Глава 33. Ревнуєш?

Спочатку Надя поривалася зайти до В’ячеслава та розставити всі крапки, але вчасно схаменулася і попрямувала до свого відділу. А що вона йому пред’явить? Вона ж не має доказів, що це дійсно його рук справа. А те, що він погрожував уже цим, зовсім нічого не доводить. Немає ні свідків, ні вагомих аргументів, ні підстав для шантажу. На мить закралися сумніви, чи дійсно це В’ячеслав, а що як це хтось інший? У записці ж не було сказано, що обоє чоловіків її коханці, як твердив В’ячеслав. Хтось міг шантажувати її обрати між Дем’яном та Юрієм, між коханим і батьком.

Дівчина вмостилася на своє робоче місце, але обтяжливі думки все більше тиснули на голову. Вона то літала у рожевих хмарах разом з Дем’яном, то губилася у здогадах, чиїх рук справа ця дивна записка. На дев’яносто дев’ять відсотків була впевнена, що це саме В’ячеслав вирішив пограти з нею у свої дивні ігри. До Наді декілька разів підходив Макс та запитував, чи все у неї гаразд, на що чемно відмовчувалася або коротко, але ввічливо відповідала.

Перед обідом вирішила сама піти до В’ячеслава й показати йому, що насправді зовсім не боїться. Ні, вона не збиралася говорити з ним про це прямо, тільки двозначно та з натяками. За поведінкою людини можна багато чого зрозуміти, головне уважно та прискіпливо спостерігати.

- Можна? – Надя легенько постукала в двері, а тоді заглянула в шпаринку, питаючи дозволу В’ячеслава.

- Заходь, - відповів спокійно чоловік.

Він поводився природньо, невимушено та діловито. Примружені очі уважно спостерігали за відвідувачкою і жестом руки вказав на крісло навпроти, куди одразу ж примостилася Надя.

- І чим же я заслужив твій візит?

- Хотіла попросити поради, - почала придумувати Надя.

- Поради…- протягнув чоловік, - у мене. Справді? Не думаю, що тобі потрібна моя порада. В тебе он скільки порадників.

- А вас дуже хвилюють мої порадники?

- Не більше, ніж ти сама.

- Чому ви так зі мною розмовляєте?

Чомусь минулого разу, коли його тон був більше зверхнім та зухвалим, Надю це мало хвилювало. Але зараз, коли знала про записку, то рівний, спокійний, але водночас грубий тон В’ячеслава дратував. Він поводився так, наче Надя набридлива працівниця, яка тільки те й робить, що заважає йому працювати.

- Я погано з тобою розмовляю? – В’ячеслав одразу ж усміхнувся, - підеш жалітися?

- Мені не потрібно жалітися, - обурилася вона, - я вмію і сама за себе постояти. Але ви хоч на мить задумалися, що у вас про мене викривлена думка?

- У мене немає про тебе думки. – Байдужим тоном продовжив опонент, - бо я не бачу сенсу обтяжувати свою голову думками про тебе. Визнаю, що ти мені сподобалася, як жінка, при перших зустрічах. Але мені не потрібне чуже та й при останній розмові ти мені все зрозуміло пояснила. Якщо у тебе справді є до мене робочі запитання, то озвуч їх, а якщо ні, то не відволікай мене та себе від важливих справ.

Надя на мить згадала їхню минулу зустріч та ледь стрималася, щоб не розсміятися від абсурдності сказаного. Тоді він зовсім не підбирав для неї гарних слів, а зараз по суті спілкувався грубо, але в міру ввічливо та підтримував дистанцію. Не так має поводитися людина, яка написала записку та ще й додала фото з доказами. Або ж Надя зовсім не розбирається в людях…

- Тоді краще піду, - відповіла чемно Надя і одразу ж пішла геть.

Після дивної розмови із заступником свого батька ще більше заплуталася. Тепер дев’яносто дев’ять відсотків упевненості зменшилися до п’ятдесяти, і рейтинг все опускався та опускався нижче. Хто ж тоді? Кому вона перейшла дорогу?

Після обіду дівчина поїхала до Дем’яна на роботу, щоб разом узгодити та затвердити дрібні моменти їхнього контракту, про які не говорили раніше. Старлецький поривався приїхати до неї, або ж заїхати за нею та разом десь пообідати. Але вона настільки бажала змінити навколишню атмосферу, що вирішила поїхати до нього, все узгодити, і не повертатися сьогодні в офіс, а одразу поїхати додому, або ж до Дем’яна.

Дем’ян зустрів її з обіймами в своєму кабінеті, попросив секретаря відмінити усі зустрічі та одразу ж запропонував Наді каву.

- Нам справді потрібно так багато часу, щоб обговорити все? – усміхнулася Надя.

Вона сіла навпроти Дем’яна та виклала усі свої нотатки разом з документами на його робочий стіл. Чоловік відкинувся на спинку крісла та пильно спостерігав за нею. Кутики губ підіймалися в ледь помітній усмішці, а сірі очі з блиском розглядали жінку, яку постійно бажав.

- Я думаю, навіть цього часу буде замало.

- Не дивися так на мене, - мовила, коли зустрілася з його потемнілим поглядом.

- А як на тебе дивитися?

Дем’ян підвівся, обійшов стіл та встав позаду Наді. Тоді нахилився і обійняв її разом з кріслом. Однією рукою відкинув з шиї смоляне волосся, а іншою погладжував талію. Він подуe легенько біля вушка та одразу ж поцілував місце, де шкіра встигла вкритися сиротами. Тоді продовжив шлях поцілунків шиєю, поки не наблизився до обличчя. Кожен наступний поцілунок був довшим та пристраснішим. Надя заплющила очі та прислухалася до своїх відчуттів. Усе тіло тремтіло, серце несамовито гупало, шкіра палала, а свідомість відходила кудись далеко.