Перехрестя

15

 Я дочитала останній рядок датованих записів. Далі було декілька вирваних сторінок, а потім... Проте я не встигла дізнатися, що було потім. У двері постукали, і я поспішила сховати щоденник під подушку.

 -Увійдіть, - гукнула я.

  Це була Марися. Легким метеликом вона впурхнула в кімнату і всілася в своє улюблене крісло. На ній був сірий жакет і коротка спідниця в клітинку. Дівчинка закинула ногу на ногу і картинно підняла підборіддя. Свідомо чи несвідомо вона все більше копіювала Ольгу, що мені геть не сподобалося.

 - Ви так довго не виходили зі своєї кімнати, що мені стало нудно, - протягнула Марися. - Чим ви тут займаєтесь?

 - Я читала, - відповіла я.

 - Щось цікаве? - її погляд занишпорив по кімнаті і зупинився на столі, де лежав "Собор Паризької Богоматері", який ми саме вивчали.

 - А як твої справи з Гюго? - відповіла я питанням на запитання. Марися вже тиждень відверто "сачкувала" - вигадувала безліч причин, аби тільки не вчитися.

 - Я ще не встигла прочитати другу частину. Просто цілий ранок приміряла сукню, котру мені шиють до весілля. Ви б бачили, яка вона класна! Я в ній схожа на Попелюшку.

 - Таке враження, наче це ти виходиш заміж, а не твій брат одружується, - дорікнула я. - Дивися, щоб до мого приїзду книга була прочитана. Увесь роман, а не тільки друга частина!

 - Якого приїзду? - здивувалася Марися. - Я щось пропустила? Куди це ви зібралися?

 - На свята беру тиждень відпустки, провідаю батьків.

- Так, ніхто нікуди не їде! - твердо сказала юна тиранка. - Я вже пообіцяла Ользі, що ви будете однією із дружок замість Рити, нашої кузини. Вона потрапила в лікарню з апендицитом. У дружок будуть однакові сукні, я якраз вашу забрала у кравчині, давайте, швиденько приміряйте, бо, може, потрібно буде підігнати по фігурі...

 - Марисько, а ти подумала  спитати, чи я хочу бути дружкою?

 - Так я ж питаю, - її блакитні очі сміялися, хоча обличчя залишалося серйозним. - Сукню принести зараз чи після обіду?

**************************

  Незважаючи на те, що зима не поспішала прикрасити новорічну ніч білими шатами, Замок сяяв вогнями і нагадував ялинкову іграшку розмаїттям  кольорів на фоні сірого туманного неба.

  Гості все прибували й прибували, було аж дивно, як вмістить Білий зал увесь цей яскравий, галасливий натовп.

  Ми з Марисею стояли на сходах і з цікавістю спостерігали за останніми приготуваннями, які тривали у залі. Довгий, у формі букви "П" стіл ломився від вишуканих страв, найняті на час свята офіціанти ставили пляшки з напоями у відерця, наповнені льодом. У малій вітальні щебетали дівочі голоси - це подруги нареченої чепурилися перед великим дзеркалом. Гості-чоловіки розбрелися по всьому дому - хтось вже грав на більярді, хтось розглядав книги в кабінеті.

  Новоспечене подружжя повинне було з хвилини на хвилину повернутися з церкви,  де відбувалося вінчання. Але час ішов, запрошені нудьгували, поглядаючи на спокусливий стіл, а молодят все не було.

  Прогуркотіла на подвір'ї ще одна машина, і до залу увійшов Ежен. Марися побігла до нього, і вони про щось жваво заговорили.

  Мені стало нудно стояти без діла, і я зійшла вниз та почала допомагати Тамарі Федорівні розкладати перед приборами серветки, згортаючи їх у вигляді квітів. Брат і сестра Потоцькі підійшли до нас.

 - Я думала, що ви, Євгене Олександровичу, уже не приїдете, - сказала "цариця Тамара", протираючи рушником кришталеві келихи.

 - Я й не думав їхати, але моя редакція вирішила за мене, - відповів він.

 - Уявляєте, - сказала Марися, - Ежену дали завдання написати репортаж про весілля.

 - То це тому ви без настрою? - посміхнулася Тамара Федорівна.

 - У мене чудовий настрій, просто обмірковую назву свого майбутнього шедевру. Як вам такий варіант - "Бенкет під час чуми"?

 - Ежене, я думаю, тато образиться, якщо ти таке напишеш, - зауважила Марися.

 - Та ні, ясна річ, я жартую. А може, ти сама спробуєш? Оформимо тебе як спецкора в домі Потоцьких, будеш вести колонку світської хроніки...

 - Ти все жартуєш! А що, я можу написати, й не гірше, ніж у тебе, вийде, -  задерикувато сказала дівчинка.

  Раптом десь далеко, мабуть, на мосту почулися автомобільні сигнали. Вони повторювалися, з кожною хвилиною ставали все ближчими.

 - Їдуть! - заверещала Марися і кинулася до вікна.

 Гості весело загомоніли, приготувавшися вітати молодят...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше