Переконаю тебе

Глава 39. Знищу

- Надю? Оце несподіванка, - Гліб підійшов до її столу, залишивши чоловіка, з яким обідав.

- Справді несподіванка, - вичавила усмішку Надя, - і як так сталося? – вона кинула швидкий погляд на його напарника й зрозуміла, що це просто співпадіння, - часто тут буваєш?

- Так, а от тебе тут бачу вперше.

- Я випадково тут опинилася, повз проїжджала.

Надя намагалася бути ввічливою, спокійною і в міру усміхненою, але сірі очі Гліба примружилися та уважно придивилися до неї. Під цим пильним поглядом дівчина відчувала себе відкритою книгою, яка не може приховати жодної таємниці від професійного сканера.

- Що в тебе сталося? – Гліб без дозволу сів у крісло навпроти.

- Нічого вартого уваги, - нахабно збрехала, ще ширше усміхнувшись. Однак чорні очі заблищали й Надя швидко відвела погляд у вікно.

- Дай мені одну хвилину.

Надя не встигла нічого відповісти, бо Гліб тут же відійшов до свого столика, проговорив щось до незнайомого чоловіка, на що той кивнув, і ще через мить знову сидів навпроти, уважно спостерігаючи за нею.

- Я слухаю.

- Що слухаєш?

- Причину твого смутку, але цього ти мені не розкажеш, тому можемо поговорити про щось інше.

- Глібе, - протягнула Надя та випрямила спину, - у мене справді все гаразд, просто інколи дуже хочеться побути на самоті.

- Це такий тонкий натяк?

- Не ображайся, - Надя зобразила співчуття, а тоді встала та пішла геть.

Ніколи не любила ділитися своїми переживаннями з малознайомими людьми. Усі свої проблеми, чи то сердечні, чи робочі, звикла вирішувати самостійно. Хоча, яка тут проблема? Та й що по суті вирішувати, коли серце вщент розбите, а душа, немов паралізована. Хотілося вдихнути на повні груди, а щось важке тиснуло й не давало. Думки в голові нагнітали і виникало бажання поїхати кудись, закритися від усіх, а тоді плакати й ще раз плакати.

Перебуваючи за кермом свого автомобіля, зрозуміла, що марно зараз намагатися знайти приміщення, чи розпочати щось планувати. Бо з таким настроєм і відчаєм вона провалить усе, до чого прикладе хоч якісь зусилля. Дівчина не помітила, як приїхала до офісу компанії батька, й вирішила поговорити з ним. Вона зрозуміла, що мусить поїхати кудись бодай на декілька днів, щоб усе зважити, обміркувати та заспокоїтися.

- Зайнятий? - Надя постукала в двері до батька та просунула голову, напрошуючись зайти.

- Для тебе завжди вільний.

Дівчина пройшла до його столу й вмостилася навпроти, намагалася зобразити звичний стан, але під пильним поглядом Баєровського це важко вдавалося.

- Я хочу поїхати на кілька днів, - мовила невпевнено.

- Гаразд. Куди?

- До моря. Хоча ні, краще в гори. – Відповіла Надя, дивлячись куди завгодно, але уникаючи прямого зорового контакту.

- З Дем’яном?

Юрій відкинувся на спинку крісла та заклав руки на грудях. Він помітив, як скривилося обличчя доньки при згадці Старлецького, але промовчав. Баєровський знав свою доньку краще від себе самого. Як тільки зайшла в кабінет, то побачив, що її щось непокоїть, а зараз у цьому лише впевнився.

- Ми ще не настільки близькі з ним.

- Справді? Не настільки близькі? – Юрій вигнув скептично одну брову, мало вірячи в почуте, бо прекрасно знав, що останні ночі його донька проводила в ліжку Дем’яна.

- І у нього надто багато справ, - поспішила запевнити Надя.

- Ти ж знаєш, як я ненавиджу брехню. Та й тобі це зовсім не личить, - мовив різко Юрій.

Надя прикусила губу, щоб не розплакатися перед батьком. Навіть найменша згадка про Дем’яна повертала її на прокляту яхту й перед очима знову бачила їхні переплетені руки та поцілунки, а у вухах дзвеніли отруйні слова коханого.

- Ми розсталися, - видихнула вона, а тоді благально глянула на батька, - прошу не розпитуй нічого, я розповім пізніше.

Юрій різко підвівся зі свого місця, темні брови з прошарками сивини нахмурилися, а жовна на обличчі заходили табуном. Він злився, бачив стан Наді й це ще більше бісило. Знав же, що від цього Дем’яна не варто чекати нічого хорошого, але все одно допустив його до свого найдорожчого скарбу.

- Що він зробив?

- Тато, я не…

Надя теж підхопилася слідом, але в голові раптом запаморочилося, а ноги підкосилися. Останнє, що вона чула, це занепокоєний голос батька, який намагався привести її до тями.

***

Юрій міряв широкими кроками коридор приватної клініки й не знаходив собі місця. Востаннє так хвилювався, коли Віра народжувала Тимофія. Його Надійка, в якої ніколи не було проблем зі здоров’ям,  знепритомніла. Його люба дівчинка, яка виділялася силою, врівноваженістю, винахідливістю, була настільки виснаженою, що втратила свідомість. У голову лізли різноманітні думки, але найбільше хотілося розірвати на шматки цього Дем’яна. Це через нього в неї такий жахливий стан. Від пориву злості відволік черговий лікар, який вийшов з оглядової кімнати, де перебувала Надя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше