РОЗДІЛ XVII. ДОДОМУ

Вестон ще раз відчинив браму і перед друзями постала прекрасна, припорошена першим снігом, галявина. Вежа стояла на окраїні Скелії. З понівеченого міста до Вежі прямували жителі столиці. І одразу стало ясно, що це світлі істоти, а не темні.

Жителі Скелії, а, можливо, всієї Світлої Сторони, зібралися навколо вісьмох героїв. З натовпу лунали вигуки:

- Слава героям!

- Ура!

- Ви молодці!

- Ви нас врятували!

- Дякуємо, що витягли нас з Темної Сторони!

- Ви повернули Вежу!

Всі раділи, дехто намагався підібратися ближче до мандрівників, щоб побачити їх, привітати. Але надто близько не підходив ніхто, мабуть, поважали особистий простір.

Крізь щільний натовп заледве продерся Ялаку. Він був сердитий на натовп і водночас щасливий за дітей, які вийшли переможцями з такого складного випробування. Старий гном кинувся обіймати підлітків:

- Ви живі, я такий радий. Ви впоралися, навіть зробили більше, ніж від вас хотіли.

Ялаку обіймав всіх по черзі по кілька разів. Його братання з героями припинилося, коли натовп розступився і до імпровізованого кола увійшов Ярестел. Семен відразу насупився. Ярестел впіймав його погляд і спохмурнів. Маг хвильку постояв, а тоді підняв вгору правий кулак. Вмить припинився весь шум і гамір:

- Жителі Світлої Сторони, сьогодні великий день. – басовито проговорив Ярестел. – Ці герої врятували нас двічі. Вони не тільки повернули нам Вежу, а й повернули нас з Темної Сторони. – Натовп перебив мага схвальними вигуками, Ярестелу знову довелося підносити кулак, щоб стишити їх. – Ми всі дуже вдячні цим відважним юнакам і дівчатам, але давайте дамо їм можливість відпочити. Будь ласка, розходьтеся по домівках. Буде святковий бенкет, де всі зможуть привітати героїв. А після цього нас чекає багато роботи. Треба відбудуватися.

Спантеличений натовп ще кілька хвилин постояв на місці, а тоді, жителі почали розходитися. Натовп швидко рідів і вже за п’ять хвилин біля Вежі стояли тільки восьмеро героїв, Ярестел, Ялаку і Ніко з Фіа, яких друзі не помітили спочатку.

Фіа почекала, поки піде остання людина і лиш тоді кинулася обіймати мандрівників:

- Ви такі молодці, - примовляла вона, - я так вами пишаюся.

Ніко був більш стриманим, він обмежився рукостисканням і скромним:

- Я в вас вірив.

- Що ж ходімо до мене додому, - врешті мовив Ярестел, - і я все поясню, бо певен – є багато запитань до мене. Але перед цим я б хотів почути вашу історію.

- Чого б це нам до тебе йти? – зневажливо кинув Семен. – Хіба є певність, хто ти? Може це Валендер?

- Семе! – цитьнула на нього Катя.

- Ні, він має рацію, - важко зітхнув Ярестел, - я винен. Я не розповів вам ким саме для мене являється Валендер. Цим я спричинив додаткові проблеми і небезпеки для вас. Це було тупим і негідним вчинком з мого боку і я прошу вибачення.

Сердите обличчя Семена стало розгубленим:

- Але навіщо було брехати, чому не розказати одразу?

- Мій брат перекинувся на темний бік, став злим. Таке не легко визнавати, особливо тому, кого поза очі вважають головним на Світлій Стороні. Я до останнього сподівався, що Валендер до цього не причетний, що це зробив хтось інший. Мені було соромно, - Ярестел опустив голову. Прикро було бачити його у такому стані, розгубленими почувалися усі.

- Я, мабуть, б теж не хотів про таке розказувати, - стиха промовив Семен, - просто, на майбутнє, будь ласка, не обманюйте мене і не приховуйте нічого.

- Буде виконано, - спроквола посміхнувся Ярестел, - сподіваюся, мене пробачено?

Всі четверо схвально похитали головами. Ярестела можна було зрозуміти. Після цього вся група відправилася до дому мага. Рухалися мовчки, дорогою не розмовляли, надто багато емоцій вирувало у кожного в голові.

Удома Ярестел запросив усіх за стіл. Найактивніше накинулися на наїдки Ваіла, Вестон, Ніада і Арт:

- Нас теж викинуло на Світлу Сторону, - з набитим ротом розповідав Арт, - всі були ослаблені і на межі непритомності. Але я змусив себе заховати Екскалібур у рюкзак.

- Я так само зробила зі своїм посохом, - додала Ніада.

- Ти витяг Екскалібур? – з захопленням запитав Ярестел.

- О так, - засяяв Арт, - про це ще розкажемо. Я розповідаю ту частину, якої не знають навіть Переможці. Ми знепритомніли, в крайньому разі я, а коли очуняли, то опинилися у клітці. Валендер вимагав Меч, але ж усім відомо, що з рюкзака річ може достати тільки власник рюкзака, а якщо власника вбити, то ту річ вже не дістане ніхто.

- Ми змусили Валендера думати, що Екскалібур може бути в будь-якому рюкзаку, - втрутився Вестон, - тому він не ризикував вбивати когось з нас.

- Натомість нас морили голодом і спрагою, - похмуро вставила Ваіла.

- Спекою і холодом, - додала Ніада, - ми весь цей час провели зв’язані і натерпілися чимало.

- Бідолашні, - розплакалася Оля, - нам треба було вас шукати, а не до Кордону йти. Це через нас.