Глава 28. Зацікавлення

Надя почула вітання Юрія у прихожій з його давнім другом, а далі шум почав наближатися і її погляду відкрилися дві незнайомі постаті. Старшому чоловікові було за шістдесят, але точного віку вгадати не могла, оскільки він виглядав доволі вишукано та володів гарною фізичною формою. Темно-сірі очі примружено оглянули спочатку її, а тоді зиркнули на Віру, тонкі губи розплилися у привітній щирій усмішці. Сивоволосий чоловік з невеличкою горбинкою на носі нагадував аристократа. От є такі люди, яким дуже пасують вишукані манери й, здається, наче сама генетика нагородила  їх цим.

- Віро, а ти усе цвітеш, - мовив чоловік та підійшов, щоб обійняти жінку.

Надя тим часом кинула короткий погляд на іншого чоловіка. Йому було приблизно тридцять років, не більше. Вона вловила певну зовнішню подібність – такі ж сірі очі та тонкі губи. Однак прямий ніс і каштанове волосся відрізняли його від батька. Високий зріст і мужня постава заворожували, але, на відміну від Захара, складалося враження, що він зовсім не радий цій зустрічі. Що ж, так навіть цікавіше.

- Не перебільшуй, - засоромлено відповіла Віра. Хоча Надя знала - вона точно не соромилася компліментів.

Тим часом до них наблизився Юрій, який з не меншим захопленням оглядав Віру, та обійняв жінку за талію, притягуючи до себе.

- Це моя донька, - Юрій вказав рукою на дівчину, - Надю, а це мій давній хороший друг – Захар Альбертович Вакульський.

- Ой, не такий вже й давній, - хитро усміхнувся Захар, - молодий ще.

- Рада знайомству, Захаре Альбертовичу.

Надя усміхнулася привітно та невимушено, так, як усміхаються малознайомим людям, з якими необхідно бути люб’язною. Краєм ока вловила, як до них наблизився син Захара, однак намагалася не витріщатися на нього сильно.

- А це мій син Тимофій, - Баєровський продовжив знайомити гостей зі своїми дітьми, - майбутній комп’ютерний геній.

- Знатиму, до кого звертатися, - підкреслив Захар та потиснув руку Тимофію, який також наблизився до них. – А це Гліб. Ми нещодавно повернулися із Штатів.

- Радий зустрічі, - обізвався нарешті приємний баритон, - багато чув про вашу сім’ю.

- Якщо усі вже знайомі, - мовила Віра, - то запрошую до столу.

На святковому столі чекали холодні закуски та різноманітні салати. Як тільки всі розмістилися на своїх місцях, то Віра вийняла з духовки запечену телятину та теж поставила її до інших страв. Юрій зайняв своє коронне місце по центру стола, поруч з ним по обидва боки розмістилися Віра та Захар, далі від Віри Надя, а біля неї Тимофій. Навпроти них поруч з батьком – Гліб.

Надя помітила дивні погляди, які на неї постійно кидав молодий чоловік, поки старші обговорювали буденні справи. Вона намагалася спокійно їсти та не звертати увагу на Гліба, але від дошкульного оглядання шматок в горло не ліз, а шкіра пекла, наче на неї випромінювали щось отруйне. Зрештою дівчина підняла голову та заглянула в його темні сірі очі. На мить задумалася, що у порівнянні з сірими кристалами Дем’яна, вони виглядають каламутними. Але мусила визнати – хлопець доволі симпатичний.

Надя витримала його погляд, а тоді звела брови на лоба, немов питаючи його, в чому справа. У відповідь на її німі питання Гліб ледь помітно усміхнувся та підійняв бокал, наповнений вином, бажаючи наголосити на тому, що наступний його тост на її честь. Наді цей жест видався занадто нахабним, а відкритий прояв уваги після п’ятихвилинного знайомства насторожував.

- Чим займаєшся, Глібе? - почувся голос Юрія, який на мить відволікся від Захара.

Надя була впевнена, що батько прекрасно знав, чим саме той займається, але таким чином намагався зблизитися з ним та завести бесіду. У те, що ця вечеря просте знайомство з давніми друзями, вона не вірила ще вчора.

- Я архітектор, - відповів Гліб, сконцентрувавши всю свою увагу на Баєровському.

- І досить хороший, - уточнив раптом Захар. – Останні місяці його проєкти виграють усі можливі тендери на забудови.

Надя усміхнулася, ледь помітно хмикнула, а тоді пробубніла собі під ніс:

- Прозвучало на правах реклами.

Збоку почувся смішок Тимофія, який до цього моменту мовчав, а через кілька секунд упіймала на собі прискіпливий погляд темно-сірих очей. На диво, Гліба забавляли її слова. Він усміхнувся та навіть підморгнув у відповідь.

- А ви чим займаєтеся, Надю, - звернувся він до неї.

- Дизайном.

- А конкретніше? – не вгавав Гліб.

- А хіба цього недостатньо?

- Цілком, - усміхнувся Гліб та продовжив куштувати страви.

Юрій зміряв поглядом Надю, тоді швидко блимнув на Гліба, потер підборіддя і примружив очі, від чого шрам на щоці оживився.

- Надю, а чому б тобі не показати Глібові нашу магнолію в саду? – ошелешив Юрій Надю, від чого вона мало не захлиснулася соком, який надпивала.

- Магнолію? Я? А чому не Тимофій?

- Бо я прошу тебе, - Юрій дивився на неї з-під лоба, кидаючи двозначні натяки.

- А що там показувати? Вона давно відцвіла та й я хвилююся, щоб наш гість не залишився голодним. Ви ще салату скуштуйте, Глібе, - Надя підвелася і демонстративно наповнила його тарілку овочевим салатом.