Глава 4. Перший день

Юрій домовився з відділом кадрів, щоб Надю влаштували на роботу тимчасово. Також за його проханням ніхто з компанії не мав знати її справжнього прізвища, а тим більше, що вона його донька. В той самий день дівчину представили колегам у відділі проєктування та коротко розповіли про її теперішні обов’язки. Повноцінна робоча атмосфера мала розпочатися наступного дня. Тому Надя поїхала додому, де застала тільки Тимофія. Хлопець, як завжди, сидів за комп’ютером і навіть не помітив її.

- Братику, як справи?

Хлопець відірвався на мить від свого заняття, уважно глянув на сестру, а тоді хитро усміхнувся?

- Кажи одразу, що треба.

- Може я просто скучила, - закотила очі Надя.

- Бачилися начебто зранку.

Надя щиро любила свого молодшого брата, колись допомагала Вірі няньчити його. Але за час її навчання в Німеччині вони помітно віддалилися і хотілося надолужити згаяне. Однак зараз їй дійсно дещо було потрібно.

- Мені необхідно дізнатися все про одну людину. Що їсть, що п’є, з ким гуляє, чим захоплюється…

- Вов, стоп, сестричко. Ти що в кілери записалася?

- Майже, - засміялася Надя, - то як? Можеш таке організувати?

- Легко, мені потрібне повне ім’я цієї людини, дата народження… - хлопець заплющив очі та деяку мить роздумував, - і в принципі все.

- Гаразд.

Надя пройшла до своєї кімнати, де почала ретельно готуватися до першого робочого дня. Вона переглянула всю інформацію на головному сайті компанії, тоді відшукала на просторах інтернету Дем’яна й побачила безліч фото на різноманітних світських заходах. Але здивувало не це, в очі впало те, що майже на кожному фото він був з іншою дівчиною.

- Бабій! – Надя насупилася, а тоді гучно закрила ноутбук, наче він в чомусь винен.

Наступного дня прокинулася раніше, хотіла вийти завчасно з дому, щоб заскочити до Віталіни на каву. Її подружка працювала косметологом у відомому салоні краси, який відчинявся о восьмій годині ранку. Ще на вісімнадцятиріччя Юрій подарував Наді скромне, але симпатичне авто, яке вона страшенно любила. Дівчина заїхала на заправку, купила два лате, а тоді о сьомій тридцять заскочила по Віту.

- Надь, я знала, що ти ще та авантюристка…., але таємно пройти всі співбесіди у компанії власного батька, потім ще й в нього самого… ти невиправна. Навіть я не змогла б придумати такого завдання.

Дівчина сьорбнула теплого напою і сонні очі нарешті остаточно відкрилися. Надя коротко розповіла все те, що з нею відбувалося за останні дні й Віталіна не стримувала свого здивування та сміху.

- Та я ще не розказала найголовнішого. Пам’ятаєш того мудака зі саду?

- Того симпатичного мудака, який тобі сподобався? – підморгнула Віталіна.

- Він симпатичний… - підозріло погодилася Надя, - поки не починає говорити. Так от я маю вмовити його почати співпрацю з татовою компанією і тільки після цього отримаю кредит на свою справу.

- Чого твій батько просто не дасть тобі гроші?

- Не знаю, - розвела плечима Надя, - от він у мене завжди такий був. З одного боку відчуваю, що готовий вбити за мене, а з іншого – влаштовує мені купу випробувань і робить все для того, щоб нічого в цьому житті мені не дісталося легко.

- І все-таки класний в тебе тато, - мовила замріяно Віталіна, - хотіла б я зустріти когось такого ж, але на двадцять років молодшого.

- Ох, а як же Ярема? – Надя перекривила інтонацію Віталіни, коли подруга говорила про нового знайомого.

- В Яреми ямочки, - відповіла Віта, розсміявшись голосно, - і цим все сказано.

Після кавування Надя підкинула подругу до салону на роботу, сама ж поїхала до офісу. І хоч досі сприймала це як авантюру, все ж помітно хвилювалася. Але не стільки боялася першого робочого дня, як суворої оцінки власного батька. Дівчина змалку захоплювалася його характером. В ньому була певна жилка до ведення бізнесу. Чоловік все прораховував на декілька кроків уперед та інколи інтуїтивно відчував, як правильно.

Сьогодні дівчина одягнула чорні штани зі стрілками, такого ж кольору топ і червоний жакет. Не любила носити сукні, тому робила це вкрай рідко. Опинившись нарешті в будівлі офісу, Надя зайшла в ліфт та на мить зраділа, що сьогодні не доведеться витримувати на собі чужі липкі погляди. Але, як тільки кабінка почала зачинятися, чиясь туфля знову її затримала. І вуаля! Зайшов той же чоловік, що й вчора. Тільки усміхнувся так, наче виграв джек-пот.

- Думаю, нам таки варто познайомитися.

Голос чоловіка звучав хрипло і, якби Надя його не бачила, то це могло б виглядати навіть сексуально. Але зовнішньо він зовсім не приваблював, скоріше навпаки – відштовхував.

- Для чого? – спитала байдужим тоном.

Незнайомець перевів погляд на кнопки та побачив, що вона знову натиснула шостий поверх, тоді вкотре глянув на неї та хитро усміхнувся:

- Хоча б тому, що ви вдруге за два дні прямуєте до компанії, в якій я працюю.

- Он як, - мило усміхнулася Надя, - тоді мені варто бути більш увічливою.

В її голосі відчувалася нахабність, іронія, легкий сарказм. Але дівчина так вміло управляла емоціями й жестами, що це виглядало природньо й у деякому сенсі спокусливо. Їй пасувала впевненість, бо вона була на межі зі самовпевненістю, однак не перетинала її. Так само їй личила зухвалість, бо вона не переходила межу зарозумілості.