Переконаю тебе

Глава 26. Полум'я

Усе всередині Наді застигло, а час навколо зупинився. Уста Дем’яна були такими бажаними в цю мить, що не тільки забула про все на світі, але й не хотіла, щоб хтось чи щось зіпсували цей момент. Його тепла рука вміло пестила шию, викликаючи у ній табун метеликів, що скупчувалися все нижче й нижче. Поцілунок з ніжного перетворився на пристрасний, його язик проникав усе глибше, наче хотів поглинути її всю. Солодко, терпко, на грані болю і ніжності. Надя відчула невагомість в ногах, а живіт, який погладжувала інша рука Дем’яна, налився твердим, але розпеченим оловом.

Вона легенько відсторонилася і заглянула в сірі очі, які потемніли. Дем’ян хотів її та ледь стримував себе. Надя важко дихала і відчувала легке сп’яніння розуму, хоча й нічого не пила. Її п’янив Дем’ян, його вмілі дотики, реакція тіла на нього. Чоловік огорнув талію обома руками та різко й водночас легко, наче Надя зовсім нічого не важила, повернув її до себе.

- Що ми робимо? – прошепотіла вона хрипло.

- Те, що кожен з нас хотів з першої хвилини, як тільки ми побачилися.

Надя вперлася руками в міцні груди Дем’яна та не переривала зоровий контакт. Її тіло охоплював жар, відголоски розуму боролися з п’янкістю, що продовжувала окутувати її, а душа…душа, немов відчула спорідненість з цим чоловіком і не бажала від нього більше відриватися.

Дем’ян відкинув чорні локони з обличчя та огорнув долонею шию, тоді стиснув жмут волосся і змусив її закинути голову назад. Декілька секунд оглядав кожен міліметр жаданого обличчя, а тоді почав покривати його короткими, але неквапливими поцілунками. Він опустився до шиї, проклав доріжку ще нижче. Інша рука блукала талією, а тоді опустилася та стиснула легенько сідниці.

- Ми поспішаємо, - змогла нарешті вимовити Надя.

- Та ні, - усміхнувся Дем’ян, на мить відсторонившись, - ми робимо усе повільно. Й зовсім нікуди не спішимо.

Надя перебувала у дивному маренні, де їй було солодко, де все чітко відчувала, але не володіла своїм тілом. Воно повністю належало Дем’яну й вигиналося від його рук та поцілунків. Дівчина закинула руки на міцну шию та ще більше притиснулася до чоловіка. Вона відчула його затверділе бажання у себе на животі й від цього ще більше збуджувалася. Дем’ян підійняв Надю під сідницями та поніс кудись вглиб яхти, де на них чекала невеличка каюта із затишним ліжком.

Він цілував її тіло, насолоджувався улюбленим ароматом, доводив до трепету. Між ними вирувала водночас ніжність та пристрасть, несамовитість і розміреність, спраглість і витримка. Дем'ян зробив усе для того, щоб підкорити собі Надю, приборкати та змусити віддатися почуттям.

Її шкіра водночас пашіла та вкривалася мерехтливими сиротами, живіт затвердів болючим клубком і вимагав більшого. Дем’ян ловив її стогони, викрики та змушував тіло тремтіти у жадібних конвульсіях.

Пізніше Надя, знесилена, лежала на плечі Дем’яна, а він виводив на її ключицях та спині візерунки, дражнячи її гарячу шкіру. Вона горнулася до його міцного тіла й вперше у житті була настільки впевнена у правильності свого рішення. Хоча, про яке рішення можна говорити? Її ніхто не питав.

- Я гадала, ми святкуватимемо вдалі перемовини, - мовила Надя хриплим голосом, усміхаючись.

- Тобі не сподобалося?

Дем’ян примружився, а тоді різко опинився зверху, нависнувши над Надею. Вона вперлася своїми долонями в міцні груди й уважно розглядала його обличчя. У тьмяному світлі приглушених вогнів він виглядав божественно. На смаглявій шкірі відбивалися тіні, які домальовували свої силуети, сірі очі потемніли та випромінювали постійне бажання, міцні руки не припиняли вивчати її тіло. Було лоскотно, млосно, інколи грубо, а вага чоловіка, яка притискала її до ліжка, не здавалася тяжкістю, а навпаки – роздмухувала у ній нове збудження.

Дем’ян вхопив її зап’ястя й закинув руки над головою. Тоді прилинув губами до шиї, але не спішив цілувати. Він терся об ніжну шкіру носом, наче хотів увібрати в себе весь аромат своєї жінки. Чоловік наблизився до маленького вушка та ледь відчутно прикусив його. Тоді знову повернувся до обличчя та накинувся на пухкі уста жадібним голодним поцілунком. Цього разу він цілував шалено, глибоко, вбирав у себе нові стогони Наді й повністю задурманював розум.

Надя не знала, скільки минуло часу, але ця маленька каюта здавалася найкращим місцем на землі. А чоловік поруч більше не дратував, а з кожною новою секундою хотілося віддаватися йому все більше. Й не лише тілом. Прагнула довірити йому все – серце, розум, душу…і навіть стати нарешті хоч трішечки слабкою. Але лише з ним та біля нього.

- Ну не знаю, - мовила згодом Надя, - чи сподобалося. Все ж я залишилася голодною.

- Справді? – усміхнувся Дем’ян одними кутиками губ, - я ж не можу відпустити тебе голодною. Але я дуже люблю розпочинати з десерту.

Чоловік опустився до її шиї, грудей та продовжив покривати поцілунками все тіло, розбурхуючи в Наді нове полум’я. Він не міг насититися нею, хотів вивчити кожен міліметр, змусити тремтіти кожну часточку тіла, перетворити її у розпечену лаву, підкинути до небес та знову й знову впіймати її.

Згодом Дем’ян одягнув свої світлі штани, а Надя накинула на голе тіло його сорочку й обоє вийшли на палубу, яка виблискувала вечірніми світлами. Їхня вечеря з морепродуктами та різноманітними холодними закусками досі чекала на них. Біля невеликого круглого столика з низькими ніжками стояв зручний диванчик, в який одразу  плюхнулася Надя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше