Глава 34. Скучила

Надя їхала вечірніми заторами на зустріч з Глібом. З голови ніяк не виходили дивні записки, які отримала упродовж дня. Її не лякав сам факт переслідування чи погроз. Хоча написане важко віднести саме до погроз. Скоріше, її мучили здогади, кому це могло знадобитися. А короткий зміст і загадковість цих послань викликали у ній рій мерехтливих думок. Вона намагалася співставити прочитане зранку та увечері, але ці фрази ніяк не пов’язувалися у неї в голові. Пазл був надто заплутаним, або ж зіпсованим… Одне знала точно – необхідно якнайскоріше розповісти про все батькові. А ще біля офісу будівлі є камери відеоспостереження, на них мали б зафіксувати непроханого листоношу.

Вона під’їхала до торговельно-розважального центру, де у відомому кафетерії Гліб призначив зустріч. Ще здалеку вона побачила чоловіка за одним із круглих столів біля панорамного вікна й попрямувала до нього швидкою ходою, але коли помітила на столі великий букет ромашок, то уповільнила кроки. Гліб же оживився, як тільки його погляд вхопився за знайому фігуру. Він підвівся і ступив на зустріч Наді й вручив їй квіти. Дівчина взяла букет та вичавила з себе ввічливу посмішку.

- Це зайве, - вказала на квіти, - не варто було.

- Це маленький хабар, - підморгнув їй Гліб і запросив розміститися за столиком.

Надя вмостилася на зручне м’яке крісло коричневого кольору й оглянулася навкруги. Було малолюдно, оскільки робочий день лише добігав кінця, але разом з тим відчувалася затишна атмосфера. У приміщенні переважали бежеві та коричневі відтінки, що нагадували шоколад, каву та корицю і від цього тіло й розум поступово розслаблялися.

- За що хабар? Я наче ще нічого й не зробила.

- За те, що врятувала нас обох від цього свавільного сватання, поговоривши з батьком.

- Звідки ти про це знаєш? – вигнула брови Надя, - невже тато про все розповів Захарові?

- Не знаю подробиць. – Загадково відповів Гліб, відвівши погляд на мить до вікна, - але батько сказав, що в тебе хтось є.

- Оу, навіть так… - відповіла Надя, усміхнувшись. Тоді блимнула на квіти й, примружившись спитала, - і для тебе це таке свято, що аж вирішив квіти купити? Чи я настільки не підходяща партія для тебе?

Вся поведінка Гліба здавалася дивною Наді. Вона могла посперечатися, що тоді в саду, коли спілкувалися наодинці, бачила в його очах захоплення. А зараз він дарує їй квіти в честь того, що не потрібно з нею свататися, наче вона якась прокажена. Її зовсім не цікавив цей хлопець та й Дем’ян витіснив усі думки, заполонивши серце, душу та голову собою, але все ж таки… Самолюбство було зачепленим, а цікавість розгадати наміри Гліба набирала обертів. Та й вона прекрасно розбиралася в людях. Ще з першої зустрічі помітила ввічливість і гарні манери цього чоловіка. Такий, як він, не говоритиме прямо дівчині про те, що для нього настільки неприйнятна сама думка побувати в ролі її нареченого.

- Я настільки не готовий прощатися з холостяцьким життям, - усміхнувся Гліб, - не сприймай цього на свій рахунок.

- Справді? Ну гаразд… втихомирю своє самолюбство.

- Ти прекрасна, - мовив раптом Гліб та припинив усміхатися. – Надіюся, я реабілітувався в очах твого самолюбства?

Надя напружилася та замовкла. Цією фразою чоловік остаточно збентежив та заплутав її. Вона хотіла відкрити рот та відповісти щось банальне чи ввічливе або ж просто подякувати. Але в останню мить прикусила язика та передумала, бо зовсім не бажала розігрівати інтерес до своєї персони. Обмежилися легким кивком і змінила тему:

- То яка тобі потрібна допомога? Бо хабар я прийняла, а про справу ще навіть не починали говорити.

- Я хочу співпрацювати з твоїм батьком. Але не просто працювати, а стати йому партнером.

- Ого, - мало не присвиснула Надя, - нічого собі заявочка. А чого не його босом зразу?

- Ти перебільшуєш, вислухай спочатку.

Надя вигнула здивовано брови, поставила лікті на стіл та вклала підборіддя в долоні. Чим далі йшла розмова, тим більше насторожував її Гліб. От наче ввічливий, милий, подекуди щирий, але було в ньому щось таке, що дуже насторожувало.

- Я слухаю.

- Я міг попросити про допомогу батька, але не хочу, щоб він за мене клопотав.

- Тому краще, щоб клопотала я, - перебила його Надя.

- Яка ж ти колюча… - усміхнувся Гліб, - я ж прошу вислухати, - побачивши легкий кивок Наді, продовжив, - не потрібно нікого нічого просити. У мене є декілька готових проєктів і я хочу їх сам показати Юрію. Від тебе мені потрібна лише порада щодо вподобань чи особливостей спілкування з твоїм батьком.

- Хочеш спочатку втертися до нього в довіру?

- Я б не так це назвав, але з твоєю прямотою нічого не вдієш.

- От і батько у мене такий – любить прямоту і не терпить підлабузництва.

- Добре, запам’ятаю це.

- Я не розумію, для чого ти мене покликав. Ти й так сподобався моєму батькові. Якщо проєкти справді круті й ти хороший архітектор, тоді тобі не потрібно шукати підхід або ж чарівну кнопочку довіри до Юрія Баєровського. Покажи йому їх, скажи прямо про свої наміри співпраці, доведи, що ці ідеї варті уваги… А протекції чи підлабузництва він не переносить.