Переконаю тебе

Глава 37. Німі запитання

Минув тиждень з тієї самої миті, коли Дем’ян зрозумів, що зовсім не такого освідчення чи пропозиції чекала Надя. За ще один тиждень та декілька зустрічей з цією дівчиною збагнув, що не хоче зволікати і не бажає відпускати її від себе. Він жадав бачити її поруч, насолоджуватися їхніми почуттями, піклуватися про неї та звити те сімейне гніздечко, про яке й не мріяв ніколи. Короткі зустрічі, після яких дівчина їхала додому, його зовсім не влаштовували.

Дем’ян довго роздумував над тим, як саме вразити дівчину, яка звикла до заможного життя й нічим особливим її не здивувати. З кожним днем він відкривав у собі все більшого романтика. Й коли усе було продумано та організовано, вирішив заїхати до Юрія Баєровського, щоб розповісти про свої наміри. Ні, він зовсім не належав до типу чоловіків, яких надто хвилює думка батьків нареченої. Але бачив рідкісний зв’язок між Юрієм і Надею і саме тому був упевнений, що це важливо саме для Наді.

Ще декілька днів тому Старлецький заїхав до ювелірного салону й обрав каблучку, яка нагадувала йому Надю. Діамант у вигляді квітки, обрамлений білим золотом, виблискував на світлі та виглядав особливим. Каблучка не була схожою на типові, які звикли дарувати дівчатам, пропонуючи вийти заміж, і саме тому цілком підходила Наді. Бо вона варта кращого, неординарного та рідкісного.

Саме сьогодні чоловік планував освідчитися Наді й більше не відпускати її від себе. Дем’ян приїхав до будівлі «Промінь-БУД». Його відразу ж пропустили, оскільки про зустріч з Баєровським домовився заздалегідь. Він неодноразово бував тут, тому попрямував до ліфта й через декілька хвилин крокував на потрібному поверсі. Секретарки на місці не було, тому вирішив не чекати на її прихід і попрямував до кабінету Юрія. Двері були зачиненими, але не щільно й через вузьку шпаринку почулися знайомі голоси.

Спочатку Дем’ян усміхнувся та взявся долонею за дверну ручку, але наступні слова насторожили й зупинили його.

- То тебе можна вітати? Нарешті контракт із Старлецьким підписаний? – почувся грубий голос Юрія.

- Аж не віриться, після стількох зусиль та проробленої роботи… Яка ж це насолода отримати те, що на початку здавалося недосяжним.

- Коли ти бачиш винагороду в кінці, то твої очі блищать так, немов тобі під силу навіть неможливі речі. Зізнаюся, що я сам не до кінця вірив у твою перемогу.

Винагороду? Дем’ян примружив очі та напружився. Ніколи не любив підслуховувати чужі розмови, але саме зараз прагнув почути про цю саму нагороду. Невже Надя провернула усе це заради якоїсь чортової нагороди? В очах потемніло від злості, а ще через мить згадалися картинки з минулого, де дівчина, яку він кохав понад усе, зрадила його заради грошей…

- Так, тут ми з тобою схожі, - продовжила спокійно Надя, - обоє вперті та цілеспрямовані.

- Я звик дотримувати слово, - заявив Юрій, - і ти отримаєш гроші та мою допомогу. Усе, про що ми домовлялися.

В одну мить Дем’яну стало боляче та гидко. Він не бажав слухати та бачити цих обох більше ні секунди. Чоловік різко розвернувся та пішов геть. Він не бачив нікого перед очима, у вухах досі відлунювала остання фраза та усвідомлення того, що Надя зрадила його та продала себе. А заради чого? Невже цій самодостатній дівчині чогось не вистачає у цьому житті?

Дем’ян сів за кермо автомобіля та помчав дорогами міста на шаленій швидкості. Їхав настільки швидко, на скільки дозволяли денні затори й перешкоди. Мозок закипав від злості, серце вискакувало з грудей, а пульс відбивав шалений ритм. Розрядка, йому необхідна розрядка та негайно. Не довго думаючи, різко розвернув автомобіль посеред дороги та мало не спричинив ДТП. На фоні шуму в вухах та відлуння голосів Наді та Юрія мало чув рев моторів та шквал сигналів невдоволених водіїв. Ще через мить припаркувався біля спортклубу Яреми й одразу ж направився до роздягальні, де завжди зберігався його спортивний комплект.

Лише після години безнадійного гамселення груші почувався фізично виснаженим та хоч трохи спокійнішим морально. Здавалося, якби Надя потрапила зараз йому під руку, то розірвав би її тендітне тіло.

- Ну що? Ти вирішив сьогодні зіпсувати цю грушу? Чи просто хочеш когось вбити? – почувся збоку занепокоєний голос Яреми.

- Що?

Дем’ян настільки поринув у роздуми, що навіть не намагався зрозуміти, про що саме питає Ярема.

- Друже, що сталося?

- Усе гаразд. Хіба не видно?

- В тому то й справа, що твоє «гаразд» чути навіть з мого кабінету.

- Яремо, от ти завжди мене розумів, як ніхто інший, - зітхнув Дем’ян та глянув на нього своїми потемнілими очима.

- Є таке, - погодився Ярема, - але суті мого питання це не змінює. Поділишся?

- Пізніше, є одна проблема, яка потребує негайного вирішення.

- Потрібна допомога? – Ярема рідко бачив Дем’яна у такому стані, і хоч поки не розумів, що сама сталося, однак знав, що він може накоїти дурниць, про які сам же шкодуватиме пізніше.

- Думаєш, я не впораюся з коханою жінкою? – Дем’ян на мить усміхнувся. Але це була не посмішка, а викривлення та знущання над обличчям. Його очі блищали фальшем, а кулаки в боксерських рукавицях вкотре зімкнулися. Чоловік наніс контрольний удар по груші й просто пішов геть.

Дем’ян прийняв холодний душ у спортклубі, приїхав до себе на роботу й остаточно заспокоїв свій порив злості, однак біль у грудях з кожною новою хвилиною розгорявся усе сильніше. А як інший вчинив би на його місці? Так, його мучило безліч запитань. Чому? Навіщо? За що вона так з ним? І такі ж аналогічні запитання він ставив колись іншій, яка й оком не моргнула, коли зрадила його. Цього разу він вчинить по іншому та не розпитуватиме ні про що.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше