Глава 11. Дем'ян

Чорний позашляховик мчав засніженими вулицями на шаленій швидкості, мало зважаючи на слизьку дорогу. Дем’ян стискав кермо до побіління кісточок на пальцях. Увесь день намагався тримати себе в руках та бути ввічливим. Але поцілунок на терасі, де Надя ніжно усміхалася цьому Глібові, а він тим часом обіймав її та цілував, прорвав у ньому нестримний вулкан, який нарешті вибухнув. Вогонь від цього вулкану розтікався по всьому тілу й сил стримувати в собі цей біль не залишилося.

Він не їхав у місто, навпаки – вирушив у протилежному напрямку. Хотілося мчати на шаленій швидкості та не бачити перепон на шляху. Чому? Чому він ніяк не може забути Надю? Минуло ж стільки часу й він прекрасно справлявся зі своїми почуттями до сьогодні. Хоча ні, не до сьогодні, до того дня, поки знову випадково не побачив її біля офісу Баєровського. Те, що давно поховав у своєму серці, вибухнуло з новою силою. Думки про її зраду та вибір грошей, а не кохання, змушували переступити через свої бажання і додавали сил ненавидіти її. Але тепер, коли побачив її образу, сум і небажання навіть чути про нього, зрозумів, наскільки зробив боляче їй своїм необдуманим вчинком.

Чим далі він їхав, тим спокійнішим ставав. Поступово дихання вирівнялося, а пульс в скронях віднайшов свій спокійний ритм. Дем’ян помітив невеликий пагорб неподалік від траси й звернув на обочину, щоб пригальмувати. Чоловік вийшов з автомобіля, зійшов з траси та ступив туфлями у глибокий сніг. Він не зважав на змочені ноги, як і на те, що на ньому не було верхнього одягу. Відчуття холоду та вологи відволікало від образу Наді й Гліба, що ніяк не бажали зникнути з перед очей. Як тільки дійшов до невеликого урвища, то відразу ж зупинився. Спочатку вирішив загорланити на повні груди, а після цього набрав повні жмені снігу й натер ним обличчя, шию та голову. На мить стало легше, в очах розвиднілося, а гарячий пил охолонув.

В жодному разі Дем’ян не збирався повертатися на весілля. Єдиним правильним рішенням бачив зателефонувати Яремі та все пояснити. Спочатку Ярема обурювався, що найкращий друг навіть у день його весілля не зміг опанувати свої таргани, але згодом зітхнув і попросив хоча б не накоїти дурниць.

Вдосталь надихавшись зимовим повітрям, а також промочивши ноги, Дем’ян все-таки повернувся до свого авто й поїхав додому. Понад усе бажав побути наодинці й добряче обдумати все те, що сталося, а ще зрозуміти, як діяти далі. Бо відступати він точно не планував.

У теплій квартирі за склянкою віскі усвідомив, що ніколи не зможе відпустити Надю. Вона потрібна йому, як повітря, як особливий наркотик, на який з кожним днем підсідав все сильніше.

- Все одно будеш моя, - проговорив сам до себе, - і я знаю, як тебе знову завоювати.

Наступного дня ранок для Дем’яна розпочався раніше, ніж у звичайну неділю. Годинник показував лише шосту тридцять, а телефон уже розривався від вхідних викликів. Побачивши, що телефонує митний брокер, швидко підхопився на ноги.

- Денисе, щось сталося? Чого так рано телефонуєш?

- Дем’яне, хтось підмінив документи, які ми готували для імпорту на дві фури з Іспанії.

- Тобто хтось підмінив документи?! – Перейшов на крик Дем’ян, - як їх могли підмінити.

- Водій виявився підставним, зізнався, що йому заплатили за це.

- А хто? – примружився Дем’ян та підійшов до вікна.

- Він не знає імені замовника, але про нього вияснимо згодом. Зараз у нас інша проблема.

- Я так розумію авто на митниці?

- Так, і тепер весь товар детально перевірятимуть і невідомо скільки це займе часу.

- Я зрозумів, - зітхнув Старлецький, - штрафів за невчасність поставок нам тепер не уникнути.

- Отож бо.

- Цього водія привезіть до мене одразу, як пройде митницю. Я знаю, що з ним потрібно робити.

- Гаразд.

Баєровський робив усе для того, щоб обанкрутити компанію Дем’яна. Але планував усе в деталях та по шматочках. Він давно міг знищити його, якби захотів, але, складалося враження, що йому приносило задоволення саме поступове утоплення великого корабля. Найкращий прийом у цій відкритій війні – це використати його ж зброю проти нього. Тому Дем’ян чітко знав, куди спрямувати зусилля цього водія.

У понеділок зранку Дем’ян вирушив на роботу, але перед тим заскочив у квітковий магазин та купив там розкішний букет лілових троянд. Ще минулого тижня він дізнався про дизайнерське бюро Наді й направився саме туди. Навмисне припаркував машину в малолюдному місці та витягнув з бардачка відкритку й начеркав там коротке послання:

«Завжди любитиму тільки екзотику»

Ретельно вклавши її у квіти, вийшов з автомобіля та побачив молодого студента, що проходив повз. Старлецький запропонував йому трішки заробити, на що хлопчина відразу ж погодився. У нього було просте та швидке завдання – зайти в будівлю, відшукати Надю Баєровську та вручити їй квіти. Однак було одне але. Він мусив почекати на її реакцію після прочитаної записки.

Через десять хвилин підкуплений посланець вийшов з будівлі, яку орендувала Надя, та поспішив до Старлецького, який вичікував у автомобілі.

- Вручив? – спитав коротко.

- Можна й так сказати, - усміхнувся світлий худорлявий студент.