11

  Того ж дня до будинку під'їхало таксі. Водій хутко вискочив із машини і ввічливо розчинив дверцята перед пасажиркою. Це була молода, вишукано одягнута жінка. Кожен її рух вражав до мікроскопічної точності виваженою пропорцією елегантності і недбальства. Королівським жестом вона простягнула таксисту крупну купюру і зупинила його помахом руки, коли він кинувся шукати здачу. 

  Садівник, який  саме згортав опале листя перед домом,  першим "потрапив під роздачу".

 - Гей, роззяво, ну чого ти стоїш дивишся, як баран на нові ворота?  - крикнула йому незнайомка. - Чи не знаєш, що треба робити? Швидко бери речі і неси в дім!

  Саме був час обіду. Тамара Федорівна накривала на стіл, за котрим сиділи ми з Марисею і Зорін. Анатолія ще не було. 

 Гостя з'явилася на порозі, як голівудська кінозірка на червоній доріжці, ефектно скидаючи з пліч хутряне манто, яке ледве встиг підхопити садівник, що тягнув слідом велику валізу. 

 Першою її помітив Юрій, що сидів обличчям до дверей. Він швидко підвівся зі свого місця і  відсунув стільця для  новоприбулої, мало не кланяючись перед нею.

 - Доброго дня, пані Ольго! Як ви доїхали?

- Погано! Дорога жахлива! Як ви тут живете, у цій глушині?  -  вона відкопилила і без того  пишні губки,  над формою яких, скоріше за все, попрацював досвідчений пластичний хірург.

 Тамара Федорівна заклопоталася біля гості, розставляючи перед нею прибори, а садівник поніс її речі нагору, у кімнату для гостей.

  Всі метушилися, наче до них на обід завітала сама англійська королева. Лише Марися  невдоволено скривилася, затулившись серветкою, щоб ніхто цього не помітив. 

 - Хто вона? - пошепки спитала я.

 - Наша нова  майбутня родичка, - так само тихенько відповіла дівчинка. 

 - А де Анатолій? - невдоволено спитала Ольга у Тамари Федорівни. - Його немає вдома? Чому він мене не зустрів?

 - Він от-от повинен спуститися, - відповіла економка. - Можливо, якісь важливі справи...

 - Ви не могли б піти і покликати його, замість того, щоб стояти в мене над головою? Це мене нервує...

  Тамара Федорівна повернулася, щоб іти нагору, та Анатолій, попереджений секретарем, уже з'явився в залі.

 - Люба, яка несподіванка! - весело промовив він, підбігши до Ольги і цілуючи їй руку. - Як минув твій круїз?

 - Блискуче. Я бачу, ви збираєтесь обідати?

 - Ти абсолютно права, серденько. Налити тобі вина?

   Протягом усієї трапези Ольга розмовляла лише з Потоцьким, ігноруючи  решту присутніх за столом, наче нас тут і не було. А вже підводячись із-за столу, голосно сказала:

 - І все-таки я не розумію вашої традиції їсти за одним столом з прислугою!

 - Вибач, люба, такого більше не буде, - поспішив запевнити Анатолій. - Ти дуже втомилася? Дозволь, я відведу тебе до твоєї кімнати.

 - Нехай мені принесуть ліки від головного болю. Через цю жахливу дорогу я почуваюся геть знесиленою...

  Коли вони вийшли, "цариця Тамара" нахилилась до мене і тихо мовила:

  - Перепрошую, але наречена Анатолія  трохи нервова. Їй не подобається, коли за столом багато людей. Зазвичай, коли вона приїздить до Замку, ми з Марисею  накриваємо стіл для себе в Малій вітальні. Можливо, й ви приєднаєтеся до нас, чи вам зручніше обідати у своїй кімнаті?

 - Не хвилюйтеся за мене, - відповіла я. - З задоволенням складу вам компанію, щоб не нервувати закоханих...

  Мабуть, в моїх словах пролунала якась доля сарказму, тому що  Тамара Федорівна, мов  вибачаючись, розвела руками:

 - Не звертайте уваги на все це, - сказала вона. - На жаль, є такі моменти у житті, які від нас не залежать.  Та й насправді вона зовсім не така неприємна людина, якою здається на перший погляд. 

  Проте для мене це був дуже слабкий аргумент.