Глава 19. Розважитися?

Надя вийшла з кабінету В'ячеслава й одразу ж припинила безглуздо усміхатися. Цей чоловік її не налякав своїм невдалим шантажем чи недопогрозами, але розмова була неприємною. Від його погляду тіло покривалося колючим ознобом, а у вухах досі дзвенів нещирий та нахабний тон. Це ж треба таке придумати. Вона - коханка Юрія і за спиною зраджує йому зі Старлецьким. Хоча, якщо дивитися на все це очима В'ячеслава, то цілком логічні висновки. Одне Надя знала точно - цього чоловіка необхідно остерігатися та ще й попередити про нього батька.

Дні летіли швидко й невпинно. Надя настільки занурилася у приготування сюрпризу для Дем'яна, що втратила відлік часу. Вона постійно надихалася і в процесі міняла попередні плани. Віталіна, як і обіцяла, теж допомагала та навіть задіяла певних впливових клієнток, які теж могли бути корисними у справі.

В'ячеслава за всі останні дні Надя так і не бачила, але виникало враження, що він навмисне уникає її. Бо навіть коли довелося йти до злощасного кабінету за черговими коштами на проєкт, його не було на місці, а в бухгалтерії повідомили, що все уже й без нього готове, чоловіка ж просили не турбувати через зайнятість. "Так навіть краще, - подумала Надя, - можу й надалі не турбувати В'ячеслава."

Дем'ян більше не телефонував і Надя могла твердити собі скільки завгодно, що не очікує ні дзвінка від нього, ні повідомлення. Очі ж самі тягнулися до дисплея телефону, а серце тупотіло в очікуванні наступної зустрічі. Мов дитина, яка чекає на прихід Миколая, рахувала дні до моменту, коли нарешті здивує Старлецького. Якби ж вона знала, що цей момент настане скоріше та зовсім у неформальній атмосфері... 

У середу після обіду їй зателефонував незнайомий номер і вона швидко натиснула зелену кнопку й прийняла виклик.

- Слухаю.

- Надя? - почувся веселий чоловічий голос.

- Так, а ви хто?

- Це Ярема - хлопець Віталіни.

На мить між ними виникла пауза й Надя ледь помітно усміхнулася, наче він міг побачити це через телефон. З його уст це звучало серйозно, солідно та якось навіть дбайливо. Хоча цей чоловік у неї більше асоціювався з визначенням, як друг Дем'яна, однак нове сприйняття їй подобалося набагато більше.

- Щось сталося? - вдала занепокоєння, бо декілька хвилин тому спілкувалася з Віталіною і знала, що у подруги все гаразд.

- Станеться, - відповів привітно Ярема, - в цю суботу планується дуже визначна подія.

- Справді?

- Хіба ти не чула? Це ж день народження майже видатного боксера в минулому - Яреми Бернадського?

- Хм, мабуть, я зовсім необізнана у світі знаменитостей, - засміялася Надя.

- А якщо серйозно, то хочу запросити тебе в суботу на свій день народження. Такий собі виїзд на природу.

Якби Віталіна не попередила Надю про цей дзвінок, як і про самий день народження Яреми, то, можливо, вона б здивувалася і делікатно відмовилася. Але ж подруга мало не благала піти туди з нею. Бо хоч і почувалася з Яремою на сьомому небі від щастя, але їхати кудись за місто з його друзями - це занадто навіть для такої сміливої дівчини, як Віталіна.

- Гаразд, - мовила спокійно Надя, - я буду.

- От і чудово. Трохи пізніше вишлю локацію та час. Дякую тобі.

Чи знала Надя, що там буде Дем'ян? Звісно, що знала. Та вона й сама чекала подібної зустрічі в неробочій атмосфері, де зможе прекрасно відігратися на його совісті. 

В суботу зранку дівчина зателефонувала до подруги, щоб уточнити деталі їхньої поїздки.

- Віто, ти зі мною їдеш чи з Яремою?

- Надю... - протягнула Віталіна, - а ти сильно образишся, якщо я поїду з ним?

- Навіть не знаю, чи зможу колись тобі таке пробачити, - вдала серйозний тон дівчина, - хіба що відпрацюєш та згладиш свою провину.

- Все, що тільки попросиш, - засміялася дівчина.

- А якщо серйозно, то я дуже рада за тебе. А ще більше тішуся, що моє перше враження про Ярему виявилося хибним і він насправді тобі дуже підходить.

- Ти не уявляєш, яка я щаслива з ним. Він розуміє мене з пів слова, інколи навіть вгадує думки та бажання. Наче частинка мене й моєї душі...

- Та чого ж, уявляю. Ти поряд з ним світишся, як натерта лампа Алладіна.

- Таке собі порівняння, - вдала ображеність Віталіна.

- Зате влучне. Зустрінемося там?

- Обожнюю тебе.

Надя добре знала відпочинкову базу, куди запросив Ярема. Це був заміський комплекс, який розташувався біля озера. На його території було безліч альтанок, мангалів, зручних колиб та навіть дитячий майданчик. Наді подобалося, що це місце не було зіпсоване зайвою комерцією і цивілізацією, тому зберігалося відчуття єднання з природою, але водночас і не бракувало зручностей, до яких звикла пересічна людина.

Погода сприяла виїзду на природу й Надя одягнулася відповідно - джинсові шорти, легку бежеву футболку та укорочену джинсову куртку. На ноги взула зручні кросівки, волосся затягнула в тугий хвіст та накрила його чорною кепкою. Спакувала ще деякі речі в невеликий рюкзак, захопила подарунок, який завбачливо купила вчора, та вирушила в дорогу. За її підрахунками через годину мала б бути на місці. Спочатку захотіла взяти байк, але окинула свої пакунки швидким поглядом, і таки вирушила на машині.