головне, щоб не зрозуміла, наскільки він радий її бачити і як важко переживав після випускного. — Але тобі питання задавати можна?

— Давай. Тільки прості. Пояснювати подробиці дуже довго. Просто повір, тут коїться дідько знає що! І я дуже хочу поїхати!

— Тобі насправді щось загрожує? Тобто, це не розіграш і не хитрий прийом, щоб витягти мене на край світу?

— Так, я дуже злякалася, коли дзвонила тобі, і це не жарт. Я хотіла подзвонити Людці, тому що вона в курсі справи. Але її номер у мене заблокований. Глюки телефону. Пробач, що змусила хвилюватися.

— А сьогодні ця небезпека минула?

— Не знаю. Залежить від того, що зараз відбувається у будинку. Якщо все якось вирішиться, я сподіваюся, ми швиденько поїдемо. Ти брав таксі?

— Ні, тато дав мені машину. Чомусь він вирішив, що ти поїхала на дачу з великими сумками і повернешся з купою фруктів... Власний багажник зручніше, ніж таксі.

— Чудово! Машина може знадобитися. Але чого б я звідси не везла, так це фрукти і овочі! — нервово хихикнула Вероніка. — Можеш набрати Людочку? Скажи їй, що все в порядку, ти доїхав, ми зустрілися. Тільки мені слухавку не давай!

— Чому? — Рома не пам'ятав випадку, щоб подружки відмовилися поговорити.

— Якщо хочеш зберегти заряд, то не давай! — переконливо повторила Вероніка.

— Зрозумів! Ти настільки скучила, що за себе не відповідаєш? Базікатимеш, як телефонний маніяк, до повної розрядки? — підколов він.

— Вважай, що так, — серйозно відповіла Вероніка. Її друг тільки встиг повідомити Людку, що Вероніка жива здорова і на горизонті жодних небезпек немає, як двері відчинилися. На ганок вийшов Вадим, тримаючи перед собою гарну білу сукню.