Глава 29. Такий мій тато

- Невже це не могло почекати до кінця вечора? – спитав Юрій, вмостившись у зручне крісло в своєму кабінеті.

- Ні в якому разі. - Надя сіла навпроти, відкинулася на спинку крісла, заклала ногу на ногу та хитро примружила очі.

- Надю, я слухаю, - мовив Юрій тоном, наче його терпіння було на межі.

- Чия ідея цього сватання? Твоя? Чи цього славнозвісного Захара?

- Що? – розсміявся Юрій, - якого сватання?

- Ох, таточку, ну не вдавай цього здивування і наївності, тобі це зовсім не личить.

- Наївності? Справді? А що ж мені личить?

- Тобі пасує бути хижим, серйозним, хитрим, непередбачуваним, але зовсім не невинним чи наївним, - мовила спокійним тоном Надя, - і тільки ідіот міг не помітити цього примітивного сватання. Я ж не племінна корова та й Гліб не породистий бик, щоб нас ось так зводити.

- Надійко, - Баєровський підвищив голос, розсміявшись, - звідки такі грубі порівняння?

- Ти ж знаєш, що я завжди кажу те, що думаю. Тим більше з тобою.

- Це не сватання. – Посерйознішав нарешті Юрій.

- Невже? А що тоді?

- Колись ми з Захаром часто бачилися і тісно товаришували. Можу сказати, що у моєму не дуже красивому минулому він був єдиним другом, якому я цілком довіряв. Довіряю і зараз.

- Стоп, до чого тут це? – перебила його Надя, похитавши заперечно головою.

- Предісторія, краще вислухай і не перебивай. Не так давно Захар дізнався, що у нього є син. Якась ображена пасія не повідомила йому про вагітність, але це зовсім інша історія. Так от, він розповідав мені багато цікавого й захопливого про свого новоспеченого сина. Ось ми й подумали, що було б непогано вас познайомити.

- Серйозно? Просто познайомити, а не намагатися сплести нас?

- Невже він тобі зовсім не сподобався?

Юрій підвівся та обійшов стіл, тоді сперся на нього й опинився зовсім поруч зі своєю донькою. Саме на такій відстані міг чітко бачити її реакцію на кожне слово, відчувати емоції на обличчі, слідкувати за очима, які бігали у різні сторони, коли мозок роздумував над відповіддю.

- Він милий, - нарешті відповіла, - але я все одно не розумію, до чого ці запитання. Ми що у кам’яному віці? Я гадала, що давно минули ті часи, де батьки вирішують все за своїх дітей, щоб поєднати дві династії…

- На жаль, зовсім не минули ті часи, - мовив загадково Юрій. – І в сучасності є багато шлюбів з примусу або ж з добровільної згоди на фіктивні стосунки.

- Тато, ти себе чуєш? Про що ти говориш? Я б ще могла зрозуміти, якби мені це говорила цинічна людина, яка й сама прожила життя з нелюбом. Але ж, - вона на мить замовкла, добираючи вірні слова, а тоді ще емоційніше продовжила, - ви з мамою для мене ідеал справжньої закоханої пари. З роками ви не припинили захоплюватися один одним, ваше розуміння і взаємоповага тільки зростає… І я хочу саме таких стосунків.

- Доню, - раптом голос Юрій став ласкавішим і стишився, - це не сватання. Так, я б хотів, щоб ти потоваришувала з цим Глібом і не просто потоваришувала, але я тебе не підштовхуватиму до цього та не змушуватиму. Я занадто сильно ціную тебе, Віру та Тимофія, щоб робити щось проти вашої волі.

Надя наморщила лоба та нахмурилася. Вона звикла у всьому довіряти батькові, інколи його хитрі ігри веселили та мотивували її  до змагання, робили її цілеспрямованішою, кращою. Але зараз абсолютно не розуміла його, бо дії зовсім не співпадали із сказаним.

- Ти міг мене попередити, міг спитати.

- І що б ти відповіла? Ти тоді б і не прийшла на вечерю.

- Так, не пришла б, - усміхнулася легенько Надя, - невже так добре мене знаєш?

- Навіть краще, ніж ти думаєш, - Юрій загорнув її волосся з обличчя, а тоді нахилився та поцілував у лоба, - бо я занадто добре знаю себе. Зрозумій, що біля тебе завжди крутитимуться чоловіки, які шукатимуть свою вигоду. Одні захочуть пробратися до мене через тебе, інші прагнутимуть використати тебе у своїх цілях. Я знаю, що ти у мене розумна та бойова дівчинка, але ти й емоційна і віддаєшся сповна почуттям. Я боюся, що хтось з цих твоїх кавалерів просто використає тебе і розіб’є серце.

- А чому не я розіб’ю комусь серце? Чи ти мене зовсім недооцінюєш? – спробувала пожартувати Надя.

Монолог батька пробирав її до кісточок, проникав у душу й всередині ставало якось моторошно. Вона й сама прекрасно все це розуміла. Сотні разів відштовхувала від себе залицяльників, бо саме цього й боялася. Але ж Дем’ян зовсім інший. Він самодостатній та впевнений у собі. Стільки часу опирався співпраці з Юрієм та не йшов на жоден контакт. Вона була упевнена, що його почуття щирі… їхні почуття щирі та взаємні.

- Впевнений, що ти не одне вже розбила. Але придивися до Гліба. Він надійний, а коли  знатиму, що поруч з тобою саме така людина, то буду спокійним. Але вибір за тобою. Ніколи ні до чого тебе не змушуватиму, моя дівчинко.

При інших обставинах Гліб здавався б доволі милим. Але тепер, знаючи Дем’яна, Надя постійно порівнювала обох чоловіків. І чи то їй так здавалося, чи було насправді, але син Захара у всьому програвав Старлецькому. І не бачила сенсу до нього придивлятися. Вона опустила очі до підлоги та декілька секунд наважувалася, щоб розповісти нарешті батькові те, що лоскотало язик.