Переконаю тебе

Глава 24. Ще одна умова

Дем’ян їхав ранішніми заторами та прокручував у голові події останніх днів. На дні народженні Яреми Надя намагалася приховати свої емоції, але він добре вловив ніяковіння, коли невимушено торкався її, також відчував хвилювання, коли скорочував відстань, а головне – вона при кожній зустрічі відкривала йому часточку себе й цим все більше й більше притягувала до себе. Вона заполонила усі думки та відтіснила усе, що здавалося колись важливим, на другий план. Більше не міг та й не хотів думати про щось інше. Він бажав пізнавати її, взнавати щось нове та прагнув оволодіти нею.

Спочатку думав, що вся справа у привабливій зовнішності та норовливому характері, але тепер знав точно – він хоче не лише її тіло, але й душу та серце. Прагне бачити в її очах спалах бажання, що змінюватиметься тьмяністю насолоди. Якщо дотепер його влаштовували короткі інтрижки, то зараз міг з упевненістю сказати, що не готовий відпускати Надю ні на секунду. Але діяти потрібно поступово, легко та плавно. Бо Надя здавалася йому полохливою ланню – така ж красива, але й не менш дика, і бажання приручити її - стало головною ціллю.

У перший вечір, коли вона підійшла до нього в саду, то чомусь був упевнений, що це чергова мисливиця за грішми, яка добре знала, хто він, але вирішила таким оригінальним способом розпочати знайомство. З кожним днем перше враження розвіювалася, мов уранішня туманна димка, а згодом, коли дізнався, чия вона донька, то ще більше заплутався.

Чоловік під’їхав за вказаною адресою, яку отримав від Наді напередодні. Дівчина заманила його на околицю міста, де з кожним роком з’являлися нові підприємства, торгові центри, склади та виробництва. Він до останнього продумував купу версій у голові, для чого вона могла покликати його саме сюди, але все одно ніяк не міг цього второпати. Тут не було звичних кафе чи ресторанів, де проводять ділові зустрічі у неформальній атмостфері. Як і не було будівель, які б належали корпорації «Промінь-БУД». Його зору відкрилося невелике двоповерхове приміщення з панорамними вікнами, на якому висіла свіжа вивіска «ОРЕНДА». Зовсім поруч побачив байк Наді, а трохи далі знайомий автомобіль.

- Ярема? – заговорив пошепки Дем’ян, - а він що тут забув?

Старлецький пройшов далі, але у голові закралася здогадка, що всі кругом змовилися проти нього одного, тому цікавість буквально розпирала його. Він відчинив важкі скляні двері та нарешті потрапив у середину. Це був невеликий хол, який запросто міг би слугувати постом для охорони або ж рецепцією. Далі на нього чекав ще один вхід у вигляді арки, на верхівці якої красувалася вивіска з цікавим логотипом «Старленг».

Зі сторони арки доносився нерозбірливий шум та якась метушня. Дем’ян відчував себе у незнайомому квесті, куди його заманили, але ніхто не зустрічає і доводиться самому проходити всі завдання. Чоловік пройшов через Арку і побачив Надю, яка чимчикувала йому назустріч і мало не врізалася в нього. Хоча він був зовсім не проти пригорнути її та не дати впасти.

- Вітаю, - мовила вона, усміхаючись. Але Дем’ян чітко бачив, як дівчина тремтіла мало не до кінчиків пальців.

- Привіт, - Дем’ян підійшов зовсім близько та заглянув прямісінько в чорні вуглинки, - і припини так тремтіти, - він провів по руці та зупинився на зап’ясті, після чого огорнув долоню та легенько потиснув її, - зрештою, не з’їм я тебе. Хоч як би  мені цього хотілося.

- Ох, ти невиправний!

- Лише кажу те, що думаю.

- А можу я попросити деякі думки все ж не озвучувати? Принаймні не зараз.

- Відведеш для мене ще окремий день?

Дем’ян помітив, як Надя напружилася, тоді глибоко вдихнула й видихнула.

- Все залежить від того, як поводитимешся сьогодні. Для початку хочу представити тобі чорновий та наближений макет нашого спільного проєкту. Немає нічого кращого, ніж реальна візуалізація.

Надя відступила на кілька кроків у бік та вказала рукою позаду себе. Дем’ян побачив щось схоже на будівельний супермаркет, але зовсім нетиповий. Все навкруги потопало в білих відтінках, лише підлога виблискувала сірим і хоч трохи розбавляла контраст. По праву руку знаходилася велика стіна, яка була поділена на правильні геометричні фігури. Деякі з них були порожніми, а на інших виднілися різноманітні зображення готових інтер’єрних рішень. При чому все варіювалося від класики до вельми нестандартних підходів.  З лівого боку майже все пустувало, однак декілька стелажів з різноманітними матеріалами привернули уваги. Тут усе було розміщено асиметрично й незвично, чим ще більше приковувало погляд.

Дем’ян розглядав усе з цікавістю, а уява домальовувала те, чого не вистачало.  По приміщенню снували поодинокі незнайомі люди, які дуже правдоподібно вдавали, що зацікавилися чимось. Дем’ян пройшов ще декілька кроків і йому назустріч підійшла Віталіна. Її очі усміхалися, руді кучері енергійно підстрибували, а високі підбори впевнено цокотіли на сірій полірованій плитці.

- Доброго дня, - мовила життєрадісно дівчина. - Рада вітати вас! Можливо, я можу чимось вам допомогти?

Дем’ян усміхнувся у відповідь, то повернув голову до Наді, яка постійно крокувала поруч, і зрозумів, що йому дуже подобається ця гра.

- Звісно ж, допоможіть мені. Тільки ще б знати, за чим я прийшов.

- Забув? – прошепотіла Надя зовсім поруч, - ти ж прийшов обрати матеріали, бо зовсім скоро робитимеш ремонт у своїй квартирі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше